що росли на присадибній ділянці зі штучним зрошенням та дерев, що росли в колекції, розміщеній на богарі, свідчить про важливість зрошення плодових культур в умовах недостатнього зволоження (табл. 11).

Таблиця 11. Якість плодів сортів ‘Китайський 1’ та ‘Людмил’ залежно від умов вирощування

Так, в умовах зрошення сорти ‘Китайський 1’ та ‘Людмил’ мають більшу середню і максимальну масу плодів, більший уміст м'якуша та більший діаметр. Винятком є 2005 р., коли у плодів ‘Людмил’ на богарі сформувалися дуже маленькі кісточки, а за зрошення – дуже великі, внаслідок чого уміст м'якуша виявився більший у плодів на богарі, але через посуху м'якуш набув вираженої гіркоти.

У 2005 році в другій декаді серпня опадів не було, у третій декаді серпня випало 30 %, а у першій декаді вересня – 28 % середньої кількості опадів. Цей період щодо вологозабезпеченості рослин під час достигання плодів був найгіршим упродовж десяти років спостережень. Уже на початку вересня ґрунт в саду мав глибокі тріщини. Вплив посухи найбільше проявився на пізнодостигаючих видах C. ×pojarkovae і C. punctata, для росту й розвитку плодів яких забракло достатньої кількості вологи. Реакція проявилася у зменшенні маси, погіршенні смаку та передчасному осипанні плодів. Стан рослин інших видів, як прищеплених, так і кореневласних, був у межах норми. Види глоду, плоди яких достигають раніше, встигли скористатися ґрунтовими запасами вологи.

На погіршення стану дерев C. ×pojarkovae і C. punctata в колекційному саду, безумовно, вплинуло запровадження задерніння міжрядь, якого раніше не було. Цього не слід робити у степовій зоні, де раціональнішим способом догляду за ґрунтом у богарних умовах є система чорного пару (Справочник…, 1982). Це потрібно враховувати при створенні садів з метою отримання товарної продукції і дотримуватися вологозберігаючої системи ведення землеробства на богарі або забезпечувати сади штучним зрошенням.

123

Рослини видів глоду в колекційному саду, створеному за садівничими правилами, мають кращий стан, аніж в ущільнених дендрологічних насадженнях. Так, усі види глоду, що зростають у дендрарії ДБС, мають значно менший розмір плодів. Це пов'язано з посухами, притаманними степовій зоні, загущеністю насаджень та більшим віком дерев.

Деревні рослини степової зони потерпають не лише від недостатньої кількості ґрунтової вологи, а й від повітряної посухи. Якщо відносна вологість повітря знижується за 30 %, то рослини потерпають від сухості повітря. У зоні Донбасу в липні–серпні відносна вологість повітря нерідко становить лише 15– 20 % (Справочник…, 1982). Листкові пластинки деяких видів, зокрема C. pinnatifida і C. punctata отримують пошкодження під час суховіїв у вигляді обгоряння краю окремих листків.

Дані спостережень за станом та розвитком аборигенних видів глоду у природних умовах свідчать, що вони здатні зростати у місцях, де інші деревночагарникові рослини не зустрічаються, наприклад, на вершинах великих безлісих пагорбів, схилах з еродованими бідними ґрунтами тощо (мал. 1.4, вклейка). Узагалі, посушливі умови Степу не сприяють розвитку арборифлори і види глоду, які трапляються на південному сході України, належать до небагатьох деревних рослин родини Rosaceae, що зростають у цих умовах.

3.4.3.Газостійкість. Спостереження в мало забруднених регіонах свідчать про газостійкість видів глоду (Рубіс, 2004а). На південному сході України спостерігається стабільно високе фонове забруднення атмосфери, а у великих промислових містах регіону його рівень підвищується в декілька разів і сягає найвищих значень в країні. У дендрарії ДБС, садах АДСР, парках і на вулицях Артемівська, Горлівки, Донецька ми не спостерігали опіків, спричинених газовими викидами. Стан дерев видів глоду, що зростають в умовах доволі забрудненої атмосфери регіону є нормальним, вони не мають візуальних ознак пошкоджень. Не страждають дерева глоду й від пилового забруднення.

3.4.4.Стійкість до шкідників та хвороб. До родини Rosaceae належать основні зерняткові плодові культури (яблуня, груша, айва) та численні декоративні рослини, що мають багату ентомофауну, тому на глодах трапляються різні поліфаги й олігофаги. Слід зазначити, що інтродукти, які мають споріднені форми в аборигенній флорі, зазвичай, мають фауну, котра перейшла з останніх, але більш-менш збіднену. Якщо в місцевій флорі є представники родини, до якої належить інтродукована рослина, то такі культури матимуть різноманітнішу фауну і навпаки (Медведев и др., 1952а). Так, рослини родини Rosaceae пошкоджують кліщі, листовійки, попелиці, пильщики, довгоносики тощо.

124

Відомо 340 видів комах, кліщів, гризунів та інших тварин, які пошкоджують плодові рослини в Україні (Савковский, 1990). В агролісомеліоративних розсадниках степової зони України поширені 144 види комах-шкідників (Медведев и др., 1952б). Афідофауна степу України налічує 370 видів і підвидів, причому на рослинах лісового і декоративно-паркового господарства знайдено 106 видів, на плодових рослинах – 21 вид попелиць (Божко, 1962).

Свого часу поширення видів глоду в культурі штучно стримували, через сильну уражуваність їх шкідниками (Лыпа, 1952а). На місцевих видах глоду поширені шкідники садів, зокрема білан жилкуватий – Aporia crataegi L., чия гусінь сильно шкодить листкам плодових дерев і формує на гілках зимові гні з- да. Латинська та російська назви ("боярышница") цієї комахи пов'язані саме з глодом. За тривалий час спостережень в умовах південного сходу України ми не відмітили масового поширення Aporia crataegi в природних чи штучних насадженнях глодів, як й на деревах інших видів рослин. Зимові гнізда цієї комахи трапляються доволі рідко на окремих деревах в промислових садах і присадибних ділянках.

Основними шкідниками видів глоду є білан, шовкопряд (Malacosoma neustria L.), п'ядун (Erannis defoliaria Cl.), золотогуз (Nygmia phaeorrhoea Don.),

попелиці (Aphis pomi Deg.), медяниця (Psylla mali Schmdbg.), які пошкоджують листки та бруньки; окрім того щитівка (Lepidosaphes ulmi L.) пошкоджує стовбури та гілки (Полетико, 1954б). На думку інших дослідників (Соловьева, Котелова, 1986) основними шкідниками видів глоду є попелиці і щитівки. На листках зустрічаються також рослиноїдні кліщі, личинки пильщиків, гусінь білана, золотогуза, п'ядуна, мінуючої мілі тощо. Личинки короїдів пошкоджують кору. Квітки пошкоджують галиці, плоди – личинки вишневого довгоносика та плодового пильщика. З іншого боку види глоду характеризують як рослини, доволі стійкі до шкідників, відмічаючи тільки пошкодження яблуневою міллю (Александровский, 1993). В умовах Узбекистану види секції Molles з м'якими листками пошкоджує павутинний кліщ. На всіх видах трапляються різні листогризучі комахи (Русанов, 1965).

На інтродукованих видах глоду в умовах колекції виявлено пошкодження листків гусінню п'ядуна (Ennomos autumnaria Wrn.), совки (Diloba coeruleocephala L.), стрільчатки (Apatele tridens Schiff.), а також павутинним кліщем

(Tetranychus urticae Koch.), бджолою-листорізом (Megachile centuncularis L.),

попелицями (Aphididae). Останні пошкоджують також верхівки пагонів саджанців глоду в умовах розсадника. Жуки Epicometes hirta Poda. та Cetonia aurata L. під час цвітіння живляться органами квіток глоду (рис.3.2, вклейка).

Випадків пошкоджень плодів глоду такими небезпечними шкідниками садових насаджень як плодожерки практично не відмічено. Через те, що в умовах

125

АДСР листогризучі шкідники не перевищують економічного порогу шкідливості, насадження глоду захисних обробок отрутохімікатами не потребують.

Насіння глодів пошкоджує великий яблуневий насіннєїд – Torymus druparum Boh. (= Callimome druparum Boh.) (Циновскис, 1959; Эсенова, Алалы-

ев, 1989). Його личинки пошкоджують насіння азійських видів. Натомість північноамериканські види стійкі до цього шкідника (Бобореко, 1974а; Прошик, 1989; Прошик, Семенова, 1987). Ми виявили 1,2–5,6 % кісточок з пошкодженим насінням у євразійських видів глоду і не зареєстрували жодного випадку пошкодження насіння північноамериканських видів.

Інколи, особливо в зими з глибоким сніговим покривом, стовбури молодих дерев пошкоджують зайці. Вони обгризають переважно кору молодих дерев видів глоду, що належать до секції Coccineae: C. coccinea, C. pennsylvanica, C. submollis, C. submollis var. arnoldiana тощо.

Глід вважають доволі стійким до збудників хвороб (Александровский, 1993). Найчастіше види глоду уражує іржа (Полетико, 1954б; Соловьева, Котелова, 1986; Эсенова, Алалыев, 1989), плямистості (Рубіс, 2004а) та борошниста роса (Полетико, 1954б; Соловьева, Котелова, 1986). Плоди дикорослого С. monogyna під час тривалих дощових періодів уражуються борошнистою росою. У дендрарії ДБС на молодих плодах C. coccinea і C.×persimilis відмічено плямистості. На листках C. punctata і С. rivularis в умовах АДСР доволі часто з'являються плями іржі. Найбільший прояв цієї хвороби впродовж низки років відмічено на листках C. punctata, який є найвразливішим з-поміж видів глоду. Але за польовою оцінкою, ця ураженість іржею є дуже слабкою або слабкою.

Однією з найнебезпечніших хвороб для рослин підтриби Malinae є бактеріальний опік – Erwinia amylovora (Burr.) Com. S.A.B. Яскраво засвідчує шкодочинність цієї хвороби, яка сягнула українських теренів, її польська назва – "зараза вогньова". Збудник хвороби уражує понад 130 видів рослин, у тому числі такі економічно важливі садові рослини як яблуня, груша, айва, глід та ін. Хвороба здатна швидко поширюватися й призводити до загибелі рослин на значних територіях. У деяких країнах Західної Європи, де створення живоплотів з глоду є давньою традицією, його заборонено висаджувати аби запобігти ураженню плодових садів. Спеціальними дослідженнями виявлено, що сприйнятливими до бактеріального опіку є насамперед європейські й азійські види глоду секції

льшість північноамериканських видів, що належать до секцій Coccineae та Crus-galli є доволі стійкими до бактеріального опіку, або повністю резистент-

ними (Bouma, 1987a, 1987b; Van Teylingen, 1992; Paulin, Cadic, 1999).

126