Психологічні типи темпераменту. Особливості виховного підходу до дітей з різними типами темпераменту.

Усі діти різні, і кожна дитина - індивідуальність. Ми, дорослі, повинні завжди пам`ятати про це і приймати своє маля таким, яким воно є, не намагаючись нав`язати йому якості, не властиві його натурі. Адже навіть у природі кожна пора року має свій характер. І хоч як би нам хотілося взимку весняного тепла, але передчасну відлигу в уже варто бажати, щоб дитина - непосида завжди поводилася тихо?

Своєрідність кожної дитини та її характер прямо пов`язані з темпераментом

Поняття «темперамент» належить Гіппократові й означає (у перекладі з латини temperamentum - належне співвідношення частин) характеристику індивіда у вимірі динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів). Основні складники темпераменту - загальна активність індивіда. Його моторика ( рухові вияви) й емоційність.

У зв`язку з майбутнім навчанням дітей у школі батьків особливо хвилює запитання про генетично закріплені властивості психіки дитини.

Розрізняють чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, меланхолік, холерик

САНГВІНІК

Сангвініком, називають людину активну, яка швидко відгукується на навколишні події, прагне частої зміни вражень, порівняно легко переживає неприємності й невдачі. Сангвінік завжди товариський, залюбки знайомиться з новими людьми й охоче береться відразу за кілька справ. Іноді дуже різних. Йому властиві гнучкість розуму, енергійні виразні рухи, швидкий темп мовлення. Як правило, такий малюк на перший погляд легковажний, несерйозний, швидкий у рухах. Сангвініки - це діти , які "сміються зі сльозами на очах". Вони швидко відволікаються від ігор та інших справ, не можуть бути довго зосередженими на чому-небудь. Бути «непостійним» - не вада, а властивість цього темпераменту в дітей дошкільного віку. Вихователі в дитячих садках називають таких дітей неуважними, легковажними. Але хочемо все - таки втішити батьків тим, що діти, які мають цей темперамент є скрізь загальними улюбленцями. Адже вони дуже безпосередні, і це привертає до них серця людей.

• На заняттях у дитячому садку й на уроках у школах сангвінікові краще сидіти за першою партою;

• підвищенню працездатності сприяє часта зміна діяльності;

• розрідити невгамовну енергію допоможе фізична культура: хлопчикам корисні спортивні секції з перевагою командних ігор ( футбол, хокей), дівчаткам - танці, гімнастика;

• в ігрових матеріалах мають бути ті, які вимагають посидючості та уваги, як - от настільні ігри ( лото, доміно, пазли, мозаїка).

ФЛЕГМАТИК

Флегматиком називають дитину активну, спокійну і незворушну. Вона здатна на глибокі почуття, але її емоції рідко помітні оточенню. Така дитина не вирізняється товариськістю, але прихильності її міцні й тривалі. Матеріал учить ґрунтовно й запам`ятовує надовго. Флегматик вирізняється спокійним, неквапливим мовленням. Часто зустрічається упередження проти флегматичного темпераменту. Батьки, буває, ображаються, якщо лікар або педагог каже, що їхня дитина - флегматик. Це забобон! Звичайно, як у кожного темпераменту, тут свої мінуси. Але до них потрібно ставитися розважливо. У вихованні флегматика потрібна гнучкість: його не варто занадто рано відправляти спати, так само не слід змушувати довго спати вдень. Для нього добре, коли він не надто тепло вдягнений і вкритий. Час від часу потрібно гратися з малям у рухливі ігри. Не тільки для дитини - флегматика, але й для дорослого - флегматика альфа і омега виховання й самовиховання - пробуджувати інтереси і поширювати їх на всі галузі життя.

• Не можна бути категоричним і владним у спілкуванні з флегматиком, не можна лаяти його за повільність;

• достатню увагу слід звертати на спілкування його з однолітками (флегматик важко сходиться з людьми);

• формуванню особистості такої дитини допоможуть посильна праця, самообслуговування і, як наслідок, самостійність;

• в ігрових матеріалах мають бути й ті, які вимагають рухливості і сприяють виробленню спритності рухів ( м`ячі, кеглі, велосипеди, скакалки).

МЕЛАНХОЛІК

Меланхоліком називають вразливу дитину. Яка, проте, зовні слабко реагує на події, зі стриманими рухами й приглушеним мовленням. Її настрій може змінюватися через дуже незначні причини. Вона болісно чутлива, має низьку працездатність, тому швидко втомлюється. Діти - меланхоліки люблять темні. Затишні місця для самоти й роздумів. Таке маля можна раптом виявити під софою, між шафою і дверима, іноді навіть у шафі. У його діях багато таємничого. Ці явища випливають із багатого, особливого внутрішнього світу меланхоліка. У своїх фантазіях меланхоліки часто відводять собі велику роль: то вони принци (принцеси). То злидарі. То герої. Коли такі діти не граються, вони найчастіше бувають сумними, не в гуморі. Часто хлопчики цього темпераменту є розважливими й поводяться, як дорослі. Вони полюбляють слухати казки , читати сумні історії. Їм властивий раптовий перехід від смутку до веселощів. Вони можуть бути відкритими й щирими, але все - таки нерідко замикаються в собі. Для меланхоліків характерні шкідливі звички: смоктання пальця, обгризання - нігтів тощо. Воля в меланхоліків слабка. Засинають вони довго, важко, бо в ліжку люблять порозмірковувати й повигадувати різні історії (уголос або подумки). Меланхоліки - ніжні діти. Що вимагають багато батьківської турботи й розуміння. Дбайливість і увага потрібні їм як хліб. Увечері вони мають відходити до сну з радісними гармонійними думками та почуттями.

• Слід заохочувати будь - яку активність меланхоліка;

• важливим для такої дитини є чіткий і зручний режим, постійний ритм її діяльності;

• корисні для таких дітей трудові доручення, здорові фізичні рухи, заняття евритмією (взаємодія рухів, музики і духовного стану).

ХОЛЕРИК

Холериком називають дитину енергійну, здатну займатися справою з особливою пристрастю. Говорить вона голосно, різко, часто з вигуками, легко збуджується. Її інтереси доволі постійні. Холерик не губиться в разі виникнення труднощів, завзято їх долає. Навчальний матеріал запам`ятовує легко, пам`ятає довго. Діти - холерики це так звані «бунтівні» малята, їх часто можна бачити в гніві. Вони знають, чого хочуть, і завжди прагнуть будь - якими (хай навіть незадоволеними) способами досягти своєї мети. Діти цього темпераменту зустрічаються не так уже й часто, може, на щастя. Обмірковувати, планувати холерики не вміють і часто невдачі викликають у них такий гнів. що вони не тямлять себе. Однак наступного дня такі діти можуть бути тихими й слухняними. У дошкільному віці вони хочуть тримати себе в руках, але в них це не виходить, бо ще не дозріла сила, яка стримує й скеровує волю. Вони очікують від дорослих розуміння. Душа дитини, а тим більше холерика, не витримує глузувань та іронії. І навпаки, делікатний гумор вони сприймають із вдячністю.

• Наберіться терпіння, не втрачайте володіння собою, виявляйте максимум спокою і холоднокровності;

• створюйте умови для таких дітей, у них має бути свій простір;

• час від часу пропонуйте заняття підвищеної складності для формування адекватної самооцінки;

• в ігрових матеріалах слід передбачити все - і те, що вимагає посидючості, і те, що потребує рухової активності.

Темперамент - не вигадка, а науково доведений вияв природної основи в кожному з нас. І якщо вас не дивує, що зусиллям волі не змінити кольору волосся, то не має дивувати й те, що ніяке виховання не зробить із холерика флегматика. І дорікати дитині в тому, що вона меланхолік, так само безглуздо, як і в тому, що вона чорнява, а не білява. Психологи стверджують, що до 6 - 7 років уже чітко виявляється той чи той інший темперамент. Звичайно, у житті все складніше. Діти з яскраво вираженим типом зустрічаються рідко. Частіше в одній дитині є елементи, наприклад, сангвініка і меланхоліка. Але основні, домінантні властивості темпераменту можуть бути як перевагою, так і вадою. Так, енергія холерика забезпечить успішне навчання в школі, але неврівноваженість поведінки може значно ускладнити стосунки з друзями й учителями. Гнучкість розуму сангвініка - цінна для навчання якість, але відсутність наполегливості часто не дозволяє йому доводити справу до кінця. Повільність флегматика компенсується цілеспрямованістю і й високою працездатністю. Висока чутливість і вразливість меланхоліка стануть перевагою на заняттях із музики й літератури.

Приймайте дитину такою, якою вона є, щоб за будь - яких обставин вона була впевнена в незамінності вашої любові до неї.

Намагайтеся зрозуміти, про що вона думає, чого хоче, чому поводиться так, а не інакше.

Давайте дитині зрозуміти, що в неї все вийде, якщо вона повірить в себе.

Пам`ятайте, що в будь - яких провинах слід звинуватити насамперед себе - батьків.

Не намагайтеся «ліпити» свою дитину під вигаданий ідеал, не «ламайте» її, а живіть із нею спільним життям.

Цінуйте в дитині особистість, а не вбачайте в ній тільки об`єкт виховання.

Пам`ятайте, що виховують не слова, а ваш особистий приклад.

Дитина-глядач Її основний канал сприйняття — зір. Вона із задоволенням розглядає книжки, картинки, полюбляє дивитися телевізор. Від уваги глядача не вислизне жодна дрібниця. Водночас вона швидко втомлюється від одноманітності, їй потрібна постійна зміна кадрів і нові візуальні враження. Під час прогулянки вона може обійти декілька дитячих майданчиків і на кожному пограти всього декілька хвилин. Дитина-глядач часто «не чує» звернених до неї питань, якщо вони не підкріплені візуальними враженнями. Глядач не боїться нових людей, але при цьому не йде на контакт з незнайомими людьми. Він може, наприклад, уважно роздивлятися чужу тітоньку. Але, як тільки тіточка помітить дитину і поставить просте запитання, дитина може сховатися за маму, збентежитись або щось тихо пробубоніти собі під ніс. Інтерес до дитячого колективу у глядача з’являється в 3—4 роки. Чим старшою стає дитина, тим складніше їй буде подолати збентеженість, вписуючись у новий колектив. Глядач лякається, коли увага оточуючих спрямована на нього. Він буде із зацікавленістю заглядати в групу. Але при цьому боятиметься широко відчинити двері й зайти туди. Діти цього типу часто прохають маму подовгу не йти і посидіти разом з ними. Вихователю не варто бентежити дитину своїми запитаннями і привертати до неї увагу інших дітей. Дитині потрібен час, щоб звикнути до нових  облич і уважно розглянути все довкола. Таку дитину краще приводити першою, щоб у неї був час до приходу інших дітей роздивитися все довкола, тому бажано, щоб спочатку до приходу всіх дітей групи мама залишалася з малюком. У присутності мами дитині буде простіше звикнути до дітей і подолати зніяковілість. , Дитина-слухач Вона засвоює інформацію з допомогою слухання. У ранньому дитинстві слухач віддає перевагу музичним іграшкам, полюбляє слухати казки і пісеньки. Діти такого типу дещо пізніше за однолітків починають говорити.Слухач, як губка, всмоктує нову інформацію і мовчить, а потім дивує дорослих правильною вимовою. Він має величезний словниковий запас і добру пам’ять на імена і факти. Ставлячи запитання, ця дитина завжди вислуховує відповідь до кінця. При цьому її не задовольняють короткі відповіді типу «так — ні». Слухача бажано віддавати до дитячого колективу у 5—6 років. У цьому віці йому вже цікаво слухати не лише дорослих, але й однолітків. У ранньому віці слухач не потребує дитячого колективу, і йому буде важче переживати розлуку з батьками. Дитині-слухачеві необхідно, щоб з нею постійно розмовляли і пояснювали все, що відбувається довкола. При цьому вона соромиться заважати незнайомим людям (виховательці, няні) питаннями і тихо чекає, доки її помітять. У результаті вона може цілий день провести, сподіваючись, що на неї звернуть увагу. Вихователю і батькам потрібно навчити малюка слухати не лише дорослих, але і дітей. Для цього інколи потрібно запитувати у нього, що говорили інші дітлахи. Зазвичай спочатку діти ігнорують одне одного і прислухаються лише до слів дорослих. Та, зрозумівши, що однолітки набагато цікавіші оповідачі, ніж дорослі, слухач буде із задоволенням ходити в садок.

Дитина-оратор Оратор пізнає світ через спілкування. Ця дитина постійно щось говорить. Батькам інколи здається, що вона взагалі ані на секунду не замовкає. При цьому малюк не стане щось бубоніти собі під ніс. Як справжньому ораторові йому потрібні слухачі, яких він обов’язково знайде. Він легко йде на контакт з усіма навкруги. Ораторрідко збентежується, відповідаючи на запитання дорослих. У цієї дитини з будь-якого приводу є своя точка зору, яку вона обов’язково повідомить. В оратора потреба в дитячому колективі  з’являється приблизно в 3-4 роки. Саме в цьому віці діти починають спілкуватися одне з одним. І оратор легко привертає до себе увагу однолітків. Ораторові важко мовчати, а в дитячому садку йому перший час ні з ким поговорити. У виховательки немає часу слухати його розповіді, а дітлахи цілком захоплені своїми емоціями. Батькам увечері бажано питати в оратора, чим він займався в дитячому садку або школі, не перебивати його. Якщо дитина цілий день мовчала, їй необхідно виговоритися. Дитина повинна відчувати, що батькам, дорослим дійсно цікаво почути докладну розповідь про події минулого дня. Якщо дитина знатиме, що увечері знайде вдячних слухачів в особі мами і тата, то їй буде простіше пережити розлуку. Вихователеві потрібно активно залучати оратора до підготовки й участі у проведенні всіляких свят.

Дитина-діяч Діяч весь час зайнятий якоюсь важливою справою. Дитина-діяч не може спокійно сидіти й спостерігати за чимось. Їй треба бути активним учасником того, що відбувається довкола неї. Діти цього типу багато рухаються, а під час розмови активно жестикулюють. Діячі часто випереджають однолітків у фізичному розвитку. Але при цьому відстають у тих галузях, де потрібна посидючість і терпіння. Діяч від самого народження потребує колективу однодумців. У 1,5-2 роки такій дитині вже час відвідувати дитячий садок. Дитина-діяч, зазвичай із задоволенням йде до дитячого колективу, але через деякий час її азарт може зникнути. І коли інша дітвора вже адаптується і перестає плакати вранці, діяч категорично відмовляється йти в садок і влаштовує істерики. Скоріше, тут справа в тому, що йому стає нудно. Він не знає, чим ще зайнятися в дитячому садку: з усіма іграшками він уже пограв. Діти цього типу адаптуються до нових умов переважно через безпосередню участь й активні дії. Діячам потрібне спокійне оточення і можливість руху. Вихователеві можна регулярно давати такій дитині «відповідальні» доручення. Нехай малюк допоможе розставити іграшки, заправити ліжечка або прибрати зі столу.

Г. Кравцова «Дитина або і кар’єра»

Психологічні типи темпераменту. Особливості виховного підходу до дітей з різними типами темпераменту

Усі діти  різні, і кожна дитина - індивідуальність. Ми, дорослі, повинні завжди пам`ятати про це і приймати своє маля таким, яким воно є, не намагаючись нав`язати йому якості, не властиві його натурі. Адже навіть у природі кожна пора року має свій характер. І хоч як би нам хотілося взимку весняного тепла, але передчасну відлигу в уже варто бажати, щоб дитина - непосида завжди поводилася тихо?     Своєрідність кожної дитини та її характер прямо пов`язані з темпераментом. Поняття «темперамент»належить Гіппократові й означає (у перекладі з латини temperamentum - належне співвідношення частин) характеристику індивіда у вимірі динамічних особливостей його психічної діяльності ( темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів). Основні складники темпераменту  - загальна активність індивіда. Його моторика ( рухові вияви) й емоційність.     У зв`язку з майбутнім навчанням дітей у школі батьків особливо хвилює запитання про генетично закріплені властивості психіки дитини.       Розрізняють чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, меланхолік,  холерик. САНГВІНІК        Сангвініком, називають людину активну, яка швидко відгукується на навколишні події, прагне частої зміни вражень, порівняно легко переживає неприємності й невдачі. Сангвінік завжди товариський, залюбки знайомиться з новими людьми й охоче береться відразу за кілька справ. Іноді дуже різних. Йому властиві гнучкість розуму, енергійні виразні рухи, швидкий темп мовлення.     Як правило, такий малюк на перший погляд легковажний, несерйозний, швидкий у рухах.      Сангвініки - це діти , які « сміються зі сльозами на очах. Вони швидко відволікаються від ігор та інших справ, не можуть бути довго зосередженими на чому- небудь.. бути « непостійним» - не вада, а властивість цього темпераменту в дітей дошкільного віку. Вихователі в дитячих садках називають таких  дітей неуважними, легковажними. Але хочемо все - таки втішити батьків тим , що діти, які мають цей темперамент . є скрізь загальними улюбленцями. Адже вони дуже безпосередні, і це привертає до них серця людей.  •    На заняттях у дитячому садку й на уроках у школах сангвінікові краще сидіти за першою партою; •    підвищенню працездатності сприяє часта зміна діяльності;  •    розрідити невгамовну енергію допоможе фізична культура: хлопчикам корисні спортивні секції з перевагою командних ігор( футбол, хокей), дівчаткам - танці, гімнастика; •    в ігрових матеріалах мають бути ті, які вимагають посидючості та уваги, як - от настільні ігри (лото, доміно, пазли, мозаїка). ФЛЕГМАТИК.           Флегматиком називають дитину активну, спокійну  і незворушну. Вона здатна на глибокі почуття, але її емоції рідко помітні оточенню. Така дитини не вирізняється   товариськістю, але прихильності її  міцні й тривалі. Матеріал учить ґрунтовно й запам`ятовує надовго. Флегматик вирізняється спокійним, неквапливим мовленням.           Часто зустрічається упередження проти флегматичного темпераменту. Батьки,  буває, ображаються, якщо лікар або педагог каже, що їхня дитина - флегматик. Це забобон! Звичайно, як у кожного темпераменту, тут свої мінуси. Але до них потрібно ставитися розважливо. У вихованні флегматика потрібна гнучкість: його не варто занадто рано відправляти спати, так само не слід змушувати довго спати вдень. Для нього добре, коли він не надто тепло вдягнений і вкритий. Час від часу потрібно гратися з малям у рухливі ігри. Не тільки для дитини -  флегматика, але й для дорослого  - флегматика альфа і омега виховання  й самовиховання - пробуджувати інтереси і поширювати їх на всі галузі життя. •    Не можна бути категоричним і владним у спілкуванні з флегматиком, не можна лаяти його за повільність. •    достатню увагу слід звертати на спілкування його з однолітками9 флегматик важко сходиться з людьми) •    формуванню особистості такої дитини допоможуть посильна праця, самообслуговування і, як наслідок, самостійність. •    в ігрових матеріалах мають бути й ті, які вимагають рухливості і сприяють виробленню спритності рухів ( м`ячі, кеглі, велосипеди, скакалки). МЕЛАНХОЛІК         Меланхоліком називають вразливу дитину. Яка, проте, зовні слабко реагує на події, зі стриманими рухами й приглушеним мовленням. Її настрій може змінюватися  через дуже незначні причини. Вона болісно чутлива, має низьку працездатність, тому швидко втомлюється.        Діти - меланхоліки люблять темні. Затишні місця для самоти й роздумів. Таке маля можна раптом виявити під софою, між шафою і дверима, іноді навіть у шафі. У його діях багато таємничого. Ці явища випливають із багатого, особливого внутрішнього світу меланхоліка. У своїх фантазіях меланхоліки часто відводять собі велику роль: то вони принци( принцеси). То злидарі. То герої. Коли такі діти не граються, вони найчастіше бувають сумними, не в гуморі.            Часто  хлопчики цього темпераменту  є розважливими й поводяться, як дорослі. Вони полюбляють слухати казки , читати сумні історії. Їм властивий раптовий перехід від смутку до веселощів. Вони можуть бути відкритими  й щирими , але все - таки нерідко замикаються  в собі. Для меланхоліків характерні шкідливі звички:  смоктання пальця, обгризання  - нігтів тощо. Воля  в меланхоліків  слабка. Засинають вони довго, важко, бо в ліжку люблять поро змірковувати й повигадувати різні історії ( уголос або подумки).           Меланхоліки - ніжні діти. Що вимагають багато батьківської турботи й розуміння. Дбайливість і увага потрібні їм як хліб. Увечері вони мають відходити до сну з радісними гармонійними думками та  почуттями.          Слід заохочувати будь - яку активність меланхоліка  важливим для такої дитини є чіткий і зручний режим, постійний ритм її діяльності  корисні для таких дітей трудові доручення, здорові фізичні рухи, заняття евритмією( взаємодія рухів, музики і духовного стану). ХОЛЕРИК         Холериком називають дитину енергійну, здатну займатися справою з особливою пристрастю. Говорить вона голосно, різко, часто з вигуками, легко збуджується. Її інтереси доволі постійні. Холерик не губиться в разі виникнення труднощів, завзято їх долає. Навчальний матеріал запам`ятовує легко, пам`ятає довго.        Діти - холерики це так звані « бунтівні» малята, їх часто можна бачити в гніві. Вони знають, чого хочуть, і завжди прагнуть будь - якими ( хай навіть незадоволеними) способами досягти своєї мети. Діти цього темпераменту зустрічаються не так уже й часто, може, на щастя. Обмірковувати, планувати холерики не вміють і часто невдачі викликають у них такий гнів. що вони не тямлять себе. Однак наступного дня такі діти можуть бути  тихими й слухняними. У дошкільному віці вони хочуть тримати себе в руках, але  в них це не виходить, бо ще не дозріла сила , яка стримує й скеровує волю. Вони очікують від дорослих розуміння. Душа дитини, а тим більше холерика, не витримує глузувань  та іронії. І навпаки, делікатний гумор вони сприймають із вдячністю. •    наберіться терпіння , не втрачайте володіння собою, виявляйте максимум спокою і холоднокровності;      •    створюйте умови для таких дітей, у них має бути свій простір;      •    час від часу пропонуйте заняття підвищеної складності для формування    адекватної самооцінки;      •    в ігрових матеріалах слід передбачити все - і те. що вимагає посидючості і те, що потребує рухової активності.                Темперамент  - це не вигадка, а науково доведений вияв природної основи  в кожному з нас. І якщо вас не дивує, що зусиллям волі не змінити кольору волосся, то не має дивувати  й те, що ніяке виховання не зробить із холерика флегматика. І дорікати дитині в тому, що вона  меланхолік, так само безглуздо , як і втому , що вона чорнява, а не білява.         Психологи стверджують, що  до 6 - 7 років уже чітко виявляється той чи той інший темпераменту.        Звичайно, у житті все складніше. Діти з яскраво вираженим типом зустрічаються рідко. Частіше в одній дитині є елементи, наприклад, сангвініка і меланхоліка. Але  основні, домінантні властивості темпераменту можуть бути як перевагою, , так і вадою. Так. енергія холерика забезпечить успішне навчання в школі, але неврівноваженість поведінки може значно ускладнити стосунки з друзями й учителями. Гнучкість розуму сангвініка - цінна для навчання якість, але відсутність наполегливості часто не дозволяє йому доводити справу до кінця. Повільність флегматика компенсується цілеспрямованістю і й високою працездатністю. Висока чутливість  і вразливість меланхоліка стануть перевагою на заняттях із музики й літератури.            - Приймайте дитину такою, якою вона є, щоб за будь - яких обставин вона була  впевнена в незамінності вашої любові до неї.          - Намагайтеся зрозуміти, про що вона думає, чого хоче, чому поводиться так, а не інакше.              - Давайте дитині зрозуміти, що в неї все вийде, якщо вона повірить в себе.          - Пам`ятайте, що в будь - яких провинах слід звинуватити насамперед себе - батьків.          - Не намагайтеся « ліпити» свою дитину під вигаданий ідеал, не « ламайте» її, а живіть із нею спільним життям.          - Цінуйте в дитині особистість, а не вбачайте в ній тільки об`єкт виховання.          - Пам`ятайте, що виховують не слова, а ваш особистий приклад.

Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільників

Уже з перших днів життя немовлята помітно відрізняються одне від одного, оскільки, як стверджують дослідники (Н. Касаткін), немає двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нервової системи. Вони різняться спершу тим, як засинають і як переходять від сну до неспання. Типологічні відмінності дітей старшого віку особливо помітні в іграх, побутових справах, спілкуванні з дорослими й однолітками. Комбінація властивостей темпераменту виникає не відразу, а розгортається у певній послідовності, яка залежить від загальних закономірностей дозрівання нервової системи, ендокринного апарату, від специфічних закономірностей кожного типу темпераменту.

Тип темпераменту (симптомокомплекс властивостей) проявляється не з моменту народження, а з розвитком основних властивостей нервової системи. Перші ознаки темпераменту нормальної здорової дитини виявляються у тому, скільки і як вона кричить протягом доби, наскільки інтенсивні і швидкі ссальні рухи, скоординовані перші спонтанні рухи.

Поступове фомування темпераменту полягає у виникненні його властивостей у різному віці: тривожність (підвищена збудливість, страх) - у перші місяці життя; імпульсивність - на початку 2-го року життя; агресивність - у 2,5 роки. Не всі притаманні дорослій людині психічні властивості певного типу темпераменту і обумовлені ним індивідуальні психологічні якості помітні у дитячому віці.

Специфічними віковими особливостями нервової системи у переддошкільному і дошкільному дитинстві є слабкість, неврівноваженість збуджувального і гальмівного процесів, висока чутливість. Тому індивідуальні особливості темпераменту, що залежать від вікових особливостей, не вирізняються із загального фону. Нервова система у молодших дошкільників має багато ознак слабкого типу, що зумовлено їх віком. Це проявляється у швидкому виснаженні, низькій працездатності, підвищеній збудливості і чутливості, що зумовлює неадекватну поведінку, оскільки сила реакцій-дитини не відповідає силі подразника. Наприклад, у відповідь на спокійне зауваження дорослого вона плаче, викрикує образливі слова. Через підвищену збудливість діти під впливом емоційно насиченої ситуації (на святі, у театрі) кричать, встають зі своїх місць, порушують правила поведінки. Нерідко емоційні перевантаження дезорганізовують їхню поведінку. Мистецтво педагога полягає в тому, щоб захистити нервову систему дитини від перенапруження, забезпечити допустиму силу спрямованих на неї стимулів.

Знижена працездатність спричинює втомлюваність. Вона настає швидше, якщо діяльність не цікава, передбачає часту зміну подразників, багато нової інформації, складні або нездійсненні види діяльності, відбувається в численній групі. Перевтому спричинює також надто тривала концентрація уваги малюка на одному виді діяльності, її симптомами є зникнення у дитини інтересу до роботи, млявість, безініціативність, неуважність, розсіяний погляд, некоординовані рухи. Дорослий, вчасно помітивши ознаки перевтоми, повинен подбати про відпочинок малюка, чергування різних видів діяльності (розумових з практичними). Нерідко для запобігання втомі він залучається до діяльності дитини, допомагає швидше її завершити, а потім пропонує завдання, яке вимагає тривалішої активності.

Стійкість, працездатність нервової системи до 7-8-ми років досягає максимальної величини і пізніше майже не змінюється.

Для 7-річної дитини характерна слабкість збудження і гальмування, що проявляється у низькій витривалості, швидкій втомлюваності, оперативному виникненні охоронного гальмування - загальмовування дій під впливом подразника. Якщо дитина раптом починає порушувати правила, перестає слухати дорослого, брати участь у спільній діяльності, це означає, що її нервова система перевантажена і потребує відпочинку. Слабкість гальмування проявляється передусім у порушенні заборон, імпульсивності поведінки (наприклад, малюк вихоплює іграшку в товариша, залазить у калюжу, з'їдає чужу цукерку, знаючи, що цього робити не можна). Це особливо виражено у ранньому і молодшому дошкільному віці. З подорослішанням виникають стримувальні психологічні механізми, пов'язані з виконанням норм і правил поведінки. Дисциплінованість, організованість, відповідальність починають впливати на властивості темпераменту і змушують дитину стримувати імпульсивні бажання. Слабкістю гальмування обумовлені і передчасні реакції (наприклад, під час естафет, рухливих ігор малюк починає дію, не дочекавшись сигналу).

У дошкільному дитинстві процеси збудження і гальмування неврівноважені, тому поведінка дитини має ознаки темпераменту холерика. Неврівноваженість проявляється в нестійкості, мінливості реакцій, низькому контролі за своїми діями, частих змінах настрою, імпульсивності, легкому руйнуванні стереотипів поведінки. Зміна звичної обстановки погіршує самопочуття, спричинює захворювання, руйнування сформованих культурно-гігієнічних навичок, які, щоб стати стійкими, вимагають постійного підкріплення.

До вікових особливостей дітей дошкільного віку належить і більш швидке, ніж у дорослих, відновлення сил. У дошкільників (особливо молодших) слабко виражена і така властивість нервових процесів як інертність. їхня поведінка ситуативна, вони погано пристосовуються до будь-яких незручностей, обмежень у часі, часто забувають обіцянки. Звички дітей дуже нестійкі і швидко руйнуються.

З часом змінюється характер рухливості нервових процесів, який залежить у дитини від вікової слабкості, неврівноваженості збудження і гальмування, а також від своєрідного співвідношення сильного і швидкого поширення (гальмування) збудження (явище іррадіації) з дуже слабкою і повільною концентрацією цих процесів.

Із зміною співвідношення основних нервових процесів змінюється і співвідношення вікових і типологічних особливостей дитини. Старший дошкільник з урівноваженим типом нервової системи більш урівноважений, ніж раніше.

Для дитини характерне поєднання неврівноваженості зі слабкістю обох нервових процесів (збудження і гальмування). Вікові закономірності дозрівання властивостей загального типу, який у дошкільному віці характеризується відносною слабкістю, недостатньою інертністю і неврівноваженістю процесів збудження і гальмування, дають підстави стверджувати про існування специфічного вікового типу нервової системи у дітей.