2. Європейське політичне співробітництво в 1970-1980-х роках

Інтеграція в рамках Співтовариств передбачала не тільки створення спільного ринку та проведення спільної політики в різних областях через наднаціональні інститути, але і здійснення єдиної «європейської» зовнішньої політики по відношенню до країн, що не входять до Співтовариства. Економічною основою для єдиного зовнішньополітичного курсу стало створення в 1968 р. митного союзу, внаслідок чого весь простір Співтовариств перетворився в єдину митну територію, в межах якої діяв єдиний митний тариф.

Предметом зовнішньої політики Співтовариств служили тільки питання зовнішньої торгівлі й інші економічні відносини. При цьому інші «політичні» питання як і раніше вирішувалися державами-членами самостійно.

Стан почав мінятися на рубежі 1960-1970-х років. У відповідності з рішенням, прийнятим в 1969 р. на зустрічі глав держав країн Європейських співтовариств в Гаазі, був створений спеціальний комітет з дипломатів від усіх країн. Документ, підготовлений цим комітетом, - Доповідь про проблеми політичної уніфікації, поклав початок Європейському політичному співробітництву.

Європейське політичне співробітництво (ЄПС) було створено як спеціальний механізм координації дій держав-членів Європейських співтовариств на міжнародній арені з метою поступового формування «європейської» зовнішньої політики [6, с. 292].

Елементами цього механізму були регулярні зустрічі міністрів закордонних справ (не менше двох, а потім чотирьох разів на рік), а так само допоміжні органи: Політичний комітет та різні робочі групи.

ЄПС, як нове інтеграційне утворення, носило виключно міжурядовий характер і цим дуже відрізнялося від Європейських співтовариств. У Співтовариствах рішення приймалися наднаціональними органами, які мають реальні владні повноваження і керуються виключно загальними інтересами Співтовариств, а не інтересами окремих країн. В рамках ЄПС всі рішення приймаються безпосередньо державами через своїх повноважних представників шляхом одноголосного схвалення.

Інститути Європейських Співтовариств при обговоренні питань ЄПС мали вкрай обмежену компетенцію, як правило, отримуючи право дорадчого голосу.

Зі сказаного видно, що процес європейської інтеграції в 1970-ті роки розділився на дві гілки. З одного боку, Співтовариства, фактично представляють єдину наднаціональну структуру в соціально-економічній сфері. З іншого, ЄПС, міжурядова організація, що займається питаннями зовнішньої політики. При цьому і Співтовариства, і ЄПС мали один і той же склад держав-членів, але діяли на основі різних установчих документів і мали різні керівні органи.

Європейське політичне співробітництво стало прообразом спільної зовнішньої політики і політики безпеки, яка з часом стане частиною структури Європейського Союзу.

Протягом 30 років з моменту утворення Європейських співтовариств їх діяльність здійснювалася на базі підписаних в 1950-ті роки установчих договорів. Періодично в них вносилися зміни з окремих питань. Однак у 1980-х роках стало очевидно, що закладені Паризьким і Римськими договорами норми потребують серйозних перетвореннях. Перш за все, це було пов'язано з необхідністю завершити створення єдиного ринку в рамках Співтовариства і підготуватися до введення єдиної валюти.

У цьому зв'язку в 1985 р. Рада Європейських співтовариств прийняла рішення скликати спеціальну конференцію урядів держав-членів. За підсумками конференції в 1986 р. був підписаний Єдиний європейський акт.

Єдиний європейський акт - перша велика реформа правових підвалин Співтовариств.