- •1.Визначення мікробіології як науки. Галузі мікробіології. Предмет і завдання медичної мікробіології. Основні риси та тенденції розвитку сучасної мікробіології.
- •2.Відкриття організмів Левенгуком. Основні етапи розвитку мікробіології. Внесок Пастера, Коха в мікробіологію.
- •4. Основні відмінності прокаріотів та еукаріотів. Форми бактерій з дефектом синтезу клітинної стінки,протопласти,сферопласти.L-форми бактерій.
- •5. Морфологія і будова бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань. Вегетативні форми та спори.
- •6. Морфологія рикетсій, хламідій, мікоплазм. Методи вивчення їх морфології
- •3 Стадії:
- •7. Спірохети (трепонеми, борелії, лептоспіри). Особливості морфології та будови, рухливість. Актиноміцети, особливості морфології
- •8. Морфологія та класифікація найпростіших
- •9. Класифікація і морфологія грибів
- •10. Методи мікроскопії. Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та фарбуючі розчини,прості та складні методи фарбування
- •11. Принципи організації, апаратура і режим роботи бактеріологічної, серологічної та вірусологічної лабораторій
- •12. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи
- •13. Складні методи фарбування мікроорганізмів. Фарбування за Грамом, фактори, які впливають на фарбування бактерії за Грамом. Практичне значення фарбування за Грамом
- •15. Поживні середовища, вимоги до них. Класифікація поживних середовищ, які використовують у мікробіології
- •16. Дихання мікроорганізмів. Аеробний і анаеробний тип дихання. Ферменти і структури клітини ,що беруть участь у процесі дихання. Методи вирощування анаеробних бактерій
- •17. Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для диференціації бактерій. Ферменти патогенності
- •18. Ріст і способи розмноження бактерій. Механізми клітинного поділу, фази розмноження бактерій у стаціонарних умовах.
- •19. Бактеріологічний метод дослідження. Принципи виділення чистих культур бактерій та їх ідентифікації
- •20. Вплив фізичних, хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Стерилізація, методи, контроль за ефективністю стерилізації. Асептика. Антисептика
- •21. Позахромосомні фактори спадковості бактерій. Плазміди, їх основні генетичні функції
- •22. Хіміотерапія ті хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п. Ерліха та г. Домагка у розвитку хіміотерапії
- •29.Роль Флемінга, Чейна, Флорі, Ваксмана у створенні перших антибіотиків. Класифікація антибіотиків за походженням та за механізмом дії на мо.
- •25. Ускладнення антибіотикотерапії. Дисбіоз. Антибіотикорезистентні, антибіотикозалежні та толерантні до антибіотиків штами бактерій
- •27. Токсини мікробів(екзо- і ендотоксини).Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань
- •28. Фази розвитку інфекційного процесу.Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Бактеріємія, токсинемія, сепсис. Періоди інфекційної хвороби.
- •30. Вчення про імунітет. Види імунітету та його прояви
- •35. Реакції імунної відповіді, їх характеристика. Клітинна імунна відповідь
- •36. Закономірності імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічні реакції. Імунологічна толерантність, причини її виникнення. Імунологічна пам'ять, її механізм.
- •37. Таке ж як і 51
- •38. Кооперація клітин при імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи, їх взаємодія. Інтерлейкіни
- •39. Антигени, їх хімічна природа. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне використання антигенів мо. Антигени
- •1.Ендогенні:
- •2.Екзогенні:
- •40. Антитіла, їх природа, хімічна будова, місце синтезу, динаміка продукції
- •41. Плазмоцити, поняття клон плазматичних клітин. Аутоантитіла
- •42. Антитоксини,їх класифікації, механізм дії, принцип одержання ант сироваток. Одиниці виміру практичне використання
- •43. Серологічні реакції, їх характеристика: аглютинації
- •Перша фаза (специфічна) - специфічне поєднання активного центру антитіла з відповідними групами антигену або гаптену (видимих змін немає);
- •44. Серологічні реакції: преципітації
- •45. Серологічні реакції: лізису, рзк
- •46. Реакції з міченими антитілами або антигенами. Ріф, іфа, ріа
- •47. Генетичні методи дослідження (днк-зондів, плр, імуноблоттинг, молекулярної гібридизації)
- •Етапи плр
- •48. Форми і типи імунного реагування. Гуморальна імунна відповідь та її етапи.
- •49. Первинна та вторинна імунна відповідь. Взаємоддія клітин імунної системи в процесі імунної відповіді.
- •50. Реакція імунної відповіді, їх х-ка. Клітини імунної системи, їх ф-ії
- •51. Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення.
- •52. Моноклональні антитіла, їх одержання та використання в медичній практиці
- •53. Імунодефіцитні стани, аутоімунні процеси. Комплексна оцінка імунного статусу організму
- •54. Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності
- •57. Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо» вакцини
- •58. Анатоксини, їх одержання, очищення, одиниці виміру, використання, оцінка.
- •59. Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.
39. Антигени, їх хімічна природа. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне використання антигенів мо. Антигени
Класифікація антигенів за хімічним складом. Спостерігаються явно виражені відмінності в антигенності та імуногенності білків(висока), нуклеїнових кислот(слабка), ліпідів(неімуногенні) і полісахаридів(середня).
Класифікація БІЛКОВИХ антигенів за молекулярною масою:
Найбільш імуногенні >100 кДа
Активно імуногенні 35-100 кДа
Слабо імуногенні <10 кДа
Не імуногенні 5-6 кДа
Класифікація антигенів за походженням.
1.Ендогенні:
а) аутоантигени – імунна відповідь тільки при патологіях, у нормі – толерантні
б) неоантигени – утворюються внаслідок мутацій власних генів
2.Екзогенні:
а) рослинного походження - пилок рослин, деякі їх білки, олії, отрути (ріцин, робін, абрин, кортин та інші).
б) тваринного походження - все отрути змій, скорпіонів, фаланг, каракуртів, бджіл; ферменти, нативні чужерідні білки, клітини, тканини, органи тощо.
в) мікробні антигени - (бактерії, рикетсії, хламідії, віруси, найпростіші, гриби), їх токсини, ферменти інвазії, білки, біополімери клітинної стінки, капсули, рибосоми та інші структурні компоненти
За ступенем чужорідності:
ізоантигени – спільні для гентично ідентичних організмів (однояйцеві близнюки)
алоантигени – спільні для різних особин одного виду, які не є генетично повязані
ксеноантигени – спільні для різних видів
За спрямованістю:
1.імуногени – при введенні викликають ім. відпов.
2. алергени – спричиняють імунопатологічні реакції гіперчутливості
3. толерогени – за певних умов можуть спричиняти виникнення імунологічної толерантності
Антигени - генетично чужі для організму біологічні утворення (речовини, їх комплекси, клітини), які здатні викликати в ньому розвиток специфічних імунологічних реакцій. Імунна відповідь організму на антигени проявляється в таких основних феноменах: а) утворення антитіл (специфічних імуноглобулінів), які здатні вступати у специфічну реакцію з антигеном; б) поява імунокомпетентних клітин, які здатні реагувати на антиген і забезпечувати прояви клітинного імунітету; в) формування імунологічної пам'яті. Крім того, антигени можуть викликати стан сенсибілізації, тобто підвищеної чутливості, а також феномен імунологічної толерантності — відсутності імунної відповіді на цей антиген. Властивості:І АГ може бути речовиною або істотою, котра відповідає таким вимогам.1) білкова природа - білки або їхні комплекси і органічними речовинами (нуклео-. ліпо- протеїди),2) визначена маса білка (не менше 1000 Да),3) стабільність структури,4) чужорідність.ІІ Прояв властивостей АГ:1) чужорідність (білки іншого виду),2) антигенність - це ступінь активності АГ, що визначається по її спроможності викликати імунні реакції (і.р.);3) імуногенність - це спроможність АГ викликати захисну і р , що наприклад, захищає від інфекції. Приклад, збудник черевного тифу викликає тривалий напружений імунітет Збудник дизентерії - імунітет нетривалий,4) специфічність - це властивість, що характеризує конкретний АГ і відрізняє його від інших АГІІІ. Класифікація АГ: І за функціональними властивостями: а) Повноцінні АГ –речовини, які мають бути чужими для імунної системи організму, проникати в організм поза шлунково-кишковим трактом (парентерально), мати макромолекулярну структуру, бути в стані колоїдного розчину. До них належать чужі для організму білки, полісахариди, комплекси білків, ліпідів і полісахаридів, комплекси білків і нуклеїнових кислот. Повноцінними антигенами є чужі клітини, мікроорганізми та їхні токсини, тощо.
б)Неповні АГ або гаптени- речовини, які самостійно не викликають імунної відповіді, але набувають цю здатність при кон'югації з високомолекулярними білками. Гаптенами можуть бути хімічні речовини, деякі бактеріальні полісахариди, поліпептиди, ліпіди, нуклеїнові кислоти.ІІ за походженням а)природні АГ-мікроорганізми, їхні токсини, ферменти;б)синтетичні АГ, аутоантигени-власні клітини зі зміненою специфічністю (пухлинці, травмовані клітини, заражені вірусами); ІІІ за хімічною природою-білки, комплекси білків із вуглеводами, нуклеїновими кислотами, ліпідами; ІV за генетичними відношеннями а)аутоантигени, б)ізоантигени-від генетично ідентичного донора, в)алоантигени—від донора одного виду, але генетично неспорідненого, г) К-антигени – донора іншого виду. Основи специфічності АГ:1) склад амінокислот, їхня послідовність.
2) кінцеві амінокислоти;3) вторинно-третинна структура білка.4) поверхово розташованої хімічної групи на поверхні антигенів визначає їхню специфічність і називається антигенами детермінанта або епітопами (специфічне місце). АГ детермінати — це частина молекули антигену, який знаходиться на його поверхні і взаємодіє комплиментарно з активним центром АТ. Класифікація АГ
Клітини мікроорганізмів та їх окремі макромолекулярні сполуки мають антигенні властивості. Деякі з антигенів бактеріальних клітин мають сталі назви: Н-антигени — антигени джгутиків, О-антигени — антигени тіла бактерій, К-антигени — антигени капсули, Уі-антигени — антигени, з якими зв'язана вірулентність. Комплекс характерних для даного мікроорганізму антигенів становить його антигенну структуру. Такі антигени виявляють за допомогою спеціальних сироваток і на цій основі встановлюють вид мікроорганізму або його серологічний варіант (серологічна ідентифікація). Практичне значення АГ1. з АГ мікробів одержують препарати-діагностикуми для визначення АТ (серологічний діагностикум). 2. для одержання шляхом імунізації АГ (ІДС). 3. для одержання вакцин і профілактики захворювань. Аутоантигени - речовини, що володіють здатністю имунизувати організм, з якого вони отримані. До них відносяться мозок, хрусталик ока, сперматозоїди, паращитовидні залози, гомогенати насінних залоз. У деяких випадках антигенні властивості можуть здобувати шкіра, нирки, печінка, легені й інші тканини. Тому що в звичайних умовах аутоантигени не приходять у зіткнення з імунними системами організму, то антитіла до подібних клітин і тканин не утворяться. Однак при ушкодженні цих тканин аутоантигени можуть всмоктуватися і викликати утворення антитіл, які надають ушкодження на відповідні клітки. Аутоантигени можуть виникати з клітин деяких органів і тканин під впливом охолодження, опромінення, медикаментозних препаратів, вірусних інфекцій, бактеріальних білків і токсинів стрептококів, стафілококів, мікобактерій туберкульозу, аутолизу мозкової тканини й інших факторів.
АНТИГЕНИ МІКРООРГАНІЗМІВ
Використовуються для:
1)серологічні реакції, алергічні проби
2)виготовлення специфічних сироваток і препаратів антитіл
3) виробництво вакцин
Антигени бактерій ділять на:
H-антигени (джгутикові) – термолабільні, використ. у серол. реакц.
F-антигени (фімбріальні). У Грам-, після їх захворювань не виникає імунітету
К-антигени (капсульні). Складаються з полісахаридів, використ. як комп. вакцин
О-антигени (соматичні). Основні термостабільні антигени КС Грам-
Екзотоксини бактерій – позаклітинні антигени. Високомолекулярні термолабільні, після обробки формаліном та температуроюстають анатоксинами (втрата токс. власт., збереження антигенності та імуногенності). Дифтерійний та правцевий токсини.
Антигени вірусів поділяють на:
Віронні – у складі зрілої вірусної част.
а) внутрішні серцевинні – S-антигени. Імунна відповідь лише зменшує тяжкість захворювання
б) поверхневі – капсидні і суперкапсидні – протективні лабільні антигени. Імунна відповідь – нейтралізація інфективності
2. вірус-індуковані – повязані з неструктурними вірусними білками. Ферменти, які змінюють метаболізм інфікованої клітини