4. Створення Європейського Союзу в 1990-х роках

У 1970-ті роки незабаром після виникнення Європейського політичного співробітництва в керівних колах держав-членів виникла ідея створити на базі трьох Співтовариств та ЄПС інтеграційну організацію, діяльність якої охоплювала б усі сфери і напрямки євроінтеграції.

Ця ідея була схвалена на зустрічі у верхах керівників держав-членів ще в 1972 р. Дану мету передбачалося досягти «до кінця поточного десятиліття», тобто до 1980 р.

Однак у цей період процес підготовки заснування Союзу перебував у кризовій ситуацій і був затягнутий. Однак на початку 1980-х держави-члени Європейських співтовариств знову повертаються до цієї думки і підтверджують готовність створити Євросоюз.

Європейський парламент підготував і в 1984 р. схвалив детальний проект Договору про Європейський Союз. Однак лише після підписання і набрання чинності Єдиного європейського акту плани створення Європейського союзу перейшли в практичну площину. У 1990 р. приступили до роботи дві конференції з розробки відповідно економічного і політичного союзу. Результатом роботи цих конференцій став Договір про Європейський Союз, підписаний в 1992 р. в нідерландському місті Маастрихт (звідси і назва - Маастрихтський договір).

Основними нововведеннями Договору про ЄС стали:

1. Перш за все, була створена нова інтеграційна організація - Європейський Союз - діяльність, якої охоплює всі основні сфери суспільного життя. До них відносяться не тільки економічна інтеграція і спільна зовнішня політика та політика безпеки Союзу, але також співпраця у сфері правосуддя і внутрішніх справ.

З цього моменту ЄС складається з трьох компонентів, які перераховані в ст.1 Маастрихтського договору: «Союз грунтується на Європейських співтовариствах, доповнених сферами політики і формами співробітництва відповідно з цим Договором». [3, с. 92]. При цьому, під сферами політики малася на увазі спільна зовнішня політика та політика безпеки, а під формами співпраці - співробітництво у сфері правосуддя та внутрішніх справ.

Кожен з трьох перерахованих компонентів в офіційних документах ЄС став іменуватися «опорою» і як наслідок структура Союзу отримала назву «структурою трьох опор».

Перша опора, головна - Європейські співтовариства, разом узяті. Сфера їх повноважень розповсюджується, в основному, на питання економічної інтеграції та на значну частину соціальних питань.

Друга опора - спільна зовнішня політика та політика безпеки, прообразом якої послужив сформований з 1970 р. механізм європейського політичного співробітництва.

Третя опора - співпраця у сфері правосуддя і внутрішніх справ, «наймолодший» елемент у структурі ЄС. Він став наслідком необхідності координації діяльності держав-членів Союзу в правоохоронній сфері, яка здійснювалася і до створення цієї організації [3, с. 99-100]. .

2. Інституційна структура та інституційна реформа.

В якості інститутів ЄС були визнані інститути Співтовариств, об'єднані в 1965 р.: Європейський парламент (колишня Асамблея), Рада, Комісія, Суд. До складу керівних органів ввели Рахункову палату.

Була введена нова законодавча процедура - процедура спільного ухвалення рішень, яка перетворила Європейський парламент на другий орган законодавчої влади ЄС (першим була Рада). Парламент отримав також право затверджувати новий склад Європейської комісії - головного виконавчого органу ЄС [2, с. 321]. .

3. Договір про ЄС ознаменував новий етап європейської інтеграції.

Це позначилося, перш за все, на розширенні сфер регулювання вже існуючих Європейських співтовариств і як наслідок, чергового обмеження державного суверенітету держав-членів організації.

Основні зміни торкнулися Європейського економічного співтовариства. ЄЕС створювалося як митний і економічний союз. Однак у міру наділення його все більшими повноваженнями не тільки в економічній, але і в соціальній сфері це Співтовариство перестало бути тільки «економічним». Тому, Маастрихтський договір перейменував Європейське економічне співтовариство в Європейське співтовариство.

Крім цього, підтверджуючи просування Європи до створення федеративної освіти, було введено поняття - громадянство Європейського Союзу. Це громадянство не підміняє національного громадянства, а лише доповнює його (ст.17 Договору про ЄС) [2, с. 341].