39. Кирило-мефодіївське товариство: створення, діяльність.

Програмні документи. Кирило-Мефодіївське Братство. Воно утворилося в грудні 1845 – січні 1846 рр. і його членами, окрім М. Костомарова, були письменник Пантелеймон Куліш, професор Микола Гулак, видатний етнограф Опанас Маркович та студенти Василь Білозерський, Олександр Навроцький, Іван Посяда, Юрій Андрузький. У квітні 1846 р. до братства вступив Т. Шевченко.

Сама назва організації мала символічний характер. Слово «братство», на зразок середньовічних об’єднань із своїми правилами поведінки і символікою, нагадувало масонську ложу. У членів Кирило-Мефодіївського товариства були свої таємні знаки членства – каблучка або ікони з ликами святих Кирила і Мефодія (це слов’янські просвітителі ІХ століття). Саме їхні імена символізували ідеал слов’янської єдності та пріоритет просвітницької діяльності.

Восени 1846 р. загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. А за підрахунками кирило-мефодіївця Д. Пильчикова на початку 1847 р. в «товаристві було вже мало не сотня братчиків». На відміну від декабристських і польських таємних організацій, до яких входили представники родової знаті, офіцери гвардії, дрібні дворяни та шляхта, Кирило-Мефодіївське товариство за своїм складом було більш демократичним, бо серед його складу були вчителі, урядовці, солдати, дрібна шляхта.

В основу програмних документів товариства, які визначали його діяльність, лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. Кирило-Мефодїївське товариство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов’янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громади; зрівняння у правах всіх слов’янських народів щодо їх національної мови, культури, освіти. Кирило-Мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя – від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) – до революційних методів боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак, Г. Андрузький).

Програмні документи кирило-мефодіївців можна розглянути у трьох площинах:

1. Національна ідея пов’язувалася зі створенням слов’янської спілки християнських республік. Український народ завдяки своєму традиційному волелюбству мав допомогти іншим слов’янськими народам звільнитися від гноблення і створити цей союз. Україна могла бути вільною лише в такому «союзі слов’янськім».

2. Християнська ідея знайшла відображення у вірі в можливість перебудувати все суспільне життя на засадах християнських ідеалів. Із християнським змістом пов’язувалась також ідея українського месіанства (особливої ролі українського народу) – визволяючи інші слов’янські народи, українці виконують волю Божу.

3. Соціальна ідея пов’язувалася насамперед із ліквідацією кріпацтва та станової нерівності. Висувалися вимоги дотримання повної рівності всіх громадян, незалежно від їхнього «народження, віросповідання чи майнового стану». Також – вимоги щодо здійснення демократичних свобод – слова, друку, совісті, отримання освіти і заміни постійної армії народною міліцією.

Основною ідеєю програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства була федералістська, тобто ідея об’єднання слов’янських народів. Новою, у порівнянні з ідеями декабристів, була ідея месіанізму українського народу, тобто провідної ролі України у майбутньому слов’янському союзі. Ці ідеї були доповнені ще й ідеєю соціальної свободи, політичної незалежності та рівності усіх слов’янських республік. Соціальний складник програми Кирило-Мефодіївців мав революційних характер і передбачав ліквідацію самодержавства, монархій, скасування станів, станових привілеїв, титулів, соціальної нерівності, кріпацтва. Передбачалась національна незалежність із республіканською формою правління.

Окрім основних програмових документів, Кирило-Мефодіївське товариство видало дві прокламації. У першій з них «До братів великоросів і поляків» члени братства виступили від імені України і закликали росіян і поляків, щоб вони припинили ворожнечу і почали будувати слов’янську спілку на основі рівності, братерства і любові до людства. Другу прокламацію товариство звернуло до земляків, «братів українців по обох боках Дніпра», і переказавши всі важливі пункти Статуту, закликало, щоб вони над ними подумали.

Практична діяльність кирило-мефодіївців зводилася до поширення ідей братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів великоросів і поляків», «До братів українців»), творів Т. Шевченка. Вони займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг. Зокрема, П. Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», що був виданий у 1846 році.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Слідство у справі кирило-мефодіїців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 р. у Петербурзі. Найтяжче було покарано Тараса Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбургського корпусу із забороною писати і малювати. М. Гулака на три роки ув’язнили у Шліссельбурзькій фортеці. М. Костомарова засудили на рік ув’язнення в Петропавлівській фортеці Петербурга, а потім на заслання в Саратові, де він перебував до 1856 р. В. Білозерський був засланий до Петрозаводська, П. Куліш – до Тули, О. Маркович – до Орла, О. Навроцький – до В’ятської губернії. Г. Андрузького та І. Посяду відправлено до Казані, де вони мали завершити університетський курс у Казанському університеті. М. Савич висланий до свого маєтку під нагляд поліції.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була короткою, але з його появою почалася нова доба в українській історії. Досі усі інтелектуальні вияви були копіями російського інтелектуального життя (слов’янофільство, народність, історичність). Часто українці задовольнялися звичайною окремішністю всередині російського руху, а тепер вони почали розвивати свої власні ідеали. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства був важким ударом по національно-визвольних прагненнях українського народу, що загальмував на багато років розвиток усіх галузей української культури. Але його діяльність не була марною.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства (товариства) можна розглядати за такими напрямками:

1. Кирило-Мефодіївці першими розробили широку політичну програму, яка стала прикладом для їхніх наступників.

2. Уперше було здійснено спробу поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими ідеалами та ідеєю слов’янської єдності.

3. Національне визволення українців розглядалося братчиками в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів.

4. За своїми світоглядними особливостями товариство було схоже на такі тогочасні європейські націоналістичні організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія» тощо. Воно також поєднувало ідею національного визволення зі здійсненням загальнодемократичних перетворень. Проте на відміну від них братство було єдиною організацією, що категорично відкидала насильство як засіб досягнення своєї мети.

5. Ореол мученичества, який закріпився за братчиками через їх суворе покарання царизмом, не відштовхнув наступників від боротьби за українську справу, а навпаки, зробив її більш привабливою.