25. Ускладнення антибіотикотерапії. Дисбіоз. Антибіотикорезистентні, антибіотикозалежні та толерантні до антибіотиків штами бактерій

ОСЛОЖНЕНИЯ АНТИБИОТИКОТЕРАПИИ

 Аллергические реакции

Профилактика: сбор анамнеза, кожные

аллергические пробы

 Токсические реакции

Профилактика: Использование оптимальных доз,

правильный подбор, соблюдение условий

хранения.

 Дисбактериозы

Профилактика: применение пробиотиков,

противогрибковых препаратов, препаратов узкого

спектра действия

Дисбактеріо́з (часто в медичній літературі — «дисбіоз») — якісна зміна нормального видового складу бактерій (мікробіоти) кишечника або шкіри, яка є симптомом багатьох хвороб.

Дисбактеріоз виникає у результаті порушення рівноваги кишкової мікрофлори через низку можливих причин: вживання антибактеріальних речовин, зокрема антибіотиків, неправильного харчування, порушення функції імунітету і тому подібне. У результаті порушення конкурентних взаємин нормальної мікрофлори органу їх місце часто займають патогенні мікроорганізми, наприклад гриби кандида, або аспергіл.

За своїм ступенем чутливості до антибіотиків мікроорганізми поділяються на три групи:

1 група – чутливі до антибіотиків (збудники знищуються в організмі при використанні звичайних терапевтичних доз препаратів);

2 група – помірно-резистентні (для них лікувальний ефект може бути досягнутий при використанні максимальних терапевтичних доз препаратів);

3 група – резистентні (бактерицидних концентрацій препаратів в організмі створити неможливо, тому що вони будуть токсичними).

При визначенні стійкості до антибіотиків, близьких за хімічною будовою і спектром антибактеріальної дії, можливе використання клас-диска, просякнутого одним з антибіотиків певної групи. Так, за допомогою диска з бензилпеніциліном можна визначати чутливість до біцилінів, феноксиметилпеніциліну; цефалексиновим – до цефазоліну, цефаклору, цефалотину. Однак, не рекомендується використовувати тетрациклінові диски для визначення чутливості до доксицикліну.

Диско-дифузійний метод визначення антибіотикочутливості є найпростішим якісним методом і широко використовується для епідеміологічного контролю резистентності. Достовірність результатів забезпечується шляхом стандартизації проведення тесту на всіх етапах дослідження: вибір і виготовлення живильних середовищ із врахуванням всіх властивостей можливих збудників, взяття проб і умови їх доставки, виготовлення і розливання посівного матеріалу на поверхню агару, вибір дисків (використання набору дисків у відповідності до виду виділеного збудника та локалізації інфекції). Чутливість мікроорганізмів до антибіотиків слід визначати тільки у чистій культурі.

Метод серійних розведень. Показаннями для визначення антибіотикочутли-

вості за методом серійних розведень є необхідність одержання кількісних даних

(переважно при тяжкому перебігу інфекційних процесів) для проведення регульо-

ваної антибіотикотерапії.

Встановлення ступеня чутливості мікробів до антибактеріальних препаратів

впливає на вибір антибіотика (наприклад, відмова від ліків з високою токсичні-

стю при помірному ступені чутливості збудника до них), його дозування (концен-

трація антибіотика в крові повинна в 2-3 рази перевищувати його мінімальну при-

гнічуючу концентрацію по відношенню до збудника) і режим введення. Крім того,

її кількісне визначення необхідне також для встановлення бактерицидної дії об-

раного препарату (як гарантії швидкого терапевтичного ефекту та безрецидивно-

го перебігу) по відношенню до даного збудника. Існують дві модифікації методу серійних розведень – визначення чутливості на рідкому та густому живильних середовищах. Метод дає можливість визначити МПК препарату для виділеного штаму збудника.

26. Інфекція. Фактори, що обумовлюють виникнення інфекційного процесу. Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці виміру, методи визначення. Фактори патогенності мікроорганізмів, їх характеристика.

Інфекція – сукупність біологічних процесів, що відбуваються в макроорганізмі при проникненні в нього патогенних агентів незалежно від того, спричинить це розвиток патологічного процесу чи призведе тільки до носійства збудника.

Фактори, що обумовлюють виникнення:

• наявність патогенного мікроорганізму

• проникнення його у сприйнятливий макроорганізм

• певні умови середовища, в якому відбувається взаємодія мікро та макроорганізму.

Роль: спричинюють інфекційний процес

Патогенність – потенціальна здатність певних видів мікроорганізмів спричиняти інфекційний процес. Є видовою ознакою хвороботворних мікроорганізмів

Вірулентність – ступінь патогенності певної культури (штаму). Є показником індивідуальної ознаки патогенного мікроорганізму.

Одиниці вірулентності: Dlm – найменша доза збудника, яка спричиняє загибель 80% віповіних лабораторних тварин; Dcl – доза, що призводить до загибелі100% узятих для досліду тварин; LD50 – доза, що вбиває половину заражених тварин.

Фактори патогенності:

• токсиноутворення (за характером утворення бактеріальні токсини поділяють а екзо- й ендотоксини)

  Екзотоксини	Ендотоксини
  Складаються з білкових речовин	Складаються з полісахаридних сполук
  Легко декретують з клітини у навкол середовище	Міцно зв’язані з тілом бактеріальної клітини
  Високотоксичні	Менш токсичні
  Термолабільні	Термостабільні

• адгезивність (властивість мікробів фіксуватися на поверхнях клітин організму хазяїна)

• колонізація (характерна для ешерихій і зумовлює їх прикріплення до епітеліальних клітин стінки кишки)

• інвазійність (здатність протистояти дії клітинних і гуморальних механізмів захисту; зумовлена факторами розповсюдження).