1. Поняття обєктів цивільних правовідносин. Теорії об’єктів цивільних правовідносин.

Об'єкти цивільних прав (правовідносин) можуть бути визначені як матеріальні та (або) нематеріальні блага, з приводу яких складаються цивільні правовідносини.

Класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин) можлива за різними підставами.

Зокрема, у ЦК пропонуються класифікації об'єктів ци¬вільних прав за 2 критеріями: 1) залежно від характеру благ (ст. 177) і 2) залежно від оборотоздатності об'єктів цивільних прав (ст. 178).

Хоча першою із зазначених класифікацій у ЦК вміщена класи¬фікація об'єктів цивільних прав залежно від характеру благ, але з практичних міркувань варто виходити з пріоритетності поділу об'єктів на види залежно від їхньої оборотоздатності.

Оборотоздатність об'єктів цивільних прав — це можливість здій¬снення стосовно них правочинів та інших юридичних дій.

Залежно від ступеню оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на три групи:

1 ) об 'єкти, що перебувають у вільному цивільному обігу. За загальним правилом об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити бід однієї особи до іншої в порядку праіюнаступництва пі спадкування або іншим чином, якшо вони не вилучені з цивіль¬ного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи;

2. об 'екти, обмежені у цивільному обігу (обмежено оборотоздатні). < уть обмеження оборотоздатносі і полягає у тому, що певні об'єкти можуть належати лише учасникам цивільного обороту, що відпові¬дають встановленим законодавством вимогам, або їхнє придбання (відчуження) допускається тільки на підставі спеціальних дозволів. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті [опускається за спеціальним дозволом, встановлюються законом. Наприклад, згідно із Кодексом України про надра ділянки надр не можуть бути предметом кугіівлі-продажу, дарування, спадкування, застави або відчужуватися в іншій формі. Вони можуть передаватися в користування тільки на підставі ліцензії для видобутку корисних копалин, будівництва й експлуатації підземних споруджень, геоло¬гічного вивчення тощо. Без ліцензії дозволяється видобуток загаль- нопоширених корисних копалин для власних потреб власниками земельних ділянок у межах цих ділянок;

3. об'єкти, вилучені з цивільного обігу (обороту). Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути пред¬метом правочпнів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встанов¬лені у законі. Наприклад, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" до об'єктів, вилу¬чених з обороту, зараховує державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки тощо.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що усі інші класифікації об'єктів цивільних прав мають проводитися з урахуван¬ням того, чи є "цивільно оборотоздатним" той чи інший об'єкт. Так, якщо об'єкт є вилученим з цивільного обігу, то стосовно нього цивільні відносини не виникають взагалі. Він, власне, і не є об'єктом цивільних прав, а його правове становище визначається нормами публічного права.

Залежно від характеру благ об'єкти цивільних прав поділяються на такі види:

1. речі, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки;

2. дії (послуги), що здійснюються у сфері цивільних відносин;

3. результати дій (роботи), які мають правове значення;

4. результати інтелектуальної, творчої діяльності;

5. інформація — задокументовані або публічно оголошені відо¬мості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі;

6. особисті нематеріальні (немайнові) блага: життя і здоров'я фізичної особи, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, тощо;

7. інші матеріальні і нематеріальні блага.

У деяких цивільних відносинах (наприклад, у договорах) може мати місце комплексний об'єкт, який стосується речей і дій або дій і резуль¬татів дій. Наприклад, якщо укладено договір найму квартири, об'єктом цього правовідношення є житло (річ). Але в процесі ко¬ристування житлом наймачеві надаються різні послуги (провадиться ремонт житлового приміщення). У цьому випадку об'єктом відпо¬відних правовідносин необхідно визнати також дії (послуги), здій¬снення яких наймач може вимагати від наймодапця.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності тільки тоді стають об'єктами цивільних прав, коли вони отримують матеріальне втілен¬ня (рукопис, картина, книга, креслення), тобто виражаються в об'єктивній формі, стають доступними для сприйняття. Разом з тим, не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяльності й речі, як об'єкти цивільних прав.

Твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами цивіль¬них прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції — із моменту кваліфікації їх як результатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відповідними компетентними органами.

Теорії об’єктів цивільних правовідносин

Загальновідомо, що на сьогоднішній день існує три основні теорії кількісного складу об’єктів цивільних прав: теорія єдиного правового об’єкта (моністична), теорія множинності правових об’єктів і компромісна теорія, яка визначає значення правового об’єкта і за речами, і за людськими діями.

Згідно з теорією множинності правових об’єктів, яка мала велике поширення в Німеччині (Ф.К. Са-він’ї, Г.Ф. Пухта), вважається, що в якості об’єктів прав можуть виступати різноманітні явища не тільки зовнішнього, а й внутрішнього світу людини, при цьому одним із таких об’єктів є перш за все людина. Як об’єкт права особистість фігурує в цих теоріях поряд з речами, промисловими підприємствами, продуктами духовної творчості і тощо. Деякі прихильники цієї теорії, зайнявши крайню точку зору, стверджують, що оскільки будь-яке право передбачає підпорядкування чужої особи владі уповноваженого, остільки людина повинна розглядатися не як один із об’єктів, а як єдиний об’єкт будь-якого права.

На противагу теорії множинності і одночасно з нею в юриспруденції було висунуто теорію єдиного правового об’єкта. Прихильники цієї теорії виходять з того, що об’єктом прав може бути не все розмаїття підпорядкованих людині зовнішніх явищ, а лише їх певна і єдина група, на яку поширюється дія суб’єктивних прав, наданих особі. При цьому одні автори (головним чином ті, хто припускають можливість встановлення правових відносин не тільки між людьми, але також між людиною і річчю), стверджують, що таким одним і єдиним об’єктом прав є речі, тоді як інші автори (головним чином ті, хто припускають можливість встановлення правових відносин тільки між людьми), вважають, що одним і єдиним об’єктом прав є людські дії.

Так, на думку М.М. Агаркова об’єктом будь-яких правовідносин є речі або, у будь-якому випадку, переважно речі (моністична теорія об’єкта-речі). Вчений зазначає, що “річ ми можемо протиставити як об’єкт суб’єктам правовідносин тому, що на неї повинна бути направлена поведінка зобов’язаної особи (дія або утримання від дії)”.

О.С. Йоффе сформував дві концепції об’єкту правовідносин. Найбільшою популярністю користується її найперший варіант, згідно з яким “існує один і єдиний об’єкт правомочності і обов’язку, а таким чином, і об’єкт правовідносин — людська поведінка, діяльність або дії людей” . Аргументи прості: “лише людська поведінка здатна до реагування на вплив суб’єктивного права та правового обов’язку. Ні речі, ні так звані особисті нематеріальні блага не здатні до такого реагування”. Згодом О.С. Йоффе розібрав деякі заперечення, що були висунуті проти його концепції 1949 р. деякими сучасниками, після чого вніс в свою позицію певні “правки”. Вчений погодився, що під час обґрунтування концепції об’єк-та-поведінки він забув відповісти на інше запитання: “яке ж в цьому випадку місце в правовідносинах займають речі, якщо вони не є об’єктами?”. І відповів на нього таким чином: у правовідносинах, які розглядаються як єдність юридичної (ідеологічної) форми і фактичного (економічного) змісту, необхідно розрізняти … два об’єкти — юридичний (дія) і матеріальний (річ).

Найбільшого поширення отримала компромісна теорія, хоча, на нашу думку, вона фактично є складовою теорії множинності об’єктів цивільних правовідносин. Прихильники цієї теорії (Є.О. Суханов, М.С. Стро-гович, А.С. Піголкін) зазначають, що об’єктом правовідносин є все те, з приводу чого виникають та здійснюються цивільні права і обов’язки, тобто все те, що є предметом або результатом діяльності учасників цивільного обігу.

Я.М.Магазінером прийшов до висновку про доцільність розрізняння матеріального та юридичного об’єктів цивільного право відношення: матеріальний - як матеріальні рбєкти так і нематеріальні[264]; юридичний дії зобов’язальної особи у відносному правовідношенні чи дії всіх зобов’язальних осіб в абсолютному право відношенні.

Р.О. Халфіна вказувала, що стосується застосування термінів «об'єкт права» і «об'єкт правовідношення, то тут спостерігається зворотне положення: одне і теж поняття позначається двома термінами. Оскільки... суб'єктивне право – завжди елемент правовідношення, поняття «об'єкт права» і поняття «об'єкт правовідношення» фактично збігаються.

Сенчищев В.І., розглядаючи цю проблему, стверджує, що при вирішенні питання про тотожність понять «об'єкт цивільного правовідношення» і «об'єкт цивільних прав» варто виходити з того, що цивільне правовідношення) не може мати як об'єкт свого впливу таке явище, що не є «об'єктом цивільних прав». Отже, в істотній своїй частині зміст понять «об'єкт цивільних прав» і «об'єкт цивільного правовідношення» якщо не є тотожним, то, принаймні, не повинні один одному суперечити стосовно аналізу конкретного цивільного правовідношення, оскільки «щось», що не є об'єктом цивільних прав, мабуть, не може бути об'єктом цивільного правовідношення, і навпаки .