2. Виховання в сім’ї – першооснова розвитку дитини як особистості. Сім’я, як соціально-педагогічне середовище.

Сім’я, родина – найголовніша цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Українська народна педагогіка завжди підтримувала культ Матері і Батька, культ Сім’ї. Матері і батькові відводилася найголовніша, авторитетна роль. В.О. Сухомлинський писав: «У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Сім’я – це суспільство в мініатюрі. Сім’я – це мала соціальна група суспільства, заснована на подружньому союзі й сімейних зв’язках, на спільному веденні загального господарства і взаємній моральній відповідальності. Сім’я – це невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти, кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Життєдіяльність сім’ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (організація бюджету сім’ї, набуття професії, участь у суспільному виробництві); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження роду).

Перш ніж розкрити значення цієї функції, дайте відповідь на питання: «У чому сенс життя людини? Що є головним, визначальним у її діяльності? На ці запитання різні люди відповідають по-різному: щоб жити, здобути освіту, працювати, збудувати житло, отримувати задоволення від життя. Чомусь більшість дорослих людей бачать сенс життя у практичній діяльності, не заглиблюються у філософське розуміння життєдіяльності людини. З погляду філософсько-біологічних закономірностей сенс життя людини – у продовженні роду людського.

У праці «Як виховати справжню людину» В.О. Сухомлинський, звертаючись до своїх вихованців, писав: «Людина народжується не для того, щоб безслідно зникнути нікому не відома. Людина народжується для того, щоб залишити після себе слід вічний. Людина залишає себе насамперед у людині. У цьому наше безсмертя. У цьому найвище щастя і сенс життя.

Комунікативна функція і посередництво сім’ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебаченням, періодичною пресою), літературою і мистецтвом, вплив сім’ї на різноманітні зв’язки своїх членів з оточенням і на характер їх сприйняття, а також на організацію їх внутрішньо-сімейного спілкування.

Із плином часу проблеми сімейного виховання ускладнюються. Останнім часом збільшилась кількість дітей, що тривалий час залишаються без догляду дорослих, батьків та вихователів. Це пояснюється тим, що нині родина переживає важкі часи — професійну переорієнтацію, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів, а також нерозвиненість соціальних інститутів. Кількість спортивних секцій, гуртків спортивного, культурного, оздоровчого характеру значно скоротилася. А ті, що функціонують втратили державну підтримку.

В нинішніх соціальних умовах (прискорений режим нашого життя, справи, робота, потік інформації, домашні клопоти) стає помітним брак спілкування дорослих з дітьми в сім’ї. Батьки причиною цього називають відсутність вільного часу. Дослідження В. Кан-Кашка свідчать про те, що сьогодні духовні контакти батьків і дітей різного віку відчувають значний голод безпосереднього спілкування, яке не замінить не екран телевізора, ні друзі, ні музика. Батьки повинні знати чим живе, цікавиться, що любить їхня дитина, бачити, з ким вона дружить, з ким і в що грається, що читає, як розуміє прочитане.

Релактивна функція (організація вільного часу та відпочинку батьків і дітей).

Виховна функція сім’ї «Всі ми вийшли з дитинства». Цей знаменитий вислів Сент-Екзюпері повною мірою виявляє закономірність первинного впливу сім’ї на становлення особистості.

Батьки — це перші вчені і вихователі для своїх дітей. Основи всебічного гармонійного розвитку закладається саме в сім’ї.

З раннього віку дитина починає активно пізнавати світ. Її цікавить усе, що вона бачить, з чим стикається. І без кінця ставить запитання з надією отримати відповідь. Батьки, дбаючи про інтелектуальний розвиток дитини, не повинні байдуже ставитися до її інтересів.

«Відчепися, бачиш я зайнятий іншими справами», «Як ти набрид мені своїми «чому?» та «хто?», «Виростеш про все дізнаєшся». Не задовольняючи пізнавальні інтереси дитини, батьки різко й грубо гальмують її інтелектуальний розвиток.

Цікаві спостереження в природі, обмін думками щодо окремих подій і явищ, які діти спостерігали разом з батьками, спеціальні ігри, бесіди, вдало поставлені запитання сприяють розвитку довільної уяви, спостережливості, логічного мислення дитини. Батьки зобов’язані уважно й систематично стежити за навчанням своїх дітей, вимагати від них ретельного виконання домашніх завдань, збуджувати і підтримувати інтерес до знань, віру в свої сили.

Головним джерелом розвитку свідомого ставлення до праці є трудова атмосфера сім’ї. Які ж напрямки трудового виховання дітей повинні здійснюватися безпосередньо в сім’ї?

По-перше, батьки мусять бети працьовитими людьми, показувати своїм дітям взірець для наслідування, постійно переконувати їх, що праця — головний чинник добробуту й успіху в житті, піддавати осуду неробство, лінощі.

По-друге, в сім’ї необхідно створити сприятливі умови й змусити дитину до конкретної діяльності, аби вона відчула радість і задоволення від своєї праці.

По-третє, виховуючись у сім’ї, діти повинні мати постійні обов’язки, які потребують трудових зусиль залежно від вікових можливостей.

Батькам, вихователям важливо усвідомлювати, що підґрунтя моральних якостей закладається в сім’ї в перші 6-8 років життя дитини. Включення дитини в конкретні дії, які вимагають поруху душі, народження почуття – найголовніші кроки до формування моральних цінностей особистості. Постійним чинником морального виховання дітей в сім’ї є самі умови сімейного життя, природний процес щоденного спілкування батьків з дітьми, але потрібні й спеціальні заходи впливу, насамперед бесіди на моральні теми. Саме в сім’ї дитина засвоює основні норми моралі, формує свою громадянську позицію. Батьківщина, любов до неї починається з сім’ї і найважливіші якості й риси патріота зароджуються в сімейному вихованні.

Моральне виховання в сім’ї поєднується з вихованням естетичним. Естетичні почуття — основи добра, фундамент моральності.

Яким чином батьки можуть допомогти своїм дітям увійти до світу прекрасного?

Насамперед, це створення краси на тому просторі, в якому живе дитина: дбайливо прибрана кімната; подвір’я, покрите зеленим килимом трави; розміщені в певній системі фруктові й декоративні дерева, різноманітні квіти. Обов’язок батьків – систематично демонструвати красу рідної мови, уникати вживання брудних слів. Батьки повинні сприяти відвідуванню дітьми музичних, художніх, хореографічних шкіл, усіляко заохочувати таку діяльність.

Батьки мають усвідомлювати, що найцінніше в дитини – здоров’я, якого не можна ні позичити, ні купити. В кожній сім’ї повинні бути створені всі необхідні умови для зміцнення здоров’я дитини. Необхідно твердо дотримуватися режиму харчування, сну, відпочинку, привчати дітей дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, формувати у дітей відразу, моральний імунітет до алкоголю, нікотину, наркотиків як до отруєних речовин. Батьки повинні дбати про вироблення у дітей правильної постави, різноманітних рухових навичок, фізичну витривалість тощо.

Саме батьки є прикладом для своїх дітей у ставленні до фізичної культури.

Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім’ї поділяють на благополучні і неблагополучні.

Благополучна сім’я – сім’я з високим рівнем внутрішньої моральності, духовності, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного, у ній існує взаємоповага і взаєморозуміння. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, враховують її особисті інтереси і потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками і дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя.

Неблагополучна сім’я — сім’я, яка через об’єктивні чи суб’єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в неї виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належить:

– сім’ї, де батьки — алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім’ях формування дитини спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки;

– сім’ї асоціальні. Члени сім’ї конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

– сім’ї конфліктні. У них відбуваються конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, бійках. У дітей формується підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх снах;

– сім’ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У таких сім’ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає доброзичливості, врівноваженості тощо;

– сім’ї зовні благополучні. Систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість, відсутня єдність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовується фізичні покарання тощо;

– сім’ї соціального ризику. Це соціально незахищені сім’ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання і залежать від типу сім’ї. Завдання педагогів – шукати можливості щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім’ї.