1.3.Статистика аварій району . Опис реальних випадків розливу

нафти в обраному чи іншому регіоні, їх екологічних та

економічних наслідків.

Біля берегів Індонезії в результаті аварії в море потрапили 5,4 тисячі тонн нафти. Про це сьогодні повідомляє ІТАР-ТАСС з посиланням на індонезійський національне інформагентство "Антара".

Танкер, що прийшов в порт міста Тернате в провінції Північна Малуку, перекачував сировину на берег, проте в результаті пошкодження трубопроводу частина палива вилилася в море. Локалізувати розлив не вдалося, незважаючи на вжиті оперативні дії.

Судно, яке допустило аварію, належить державній індонезійській компанії "Пертаміна" (Pertamina). Воно перевозило близько 7 тисяч тонн нафти з провінції Папуа.

Також, 11 серпня 2006 року танкер Solar 1, зафрахтований компанією Petron Corp, перевозив 2000 тонн нафти, коли він раптово затонув на глибині 300 м в районі острова Гуімаріс на Філіппінах. Понад 1300 тонн нафти вилилося в море. З 20 членів екіпажу 18 осіб були врятовані, один пропав без вісті, одна людина загинула.

Узбережжя було сильно забруднено через постійну витоку нафти з корпусу судна. На території острова регіональною владою була оголошена катастрофа.

Для захисту особливо вразливих ділянок місцеві жителі встановили загороджувальні споруди. Диспергатори, які очищають воду, були негайно поширені на основне нафтова пляма. Однак несприятливі погодні умови заважали проведенню вищеописаних заходів, тим самим знижуючи їх ефективність.

Операції з очищення були тривалими і проводилися дуже ретельно. Зрештою для усунення нафтопродуктів із забруднених ділянок був обраний метод природний очищення, що дозволяє запобігти подальшому шкоди навколишньому середовищу від штучного втручання людини.

Екосистема в зоні розливу нафти значно постраждала: зменшилася кількість фітопланктону, що є основним джерелом морської харчування; постраждали також коралові рифи, морські птахи і дельфіни.

Були введені тимчасові заборони на вживання морської продукції. Місцеві жителі були евакуйовані з метою захисту населення від отруйних парів.

У вересні 2006 року створена урядом комісія з розслідування даної події прийшла до висновку, що капітан, судновласник і оператор були відповідальні за виникнення розливу нафти. Звинувачення включали той факт, що власник судна і капітан порушили правила транспортування, перевантаживши корабель приблизно на 150 тонн.

1.4.Опис технології перевезення нафти танкерами.

Наливними судами або танкерами називають судна, призначені для транспортування рідких вантажів. До таких вантажів належать головним чином нафта і нафтопродукти, але танкери можуть перевозити також рідкі харчові продукти, хімічні органічні та неорганічні вантажі, зріджені гази.

Наливання у місткості (танки) нафти та інших рідких вантажів проводиться потужними насосами, розташованими в насосних станціях портів. Для розвантаження на танкерах встановлюють насоси пропускною здатністю до кілька тисяч тонн на годину і прокладають системи трубопроводів, що мають клапани і блокування. Під час рейсу через зниження зовнішньої температури в'язкість вантажу зростає, і щоб зменшити її, що дозволить здійснити перекачування, треба вантаж підігрівати. Для підігріву використовується водяна пара, що пропускається через трубопроводи, занурені в танки. Тому на танках встановлюють парові котли, іноді дуже великої потужності .

Інше дуже важливе питання експлуатації – безпека танків. У баластних рейсах танки піддаються особливій небезпеці, оскільки із залишків нафти в танках утворюються летючі гази. Тому танки повинні ретельно очищати і дегазувати.

Оскільки перевезення нафти і нафтопродуктів здійснюється по морях, річках та каналах, нафтоналивні судна розділяються на морські (танкери), річкові, озерні та змішаного плавання. Нафтоналивні судна незалежно від місця експлуатації поділяються на самохідні та несамохідні. Перші (танкери) мають свою силову установку, другі ж переміщуються за допомогою буксирів відповідної потужності.

Зазвичай типові морські танкери мають вантажопідйомність від 5 до 300 тис. тонн, озерно-річкові – від 0,5 до 5, а несамохідні баржі – від 10 до 12. Однак у світовому мореплавстві відомі танкери вантажопідйомністю 300 тис. тонн і більше. До сучасних потужних річкових та озерних танкерів відносять і так звані тронкові, які мають подвійну обшивку бортів та днища і забезпечують доставку нафтопродуктів глибоководними річковими магістралями. До їх складу входить обладнання для автоматичного наливу-зливу нафтопродуктів, заповнення порожніх танків інертним газом з метою протипожежної безпеки тощо. Ліхтери або рейдові морські баржі використовують, коли через осадку танкери не в змозі причалити до берега і знаходяться на рейді. У цьому випадку нафтовантажі перекачують до ліхтерів, вантажопідйомність яких досягає 100 тис. тонн. Останні можуть бути самохідними або несамохідними, мати на борту обладнання для перекачування або використовувати те, що застосовується в порту.

Список використаної літератури

1.Форум освіти «Забруднення морських вод» (https://ru.osvita.ua/vnz/reports/ecology/21232/)

2.Інтернет-форум «MyShared», «Вплив нафти на забруднення довкілля»

(http://www.myshared.ru/slide/1381832/)

3.Навчальний посібник «МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ДНІПРОВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»», «ТРАНСПОРТУВАННЯ НАФТИ, НАФТОПРОДУКТІВ І ГАЗУ»,2019.

(https://core.ac.uk/download/pdf/288815697.pdf)

4.Інтернет-форум «ICC The World business organization», «Морская транспортировка»

(http://www.iccwbo.ru/blog/2016/morskaya-transportirovka-vse-tonkosti-protsessa/)

5.Информационнфй отраслевой портал «Mortrans.info»

(https://mortrans.info/chronicle-of-a-disaster/krushenie-tankera-solar-1/#:~:text=11)