12. Запорозька січ, кримське ханство і туреччина у першій половині xviі ст.

Відповідь передбачає детальну розповідь про військове мистецтво та морські походи козацтва. Необхідно підкреслити, що формування українського козацтва і становлення його війського мистецтва відбувалося за умов постійної боротьби з грабіжницькими нападами татар. Тому одним із важливих чинників протистояння агресії була прикордонна служба. На початку ХVІІ ст. степове прикордоння було вкрите мережею спостережних пунктів, з яких козацькі дозорці спостерігали за появою татарських загонів і при їх виявленні оповіщали населення. Та більш ефективним заслоном агресії були упереджуючі походи козацтва проти кримського ханства і Туреччини. Під час цих походів звільнялися невільники, знищувались військові сили та підривалась економічна могутність противника.

З метою стримування агресії Туреччини і Кримського ханства та перенесення боротьби на їхню територію козаки успішно здійснювали морські походи на прибережні міста цих держав. В ході морських експедицій відпрацьовувалась тактика бою, в основі якої лежало максимально можливе використання козаками маневру, швидкості і несподіваності удару. У цій частині розповіді доцільною буде характеристика турецького та козацького флоту (особливості весельно-вітрильних суден, їх оснащеність, швидкість і т. д.). Перша чверть ХVІІ ст. відзначалася найбільшою активністю козаків на морі. За дослідженнями В.І. Сергійчука, упродовж 1600-1620 рр. козаки здійснили такі походи: 1602 – переможний бій з турецькою екскадрою біля Кілії, 1603 р. – біля Ізмаїла, у 1606 р. – Кілії, Білгорода, Варни, Кафи, у 1607 р. – біля Очакова. У 1608 р. – морський похід на Перекоп, у 1609 р. – на Кілію, Їзмаїл, Білгород, у 1612 р. – на Газлев, Бабадаг, Варну, Месембрій, у 1613 р. – «два походи на чорноморські міста Криму», у 1614 – взяття Трапезунда і Синопа. У 1615 р. були спалені околиці Стамбула, у 1616 р. – переможний бій з турецькою екскадрою в гирлі Дніпра і взяття Кафи, Трапезунда, Синопа. У 1617 р. знову спалені околиці Стамбула. У 1619 р. – похід на Тягиню, а в 1620 р. – на Варну.

В ході комбінованих атак із суші і моря козаки захоплювали турецькі прибережні фортеці. Флотилії козацких чайок неодноразово громили флот, спустошували узбережжя Туреччини і таким чином на деякий час убезпечували українські землі від чужинських наскоків. Ця військова діяльність козацтва підносили його міжнародний авторитет як сили, яку не спроможна здолати могутня тоді Османська імперія.

Ведучи мову про боротьбу козацва з турецько-татарською агресією, необхідно підкреслити, що в ній уславився гетьман П. Сагайдачний. У 1618 р. він з усім Військом Запорозьким вступив до «Ліги християнської міліції» – міжнародна союзу європейських країн для боротьби з турецькою агресією. Прославив себе П. Сагайдачний і як керманич героїчних морських походів, особливо 1606, 1613-1616 та 1620 років.

Далі необхідно відмітити, що козацтво було впливовою силою у польсько-турецьких відносинах. Одним із плацдармів протистояння Османської імперії та Речі Посполитої була територія Молдовського князівства. Влітку 1620 р. турецько-татарські війська зійшлися з польською армією поблизу Ясс. І межі Валахії і Молдови вторглося 80-тис. військо під командуванням Іскандера-паші. У польській армії під командуванням коронного гетьмана С. Жолкевського був невеликий козацький загін (у складі нього були чигиринський сотник М. Хмельницький з сином Б. Хмельницьким). На допомогу полякам підійшов молдавський господар Граціон. Десятого вересня 1620 р. противники зійшлися поблизу с. Цецори. Польське військо зазнало поразки. У битві загинули С. Жолкевський і М. Хмельницький, а Б. Хмельницький, польний гетьман Конєцпольський та ін. польські воєнначальники потрапили у полон. Скориставшись перемогою, турки і татари спустошили Поділля і Галичину.

Після Цецорської битви Річ Посполита і Османська імперія розгорнули широкомаштабну підготовку до збройного вирішення суперечностей у Північно-Західному Причорномор’ї та Молдові.

Окремо має бути розповідь про бої під Хотином. Наприкінці серпня 1621 р. турецько-татарська армія у складі 200 тис. чол. вирушила під стіни Хотинської фортеці, щоб оволодівши нею, рушити на Кам’янець-Подільський, Львів. Цей задум передбачав оволодіння Поділлям і Галичиною аби покінчити з польським впливом у Молдові. Турецьку армію очолив сам султан Осман ІІ. Річпосполитською армією командував польний гетьман литовський Карл Ходкевич. У її складі були не лише польські, а й білоруські, німецькі, угорські частини. На козацькій раді 15-17 червня 1621 р. у Сухій Діброві на Черкащині, запорожці ухвалили рішення теж виступити проти турків. Козаки змістили з гетьманства Якова Бородавку і Петра Сагайдачного, котрий тільки повернувся з посольства до Варшави і був прихильником Речі Посполитої у цій війні. 24 серпня 1621 р. козацьке військо з’єдналося з польською армією. Після кількаденних боїв козаки перейшли у контрнаступ і, увірвавшись до табору ворога, знищили майже всі гармати. Втративши близько 80 тис. чол. і не досягнувши успіху, турецьке командування розпочало мирні переговори. Хотинська битва тривала до 23 вересня і завершилася перемогою об’єднаної українсько-польської армії. Внесок Війська Запорозького у перемогу над Османською імперією під Хотином був вирішальним.

9 жовтня 1621 р. – укладено Хотинський мирний договір, за яким припинялася польсько-турецька війна і між Османською імперією та Річчю Посполитою відновлювався довоєнний кордон. Кримське ханство і Туреччина зобов’язувались не нападати на українські та польські землі.

Хотинська війна мала велике міжнародне значення. Завдяки своїм героїчним діям козаки здобули загальне визнання у Європі як хоробрі і мужні воїни.

Готуючи відповідь на четверте питання, найдоцільніше використати статтю В. Борисенка «Міждержавне зближення Запорозької Січі з Кримським ханством у 20-30-х роках ХVІІ ст.», котра рекомендується у списку літератури до семінару.