МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ АКАДЕМІКА БУГАЯ

Контрольна робота

з дисципліни «Адвокатура»

Виконав(ла): студент заочної форми

навчання

Група ЗП-81

Вістунова С.В.

Перевірив(ла):

Київ – 2020

17. Приципи адвокадської діяльності, характеристика їх змісту

На даний момент в Україні обрано європейський вектор розвитку держави, суть якого полягає у докорінній зміні більшості сфер суспільного життя з урахуванням позитивних тенденцій західних країн. За таких умов одним із найбільш пріоритетних є питання щодо юридичного статусу та подальшого розвитку інституту прокуратури в нашій країні. Західні країни прецедентного права славляться виключною роллю адвоката, як одного з головних учасників судового процесу. Якщо брати до уваги Україну, то в нашій державі інститут адвокатури є відносно новим та знаходиться на стадії розвитку, адже за радянських часів він практично не існував в сучасному вигляді. При цьому реформування адвокатури займає доволі значне місце, так як рівень професійної правничої допомоги показує фактичну роль права в житті суспільства, а також його правової культури. Найвизначнішою гарантією вказаного сектору юридичної діяльності є наявність відповідних принципів. Засади професійної адвокатської діяльності в Україні є рамками, в котрих вона існує.

Правовою основою сучасного українського законодавства про інститут адвокатури є Конституція України, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», підзаконні нормативно-правові акти, а також виняткову роль мають акти Національної асоціації адвокатів України. Разом з тим, були внесені зміни до Конституції України, адекватно до яких упроваджено певне «привілейоване» право для адвокатури – представництво особи в суді, захист її від кримінального обвинувачення здійснюють виключно адвокати (ст. 1312 Конституції України) [1], яке в наукових розвідках популяризується під категорією «адвокатська монополія».

Разом із зарубіжними дослідниками, зокрема Абелем Р. Л., Дезеле Й., Крітцером Г. М., Молло М., Льюісом та іншими, принципи адвокатської діяльності досліджували українські вчені-правники, серед яких слід виокремити Бакаянову Н., Іваницького С., Тацій Л. В., Святоцького О. Д., Северин К. М., Яновську О. Г. тощо.

Аналіз наукової думки свідчить про те, що в науці йдеться про принципи адвокатури [2, c. 200], принципи діяльності адвокатури [3, c. 357], принципи здійснення адвокатської діяльності [4, c. 150; 5, c .75], принципи адвокатської етики [6], принципи організації адвокатури [7, c .123], принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності адвокатури [8, c. 193]. При цьому, здається, що в більшості досліджень вживання того чи іншого терміну не має з боку авторів якогось спеціального смислового навантаження щодо них, яке б дозволило диференціювати ці терміни. Так, Є. Ф. Шкребець досліджує принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності адвокатури, поміж тим, вбачається, що вони в нього, загалом, є тотожними поняттю «принципи організації та діяльності адвокатури» [8, c. 192]. Навіть у спеціальному дисертаційному дослідженні К. М. Северина «Принципи адвокатської діяльності» цьому питанню не приділяється увага, а, наприклад, поняття «принципи адвокатури» вживається, радше, як синонім поняття «принципи адвокатської діяльності» [9, c. 8].

Розділ ІІ Правил адвокатської етики (ПАЕ) закріплює основні принципи адвокатської етики, які також за своєю суттю є засадами адвокатської діяльності та організації адвокатури. Принципи адвокатури зафіксовані також у міжнародно-правових актах [11].

Очевидно, що принципи організації та принципи діяльності адвокатури є виокремленими групами з більш загального поняття. Принципами адвокатури України є основоположні, керівні ідеї, основні вихідні положення та закономірності, на яких ґрунтується організація та діяльність адвокатури, здійснення адвокатської діяльності. Слушно зауважує дослідниця Бакаянова Т., що принципи адвокатури мають власні ознаки, а саме:

1) будь-який принцип адвокатури поміщає в собі окрему ідею, яка визначає його зміст;

2) принцип адвокатури (певна ідея) безпосередньо або ж опосередковано закріплена в нормативно-правових документах (і в загальних актах, і в актах спеціального (фахового) законодавства про адвокатуру);

3) принципи характеризують справжні ознаки адвокатури;

4) принципи адвокатури визначаються значною стабільністю та витриманістю відносно традиційних норм права;

5) вони формують окрему систему, в якій один принцип виступає гарантією іншого або випливає з нього [10, с. 146].

Дослідник К. М. Северин пропонує під системою принципів адвокатської діяльності розуміти об’єктивно обумовлений соціальною дійсністю, зокрема рівнем її розвитку, системно-структурований зміст взаємопов’язаних головних засад, що розкривають конститутивне значення, природу діяльності, визначальні морально-етичні та правові значущості адвокатури, комплексно взаємодіють і всередині системи, і з її зовнішніми явищами (правовими фактами) щодо гарантування їх дотримання [9, с. 7]. Саме так, на думку більшості вчених, логічно визначати систему домінант адвокатури, яка обіймає не тільки проблему адвокатської діяльності, а й питання організаційної діяльності адвокатури. Як і будь-яка інша система, система принципів адвокатури є цілісною сукупністю елементів, які мають системно-визначальні властивості. Хоча кожен принцип адвокатури існує лише в системі, але він виокремлюється як елемент системи, як певна ідея, самостійна за змістом. Загалом же система принципів адвокатури має розглядатися як єдине ціле, що складається з взаємодіючих частин – принципів, різних за змістом, але водночас сумісних. Цілісність системи принципів адвокатури зумовлюється силою істотних зв’язків між принципами. Вивчення принципів адвокатури доцільно здійснювати методом їх класифікації, суть якого полягає у виявленні та фіксації істотних ознак та властивостей об’єктів, що класифікуються. Загалом проблемою класифікації принципів права чи принципів правової діяльності в науці займалося багато науковців [12-14]. Є й окремі дослідження щодо класифікації принципів адвокатури, але нині такі дослідження ще позбавлені системності [15]. Так, досліджуючи принципи організації та діяльності адвокатури, Л. В. Тацій у своїй дисертаційній роботі пропонує виокремлювати принципи організації та діяльності адвокатури та спеціальні принципи адвокатської діяльності [15, с. 15]. Проте чому проведена така класифікація принципів, що власне є об’єктом класифікації, критерієм класифікації, у дослідженні Л. В. Тацій [15] не вказано.

Принципи адвокатської діяльності мають незаперечне значення для характеристики функціональних та організаційних основ адвокатури, адже вони виступають основоположними засадами, що визначають сутність адвокатури та адвокатської діяльності.

Вони дають змогу дослідити функціональні та організаційні основи адвокатури через закріплену у законодавстві систему ідей, кожна з яких відображає якесь окремо визначене начало, а у сукупності характеризує увесь інститут адвокатури.

Стаття 4 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» називає 4 групи умов, якими доведеться керуватися адвокатам у повсякденній роботі і які віднині оголошені основними узаконеними принципами адвокатської діяльності. За цією нормою Закону:

1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.

3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. [9, с. 143].