Охрімчук К.
Вступ
Ісламська Республіка Іран є унітарною державою. Іран ділиться на 25 провінцій і за формою правління є республікою, на яку активно впливають шиїтські політичні сили.
Після 1979 «революційний шиїзм (неошиїзм)» імама Хомейні був визнаний в якості офіційної ідеології Ісламської Республіки Іран, а деякі з його положень були закріплені в новій іранської конституції. Приклад Ісламської революції в Ірані показує, що релігія може не тільки бути політико утворюючим фактором, а й виступати в ролі революційної ідеології.
В результаті народної революції відбулася глобальна ісламізація всієї правової системи держави. Всі закони обов'язково повинні відповідати канонам шаріату, це було зроблено для максимальної впевненості у виконанні громадянами країни прийнятих законів.
Важливе місце в політичній доктрині Хомейні займає концепція «експорту ісламської революції». Імам стверджував, що «іранська революція є початком великої (ісламської) світової революції». У своїх виступах він закликав своїх прихильників «докласти всіх зусиль для експорту принципів ісламської революції» в цілях підтримки «всіх пригноблених світу». Концепція «експорту ісламської революції» отримала своє правове оформлення в преамбулі іранської Конституції 1979 р як одне з пріоритетних завдань, що стоять перед Ісламською Республікою Іран в зовнішньополітичній сфері. Таким чином, концепція «експорту ісламської революції» доповнила зовнішньополітичну стратегію країни.
Можна зробити висновок і сказати що нормативно правова база зовнішньополітичної лінії Ірану з часів правління імама Хомейні націлена на зміну системи міжнародних відносин шляхом формування ісламської концепції світопорядку, в якому мусульманського світу відводилася провідна роль.
Формування зовнішньої політики ІРІ на початку ХХІ ст. відбувалося під впливом ісламізації, геополітизаціі і глобалізації. Ісламська складова принципу «ні Захід, ні Схід» реалізувалася в політиці «третього шляху» Ірану як альтернативи спілкам під прапором однієї з наддержав. У дипломатії ІРІ це знайшло відображення в пошуку форматів рівного співробітництва при вирішенні регіональних проблем.
Іран (до 1979 р) активно просувався в Індійському океані аж до ПАР і на глобально-регіональному рівні був покликаний виконувати роль центрального гравця в стратегічному трикутнику - забезпечення безпеки Індійського океану (що залишився на папері: Австралія - Іран - ПАР). Шахський Іран, спільно з провідними країнами регіону, мав би забезпечувати розвиток, безпеку і оборону країн басейну Індійського океану як «без'ядерної зони» і в рамках запланованого «спільного ринку» прибережних держав Азії, Африки та Океанії.
Перемога Іранської революції в лютому 1979 р. означала для США колапс регіонального стратегічного балансу. Іран виявився в епіцентрі впливу з боку США. Разом з тим після 2001 року на тлі актуалізації проблеми міжнародного тероризму все більш помітною стала геополітична забарвленість зовнішньої політики США і глобалізація зовнішньої політики Ірану, Саудівської Аравії і Туреччини. Тегеран почав розглядати регіональні ризики в широкому стратегічному контексті. Опинившись віч-на-віч з США і перебуваючи в ситуації міжнародної ізоляції, релігійне керівництво Ірану взяло курс на вирішення проблеми безпеки.
Основні цілі і завдання зовнішньої політики ісламської республіки на сучасному етапі можна позначити так: єдність факторів стратегічного розташування і багатих природних ресурсів сучасного Ірану, перетворили цю країну в поле глобального суперництва. Керівництво Ісламської Республіки Іран, формує свою зовнішню політику, враховуючи, перш за все національні інтереси Ірану в сучасному світі. При цьому ісламська влада в Ірані, виходячи з положень конституції, будує рівноправні відносини з усіма державами світу, і в цьому плані він не віддає перевагу відносинам тільки з великими і сильними державами. Іран завжди виступає із заявою створювати взаємні і дружні відносини. Навіть з тими державами, з якими у Ірану є політичні і ідеологічні розбіжності. Наприклад, всі президенти і високопоставлені офіційні особи Ірану неодноразово заявляли, що якщо Сполучені Штати Америки усунуть недовіру до Ірану і будуть поважати закони країни, то готові до встановлення дипломатичних відносин.
Саудівська Аравія
З початком «арабської весни» 2011 року конфлікт між Іраном і Саудівською Аравією переріс у справжню близькосхідну холодну війну. Одним з важливих у зовнішній політиці Тегерану питань — суперечка між Іраном та його регіональними супротивниками Саудівською Аравією та Ізраїлем. Розпочинаючи з «арабської весни» 2011 року, полум’я конфлікту, що тліло десятиліттями, переросло у активну холодну війну на Близькому Сході. Той факт, що деякі держави Перської затоки та Ізраїль нещодавно навіть уклали мирні угоди, свідчить, що регіональні опоненти Ірану вирішили створити союз. Навіть якщо переговори між США і Іраном під керівництвом президента США Дж. Байдена відновляться, то навряд чи «ядерна угода» з Іраном в її попередній формі буде можлива.
Ідеологічні мотиви в даний час поєднуються з майже класичною гегемоністською політикою, спрямованою на посилення верховенства Ірану в Перській затоці та на Близькому Сході. З цією метою Іран домагається перегляду регіонального порядку, встановленого ще з 1990-х років та який визначався, головним чином, присутністю США. Іранське керівництво вимагає, щоб США покинули регіон, що призвело б до послаблення їхніх, американців, союзників. В такому разі Іран міг би там беззастережно домінувати.
Іран, намагаючись відстоювати свої позиції за умов конфронтації зі США та їх регіональними опонентами, протягом останніх двох десятиліть покладався на військову ядерну програму, частково — на пов’язане з нею ракетне озброєння, а також підтримував проіранські бойові угруповання. Останні об’єдналися у своєрідному міжнародному шиїтському союзі, очолюваному іранською революційною гвардією КВІР, до складу якого входять ліванська «Хизбулла», шиїтські ополчення в Іраку, палестинська (хоча і не шиїтська) «ХАМАС» та повстанці єменських племен — хусити. Цей союз скористався смутою і громадянською війною, що виникли після «арабської весни», з метою посилити свої позиції в Лівані, Сирії, Іраку та Ємені до такого рівня, що, принаймні, військова присутність Ірану в чотирьох означених країнах регіону була б гарантованою на тривалий час.
Саудівська Аравія, як головний супротивник Ірану, останніми роками відчула найбільшу загрозу з боку Ємену, звідки хусити обстрілюють її балістичними і крилатими ракетами та безпілотниками, які постачає Іран. Це пов’язано з війною, яку Саудівська Аравія березня 2015 року веде з єменськими повстанцями. Проте, коли навесні 2019 року США різко посилили санкції проти Ірану, його революційна гвардія КВІР відкрито атакувала країни Перської затоки. Слідом за саботажем щодо нафтових танкерів в акваторії Ормузької протоки, Іран безпосередньо атакував нафтову інфраструктуру Саудівської Аравії. Найбільш потужний напад стався 14 вересня 2019 року, коли Іран своїми безпілотниками і крилатими ракетами вдарив по ключових об’єктах саудівської нафтової галузі — нафтових родовищах Абкайк і Хурайс, продемонструвавши цим, що в будь-який момент може знищити економіку королівства. І хоча у нападі свою участь визнали хусити, усі розуміли, що ракети запускалися з Ірану.
Початок військово-політичного протистояння КСА (Королівство Саудівська Аравія) і ІРІ (Ісламська Республіка Іран) в сучасних умовах можна віднести до початку «Арабської весни» на Близькому Сході. І тут варто відзначити Бахрейн як одну з країн, де стикаються різні інтереси Ер-Ріяда і Тегерана. На відміну від інших арабських країн Перської затоки, шиїти є більшістю місцевого населення і становлять приблизно 74% відсотка мусульман (формуючи при цьому 70% населення Бахрейну) чисельністю близько 390 тис. чол. «Арабська весна» стала причиною антиурядових виступів в країнах Перської затоки, викликавши протести в Бахрейні, Кувейті та Ємені. Історично Бахрейн був частиною Ірану і внаслідок цього збереження свого впливу для ІРІ є однією з основних задач. Виступи, які почалися в ході заворушень у зв'язку з «Арабською весною» стали причиною вимоги шиїтського населення в Бахрейні надати їм права на рівні з іншими громадянами країни. Уряд Бахрейну, незважаючи на великий склад шиїтського населення в країні не враховувало їх права та інтереси, а також можливість їх участі в політичному житті держави, всі ці чинники супроводжувалися численними порушеннями міжнародно-правових норм і конвенцій щодо дотримання та захисту прав людини. Антиурядові виступи в Бахрейні стали причиною збільшення зростання напруженості в регіоні.
КСА взявши на себе роль захисника, який грає головну роль в РСАДПЗ 14 березня 2011 року ввів свої збройні сили в Бахрейн на підставі прохання влади Бахрейну і відповідно до рішення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки. Відсутність дій з боку Заходу привели до ескалації напруженості в протистоянні між Іраном і Саудівською Аравією. Варто відзначити, що Іран утримався від військового втручання в Бахрейн, не виключено що була фінансова підтримка з боку Тегерана антиурядових виступів, але інших дій зроблено не було. Також важливим є те, що інтервенція КСА в Бахрейн зміцнила позиції ІРІ, яка обмежилася осудними гаслами з боку духовного лідера країни, що вимагав припинення неправомірних дій відносно протестуючих. Шиїтське населення Бахрейну ще кілька разів брало участь у антиурядових виступах і особливо важливими є події, пов'язані зі стратою шиїтського шейха Німра ан-Німра в Саудівській Аравії в січні 2016 р. Це стало кульмінацією в двосторонніх відносинах Ер-Ріяда і Тегерана після чого, пішов розрив дипломатичних відносин РСАДПЗ з ІРІ. Після смерті шейха почалися виступи шиїтів в Бахрейні, Саудівській Аравії, Лівані та Ірані, демонстрації супроводжувалися гаслами проти королівської сім'ї в КСА. Всі дії, спрямовані проти шиїтів в Бахрейні з боку Саудівської Аравії і кара найвпливовішого шиїтського шейха в східній провінції, негативно позначилися на становищі Ер-Ріяда в арабському світі. Бахрейн став свого роду країною, де при найменшій підтримки опозиційних шиїтських груп або партій з боку Тегерана, можуть спалахнути антиурядові виступи. Таким чином, хоч і країни РСАДПЗ виступили єдиним фронтом проти дій Ірану, очікуваного ефекту вони не отримали.
Через рік країни затоки розірвали дипломатичні відносини вже з членом РСАДПЗ Катаром, звинувативши його уряд в спонсорування терористичних угруповань. Також Доху звинуватили в тому, що вона втручається в справи інших країн за допомогою свого телеканалу «Аль-Джазіра», який висвітлює новини, пов'язані з внутрішньою політикою країн Перської затоки. Дипломатична криза, закриття повітряного простору для цивільної авіації і зменшення ринкової торгівлі відкрили шлях до співпраці між Катаром та Іраном. Уже в тому ж 2017 році Катар оголосив про відновлення двосторонніх відносин з Іраном після телефонної розмови міністра закордонних Катару шейха Мухаммеда Бен Абдель Рахмана Аль Тані з Джавадом Заріфа.
Так під час антиурядових виступів в Бахрейні 2011 році телеканал «Аль-Джазіра» практично не згадував про цю подію що в свою чергу говорить про спробу утриматися від поганої риторики щодо Тегерана. При цьому «Аль-Джазіра» активно транслювала події в Саудівській Аравії 2016 року, пов'язані з «Мирним переворотом» всередині королівської сім'ї. Катар є свого роду опозиціонером в країнах Перської затоки і намагається йти в розріз з політикою Саудівської Аравії з багатьох питань і це в свою чергу зближує Катар з іншим регіональним лідером Іраном.
Ще одним важливим полем протистояння між Саудівською Аравією та Іраном в Перській затоці став Ємен. Із загостренням конфлікту в Ємені в березні 2015 року Саудівська Аравія почала військову операцію «Буря Рішучості», метою якої була боротьба з хуситськими угрупованнями і відновлення при владі законного президента Абд Раббо Мансура Хаді. Офіційний представник МЗС Ірану Марзіє Афхам заявила після початку операції «Буря рішучості», що в результаті дій Саудівської Аравії «збільшиться напруженість у всьому регіоні і авіаудари, які завдає Саудівська Аравія і вже спричинили загибель цивільного населення, і таке рішення тільки загострить внутрішню кризу в Ємені і усунуть можливість мирного врегулювання ситуації». Проведення операції Саудівською Аравією і її коаліцією з РСАДПЗ привели до гострого гуманітарної кризи в Ємені, це в свою чергу викликало посилення повстанських угруповань. Варто зазначити що Катар вийшов з коаліції очолюваний Саудівською Аравією знову показавши, відстороненість своєї політики від РСАДПЗ.
Іран почав активно підтримувати шиїтських повстанців надаючи їм гуманітарну допомогу без прямої військової підтримки. Всі заяви офіційних представників Ірану були спрямовані на звинуваченні Саудівської Аравії в ескалації конфлікту в Ємені. Кульмінацією протистояння між Ер-Ріяд і Тегераном було ознаменовано стратою шиїтського шейха і це збіглося з тим, що в результаті бомбардувань коаліції Саудівської Аравії постраждало посольство Ірану в єменської столиці Сані, отже, закінченням цього став двосторонній дипломатичну кризу. Саудівська Аравія прагнула витіснити Іран зі стратегічно важливою території Ємену з його транзитними портами і шляхами транспортування нафти,