4. Право власності за “Салічною правдою”.

Право власності на землю поступово переходить від громади до особи. Проте деякі пережитки минулого збереглися. Головним із таких пережитків був поділ землі на дві групи 1) родові 2) благо набуті. Родові землі не могли відчужуватися без згоди всіх членів сім’ї, а благонабутий власник міг розпоряджатися на свій розсуд. Земля знаходилася в індивідуальному володінні сім’ї. Виділенні їй ділянки, як орного поля, так і лугів, вважалися «огороженим місцем». Різноманітні зазіхання на чуже поле чи луку були протиправними. Ліси й деякі інші угіддя розглядалися тільки як спільна власність общини, і їх використання регламентувалося колективним інтересом.

Про алоди (спадщина)

Якщо хтось помре і не залишить синів і якщо мати переживе його, нехай вона успадковує спадщину. Якщо не буде матері і якщо він залишить брата або сестру, нехай успадковують спадщину. У тому випадку, якщо їх не буде, сестра матері нехай успадковує спадщину. Якщо не буде сестри матері, нехай сестри батька успадковують спадщину. І якщо і потім з’явиться хто-небудь близькі ший із цих поколінь, нехай успадковує спадщину. Земельна спадщина ні в якому випадку не має дістатися жінці, уся земля поступає чоловічій статі, тобто братам.

З розвитком приватної власності у праві франків з’являється інститут так званої аффатомії, через який можна було внести зміни у законний порядок спадкування. Аффатомія полягала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкоємця ще при його житті передавалось якійсь особі. Це була початкова форма духовного заповіту. Аффатомія здійснювалась у присутності свідків. Через аффатомію діяли всупереч Салічній правді. Через неї було розширено спадкові права жінок.

5.Сімейне право франків.

Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще більш стародавні не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік отримував владу над жінкою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) давався ним. У час «Салічної Правди» ці звичаї вже відмирали. Залишки цих звичаїв простежуються у Салічній правді у вигляді вранішнього дарування речей або грошей чоловіком дружині, яка в свою чергу, мала принести посаг. Шлюб складався з обов’язкової згоди батьків, зберігаючи риси древнього викупу нареченої у роду. Викрадення нареченої, укладання шлюбу насильницьким шляхом зобов’язувало (за Саксонською правдою) повернути наречену й сплатити значний штраф сім’ї «за образу», практично рівний викупу за вбивство. Подібний за розміром штраф сплачувався й тоді, коли шлюб укладався без згоди родичів, але за згодою нареченої. Сім’я чоловіка зберігала символічне право на його вдову у випадку смерті чоловіка: стороння особа, що бажала укласти з нею новий шлюб, повинна була сплачувати особливий умовний викуп – рейпус.

Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства, з 744 р. вони під впливом церкви були заборонені. Церква також вела боротьбу проти шлюбів поміж близькими родичами, проти викрадання жінок, проти позашлюбних стосунків.

Жінка могла вийти заміж лише за чоловіка рівного їй за походженням і статками. Виходячи заміж за раба, вона сама ставала рабинею.

Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку. Хоча, родові зв’язки у франків були дуже сильними. Рід у «Салічній Правді» виступає не лише як верховний власник общинних земель, але і як політична організація. Разом з тим, передбачалася і можливість добровільного виходу з родового союзу, так звана «відмова від рідства» (титул 60). Після цієї процедури людина не могла брати участі у спадкуванні, ні в отриманні вергельд а її спадщина надходила до скарбниці.

Церква боролася за те, щоб сім’я стала основною ланкою соціальної структури суспільства і сприяла можливості створення Царства Божого на землі, де всі люди вважали б себе сестрами і братами під владою Отця Небесного. Першою ланкою у цій політиці стало введення Целібату (не одруження) для духовенства, а другою – кара за позашлюбні статеві стосунки. Це на багато століть визначило сексуальні стосунки і поведінку людей.