4. Завдання та умови правильного сімейного виховання.

Основними завданнями сімейного виховання є:

– виховання фізично та морально здорової особистості, забезпечення необхідних соціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини, повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя;

– створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості;

– засвоєння моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки;

– забезпечення збереження сімейних традицій, реліквій, прилучення дітей до рідної мови, виховання в них національної свідомості та самосвідомості;

– виховання поваги до законів, прав та свобод людини;

– залучення дитини до світу знань, виховання поваги до науки, школи, вчителя, розвиток прагнення до освіти та творчого самовдосконалення;

– включення дитини в спільну побутову та господарську діяльність родини, розвиток рис працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

– формування естетичних смаків та почуттів;

– статеве виховання дітей, повага до жінки, почуття дружби, кохання;

– розвиток внутрішньої свободи, здатності до об’єктивної самооцінки, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки.

Ефективність виховання дітей у сім’ї залежить від створення в ній належних умов.

1. Усвідомлення батьками відповідальності за виховання дітей.

Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни. Вони творитимуть історію. Наші діти це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, неправильне виховання – це наше майбутнє горе, наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною. Тому виховання дітей батьки повинні розглядати не як свою особисту справу, а розуміти що вони несуть відповідальність за виховання дітей.

У ст. 59 Конституції України записано, що на батьків покладається однакова відповідальність за виховання і розвиток дитини. Батьки та особи, які їх заміняють зобов’язані:

– постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

– поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливого ставлення до України, до рідної мови, культури і сім’ї;

– сприяти здобуттю дітьми освіти в закладу освіти;

– виховуючи повагу до законів, прав, основних свобод людини.

2. Авторитет батьків.

Виконати свої виховні функції батьки можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для своїх дітей.

У своїй праці про батьківський авторитет А. С. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: «авторитет придушення», який будується на примусі, залякуванні, і як наслідок – формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет віддані» – батьки намагаються тримати дітей на відстані, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства» – коли батьки вихвалюються своєю винятковістю,принижуючи своїх колег при цьому; «авторитет педантизму» – батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом; «авторитет резонерства» – батьки вдаються до моронізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» – сліпа любов, усепрощення; «авторитет доброти» – батьки в усьому поступаються дітям; «авторитет підкупу» – відповідна поведінка чи дії дитини оплачуються подарунками, обіцянками.

Справжнім авторитетом користуються ті батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов’язків активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми навчальними і позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

3. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників – дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного уважного ставлення до людей похилого віку.