1. Поняття та особливості системи галузі конституційного права

Система конституційного права – це складна структурована динамічна система, із притаманими їй законами, принуипами побудови та функціонування.

Основні елементи конституційного права:

- конституційні принципи,

- конституційні інститути,

- конституційні норми

2. Конституційні принципи як елемент системи галузі конституційного права

Принцип КП – керівні ідеї, засади, ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи - загальні і спеціальні.

У загальних принципах втілюються основні ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них - державний суверенітет, розподіл влад, непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо.

народний суверенітет (ст.3 Конституції Франції), народне представництво (преамбула Конституції Японії), розподіл влад (ст.20 Основного закону ФРН 1949 р.), невідчужувані права (ст.1 Основного закону Німеччини ) і т.д. Ці принципи не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечуються правовими санкціями, однак мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм.

Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи органів державної влади, виборності місцевого самоврядування тощо.

це принципи, котрі мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо можуть застосовуватись у державній діяльності: незалежність депутатів від виборців (ст.27 Конституції Франції), судовий захист конституційних прав (ст.53 Іспанської конституції 1978 р.), невідповідальність глави держави (ст.56 Конституції Іспанії) і т.д.

В країнах, де в конституціях проголошено соціалістичні ідеї в якості основи суспільного розвитку, поряд з загальновизнаними демократичними принципами (рівноправність, народне представництво та ін.) іноді конституційно проголошуються такі нові загальні принципи, які по суті перекреслюють попередні: керівна роль марксистсько-ленінської партії, соціалістичний інтернаціоналізм, від кожного – по здібностям, кожному – по праці і т.д. ( ст.ст.5, 12, 19 Конституції Куби). Вони нерідко являють собою не що інше, як ідеологічні міфи, реалізувати котрі неможливо ні юридичними, ні політичними засобами. Наприклад, розподілення по праці поза ринковою системою господарювання неможливе із-за відсутності критерію, на основі якого можна було б кількісно порівняти різнорідну працю (наприклад, лікаря і шахтаря). Принцип керівної ролі однієї партії підриває принципи народного суверенітету та народного представництва і взагалі несумісний з будь-яким принципом демократії.

До речі, тривалий час дискутується проблема співвідношення системи Конституції і системи галузі конституційного права. Обидві тісно пов'язані, єдині в своїй основі, однак не тотожні, адже кожній з них притаманні свої критерії побудови та обсяг.

Система конституційного права - конструкція суб'єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб'єктивним явищем, її основи об'єктивно зумовлені історією, досвідом.

Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, "розкидані" по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права.

Розміщення інститутів і норм, їх структуризация зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, системоутворюючими факторами, головними з яких є процес формування демократичної правової держави, предмет правового регулювання, момент зацікавленості в регулюванні тих чи інших спеціальних відносин на конституційному рівні, рівень розвитку соціальних цінностей тощо.

Конституційне право як елемент національної системи права має внутрішньосистемну, структурно-функ-ціональну природу. Як і будь-яка галузь права конституційне право є системою правових норм, які регулюють однорідні специфічні види суспільних відносин. Такі норми, зазначає А. Нашіц, - не просто існують, а обов'язково взаємопов'язані, співвідносяться. Нормальне функціонування системи значно залежить від того, наскільки гармонійно узгоджуються приписи, що володіють вищою юридичною силою, з приписами, які займають нижчі ступені ієрархії норм.

На систему конституційного права поширюються закони, характерні для подібних систем. Серед них найважливіші такі:

- взаємозв'язаність, логічна взаємоузгодженість і субординація елементів системи;

- багатоелементність, структурованість системи, як що під структурою розуміти спосіб зв'язку елементів в єдине ціле;

- наявність системоутворюючих факторів;

- зв'язок із зовнішнім середовищем, яке "живить" систему, наповнює її реальним змістом, забезпечує про гресивний поступ такої системи;

- ускладнення системи в міру її розвитку, збагачення змісту її елементів, розширення функціональних зв'язків між ними;

- наявність головного центру системи, який інтегрує, єднає всі її ланки, визначає принципи та закономірності її побудови;

- достатня автономність функціонування "низових" елементів системи, які не можуть бути занадто пригнічені авторитарним впливом елементів більш високого порядку.

Для будь-якої системи характерні не тільки зовнішні, а й внутрішні системоутворюючі фактори, серед яких визначальними є: генетичні, субординаційні, координаційні (взаємодії), управлінські.

Конституційне право - відкрита система, яка по-стійно втягує в орбіту свого регулювання нові елементи, звільняючись від "спрацьованих", "віджилих" елементів. Цим забезпечується стабільність системи та її правоохо-ронний вплив на суспільні відносини.