Принцип конфіденційності.
Узаконений принцип конфіденційності дозволяє клієнту розкрити перед адвокатом усі найпотаємніші деталі своєї справи і вселяє упевненість, що все, що вона викладе перед своїм повіреним, залишиться під надійним захистом закону. Якщо хоч на мить припустити неможливе з наступного дня скасовується і перестає діяти принцип конфіденційності, адвокатура як інститут судозахисництва втратив би право на існування.
Очевидно, цей принцип вводиться законодавцем на заміну узаконеного в КПК положення про адвокатську таємницю. Конфіденційність означає визначену законом чи іншим правовим актом інформацію, яка характеризується у першу чергу обмеженістю доступу до неї певного кола осіб.
Зміст, обсяг та характер інформації, що надходить до адвоката від його підзахисного чи довірителя, не визначається законом чи іншим нормативним актом, а її безпосереднім власником. Ще задовго до виникнення поняття "конфіденційність" діяло і діє нині правило адвокатської таємниці. І якщо поняття адвокатської таємниці містить ознаки конфіденційності, то останнє є абстрактним поняттям і не має на увазі якийсь конкретний вид діяльності [17, c. 230].
Саме цим можна пояснити англо-американську практику, яка визнає два види конфіденції - privacy і secrecy.
У першому випадку йдеться про прерогативи особистості, в другому це - інформація для службового користування, що доступна обмеженому колу офіційних осіб фірми, корпорації, державного органу, громадської чи політичної організації. Суттєва відмінність поняття і суті адвокатської таємниці у тому, що вона поєднує у собі privacy і secrecy.
З одного боку, обов'язок дотримання адвокатської таємниці виникає як наслідок укладення договору адвоката з конкретним клієнтом, а з другого - дотримання адвокатської таємниці охороняється Законом.
Пункт 3 ст. 47 КПК встановлює: "Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю". Зауважимо, у цій нормі Закону вживається саме термін "адвокатська таємниця", але не конфіденційна інформація.
Ст. 46 КПК встановлює, що "Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом, а Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.
Принцип уникнення конфлікту інтересів.
Закон так тлумачить цей принцип: "конфлікт інтересів - суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов'язками, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов'язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності".
Етичні мотиви, які виключали можливість виконання адвокатом ролі захисника через можливість конфлікту інтересів саме у цій справі і саме щодо конкретної особи, існували і раніше. Цивільно-процесуальний і кримінально-процесуальний кодекси виключали таку можливість і були законною підставою для відводу адвоката у випадку, коли останній уже раніше був причетний до вирішення даної справи в будь-якій іншій ролі.
Чинне процесуальне законодавство також передбачає обмеження участі адвоката у справі з певних, у тому числі й етичних, мотивів. Так, ст. 41 ЦПК України встановлює, що одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги до предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.
Стаття 46 нового КПК України "Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні" встановлює: "Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу".
З метою запобігання конфлікту інтересів КПК надає захисникові право на відмову від виконання своїх обов'язків після його залучення у випадках:
1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні. Такі підстави включені до Закону і повністю відтворюються у ст. 78 КПК "Підстави для відводу захисника, представника":
а) захисником, представником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач;
особа не має права брати участь у цьому ж кримінальному провадженні як захисник або представник також у випадках: а) якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;
б) зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;
в) якщо вона є близьким родичем або членом сім'ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого зі складу суду.
2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника;
3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;
4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні [9, c. 44].
Перші три пункти однаковою мірою можна віднести як до правових, так і до етичних приводів. Що ж до п. 4, то він потребує окремого, більш глибокого тлумачення, оскільки, на нашу думку, тісно пов'язаний з темою укладення угоди про надання правової допомоги і, вочевидь, неправильно орієнтує адвоката в етичному просторі відносин з майбутнім клієнтом, тому цій аспект питання буде більш детально розглянуто в розділі "Укладення угоди".
Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави
Щодо першого пункту ч. 2 ст. 4 Закону "Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України", то він не вносить жодних змін до статусу адвоката порівняно з Законом "Про адвокатуру". І далі "... та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави" вказує на відсутність якогось конкретного порядку на всі випадки у практиці. Конкретна ситуація, що пов'язана з необхідністю виїзду за кордон для провадження справи, має вирішуватися залежно від конкретної країни і дипломатичних відносин, які склалися наданий момент між Україною і конкретною державою.
У цьому випадку мають значення не лише законодавство України та законодавство іноземної держави, але й участь України у міжнародних угодах та організаціях, які передбачають і участь адвоката у конкретних питаннях.
Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
У частині 3 ст. 4 Закону однією загальною фразою інформується про усі форми здійснення адвокатської діяльності в Україні.
Особливої уваги заслуговує факт надання пріоритету положенням, передбаченим міжнародним договорам України: Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Адвокат іноземної держави може звертатися до органів адвокатського самоврядування по захист своїх професійних прав та обов'язків, брати участь у навчально-методичних заходах, що проводяться кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, радами адвокатів регіонів, Радою адвокатів України та Національною асоціацією адвокатів України.
Кваліфікаційна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури розглядає заяву та подані адвокатом документи протягом десяти днів з дня їх надходження та за відсутності підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, приймає рішення про включення такого адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України, про що протягом трьох днів письмово повідомляє адвоката іноземної держави та відповідну раду адвокатів регіону. Рада адвокатів регіону забезпечує внесення відомостей про такого адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України.
При здійсненні адвокатом іноземної держави адвокатської діяльності на території України на нього поширюються професійні права і обов’язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності та організаційні форми адвокатської діяльності, визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Адвокат іноземної держави може звертатися до органів адвокатського самоврядування за захистом своїх професійних прав та обов’язків, брати участь у навчально–методичних заходах, що проводяться кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, радами адвокатів регіонів, Радою адвокатів України та Національною асоціацією адвокатів України.
Отже, аналізуючи питання принципів професійної діяльності адвокатів в нашій державі, на основі норм чинного законодавства та напрацюваннях вчених при дослідженні суміжних теоретико-правових явищ, можна дійти наступних висновків.
1. Історія інституту адвокатури в Україні тягнеться з часів Стародавнього Риму та Греції. Саме у цих країнах адвокатура, як самостійний осередок правової роботи, набув свій класичний вигляд. Але найбільший вплив на це явище було здійснено за часи Російської Імперії, в територіальну структуру якої наша держава входила.
2. Адвокатура в Україні є самоврядним інститутом, який існує задля реалізації правового захисту, представництва та надання інших послуг юридичного характеру.
3. Принципи професійної діяльності адвокатів становлять керівні ідеї на яких ця діяльність будується. Вони також показують особливості її організації, ефективності та моральної прийнятності.
4. Принципи адвокатської діяльності, як і класичні правові принципи, мають формальну визначеність, що також говорить про їх обов’язковий характер.
5. Уся структура принципів адвокатської діяльності складається з великої кількості різних елементів, які мають неоднакове нормативне закріплення. В системі принципів професійної роботи адвокатів вирізняють етичні принципи, котрими регулюється поведінка відповідних суб’єктів, при здійсненні ними своїх функцій, та організаційні, які впливають на легальність такої діяльності, її структурованість, суб’єктний склад тощо.