Уста говорять: «Він навіки згинув!..»

Уста говорять: «він навіки згинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б’ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить лагідною луною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують примари,

А голос твій бринить, співа з журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі втомлені від мрії,

Та крізь важкі, ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!»

Kimpolung, 7.06.1901

Вірш «Уста говорять: «Він навіки згинув!» був написаний у 1901 році.

Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.

Ідея: попри смерть, любов все-таки залишається жити в серці.

Головна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».

Жанр: інтимна лірика.

Художні засоби:

• епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя;

• метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії;

• порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча;

• риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

• епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»;

• символи: квіти – уособлення кохання.

«ЗЕМЛЯ» ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ – ПСИХОЛОГІЧНЕ ТРАКТУВАННЯ ВІЧНИХ ПРОБЛЕМ: ЛЮДИНИ І ЗЕМЛІ, ЗЛОЧИНУ ТА КАРИ.

АНАЛІЗ ПОВІСТІ

Історія написання: письменниця почала працювати над повістю «Земля» у 1895 р. Твір було завершено в 1901 році, а в 1902 році вперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вістник». Того ж року книга вийшла окремим виданням. Свою повість авторка присвятила батькові Юліанові Кобилянському. Перша частина складається з 32 розділів. Роботу над другою частиною повісті в силу багатьох причин письменниці довелось припинити. В основу повісті лягла подія, що сталася восени в 1894 році в селі Димці (тепер Глибоцький район Чернівецької області), де син селянина убив свого старшого брата, щоб самому дістати в спадщину батькову землю. Прототипами героїв повісті стали члени родини Костянтина Жижияна – Михайло і Сава (у повісті – Федорчуки). Сава Жижиян згодом емігрував до Канади, де й помер. Прототипом Рахіри стала Маріука Магас. Анна списана з наймички Кобилянських.

В автобіографічному нарисі «Про себе саму» вона писала: «Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала – ох, як хвилями ридала!…»

Напрям: реалізм із елементами модернізму (течія: неоромантизм).

Присвята: «Своєму батькові Юліанові Я. Кобилянському посвячує автор-ка».

Епіграф: з німецької: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша».

Рід: епос.

Жанр: повість.

Повість – це епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням (перша українська повість – «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка).

Тематичний різновид жанру: соціально-психологічна повість з елемента-ми філософської.

Тема: зображення трагічної події, що сталася в родині хлібороба наприкінці дев’ятнадцятого століття.

Ідея: утвердження думки про землю як силу, що затуманює розум людини, перетворюючи її на істоту, схожу на тварину; про батьківство як важкий хрест; про злочин, а водночас і якісь менш значущі негативні вчинки як акти, що знахо-дять відплату в той чи той спосіб; про освіту як шлях подолання темної залежності від землі.

Головна ідея: міркування над причинами братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Сформульована в словах: «Земля повинна бути для людини, а не людина для землі».

В основі твору – морально-етична проблематика, заглиблення у філософську й навіть містичну царину. Промовистим є епіграф до повісті, узятий з твору норвежця Юнаса Лі (поданий німецькою мовою): «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша».

Проблематика: сакрально-містичний зв’язок людини і землі; влада землі над людиною; фатум, влада долі над людиною; життя і смерть; батьки і діти; гріх і святість; злочин і спокута; любов і ненависть; сумлінна праця на землі як священний моральний обов’язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина.

Мотиви: «братовбивство», «гріх Каїна», «містичний зв’язок людини із зем- лею», «батьки й діти»; «злочин і кара», «вибір», «солдатчина», «кохання».

Образи: людей: Івоніка Федорчук — трудолюбивий селянин, закоханий у землю; Марія Федорчук — його дружина, любляча мати, трудолюбива й дещо скнарна (заощадлива); Михайло Федорчук — старший син, залюблений у землю, трудолюбивий, відданий у рекрути, закоханий в Анну, убитий Савою; Анна — бідна наймичка, кохана Михайла; Сава Федорчук — молодший син, лінькуватий, хитрий, заздрісний, забобонний, братовбивця; Рахіра — двоюрідна сестра Сави, його коханка й дружина, зла й підступна; вуйко Григорій — батько Рахіри, кри- водух, ледар, п’яниця, фальшиво свідчив проти Івоніки; Докія Чоп’як — добра ґаздиня, віддає доньку Парасинку за нелюба Тодорика, сина Онуфрія Жемчука; Василь Чоп’як — чоловік Докії, п’яничка; Петро — старий добрий чоловік, одружується після смерті Михайла на Анні; Онуфрій Лопата; жовніри; слідчі; Домініка — знахарка; природи: земля, ліс, гори, зілля, коні, собака, яблука; пред- метів і явищ: весілля, полювання, рекрутчина, війна, рушниця, куля, похорони, в’язниця, свідчення, освіта.

Символічні образи: земля (символ темної сили над людиною й водночас праці, мрії); Сава та Михайло (символи Каїна та Авеля); Івоніка, Марія, Михайло, Анна (символи добра й працездатності); куля, яку знайшов Івоніка й здогадався, хто вбивця (символ вибору); Анна (символ нещасного кохання й материнства); дитина Анни та Петра (символ надії).

Час подій: кінець XIX ст., події розвиваються понад 10 років.

Місце подій: село Д. недалеко від ріки Серет на Буковині.

Композиція (сюжет): твір складається з 32 глав: (І) (експозиція) опис села Д., його недоглянутих хаток, бо більшість людей на заробітках у Молдові — Докія Чоп’як має доглянуту хату, шукає для юної доньки Парасинки багатого чоловіка — весілля Парасинки й Тодорики — розмова Докії й Івоніки Федорчука про дітей — життя родини Федорчуків, характеристики батьків і дітей — (II) (зав’язка) Івоніка й Михайло працюють, а Сава лінується й краде та носить коханці Рахірі вкрадене — розмови Рахіри й Сави про Михайла з ненавистю — (ІІІ) Михайло покохав бідну, але роботящу Анну — зустрічаються, зізнаються в коханні, але нікому про це не кажуть — Михайло мріє одружитися з нею після повернення з війська — (IV) Івоніка й Марія журяться, бо Михайла змушені віддати до війська — Сава поводить себе погано, краде, носить до Рахіри — батьки погрожують йому тим, що не дадуть і грудочки землі — (V) Сава зустрічається з лінивою й злодійкуватою Рахірою, яка намовляє його проти родичів — (VI) проводи Михай- ла — (VII) Михайло в рекрутах, де нелюдські умови — при зустрічі з батьком каже про намір утекти, батько відмовляє — (VIII) Марія довідується про хворобу Михайла, іде до ворожки Домініки — ворожка користується довірою Марії — (IX) жорстокі солдатські будні Михайла — (X) Рахіра з Савою нарікають на батьків Федорчуків, що ті, побиваючись за Михалом, витрачають гроші на його відвіди- ни — зароджується задум позбутися Михайла — (XI) Федорчуки працюють тяжко, Сава допомагає нехотя — мати розповідає йому про свої тяжкі заробітки й заявляє, що не допустить Рахіри до своєї землі — (XII) Сава заявляє батькам, що швидше відмовиться від землі, ніж від Рахіри — батьки переживають — Марія зустрічає Анну, яка, не зізнаючись у коханні до Михайла, розраджує матір — (XIII) Анна наймається на службу до попа — таємно зустрічається з Михайлом — закохані переймаються поведінкою Сави, домовляються не говорити про свій намір одружитися — (XIV) Федорчуки чекають Михайла у відпустку після важких маневрів — Анна вагітна, про батька ж майбутньої дитини знає тільки Докія — Анну виганяють із дому мати й брат-нероба — дівчину приймає Докія — Анна випадково зустрічає Рахіру, у гострій суперечці з якою зізнається про батька ди-тини й видає, що Сава ніколи не одружиться на Рахірі й вони ніколи не матимуть землі, бо на ній повинні працювати тільки чесні люди — (XV) «Рахіра — або зем-ля!» — заявляє батько — «І одно, й друге!» — заспівало в Саві — (XVI) Михайло приходить у відпустку, обіцяє Анні через рік одружитися — Рахіра підбурює Са- ву — (XVII) Михайло через два дні хоче просити благословення в батьків на одру-ження — випадково ламається огорожа — Сава переконує Михайла (той не хоче) піти в ліс по дрова — (XVIII) батько напередодні Михайлових іменин їде в місто, у душі радість за сина — (XIX) (кульмінація) Марія вдома — приходить лісничий і повідомляє про мертового Михайла — Івоніка повертається з міста, відчуває неясну тривогу — (XX) усе село тужить за Михайлом — Анна звинувачує в убивстві Саву, батько відчуває те ж — (XXI) слідство — батько приховує кулю, у якій впізнає свою, зі своєї рушниці — Саву забирають до суду — (ХХІ-ХХІГ) похорони Михайла — (XXIII) батьки страждають, Марія боїться втрати й другого сина — Анна народжує двійнят — (XXIV) суд над Савою — батьки дають неправдиві свідчення — (XXV) Анна страждає, хоче помсти — іде до Федорчуків, щоб віддати одного із синів, схожого на Михайла — Марія її виганяє — Івоніка співчуває — (XXVI) Сава під слідством — до Марії приходить чоловік і повідомляє, що бачив Саву з Михайлом — (XXVII) Івоніка вперше в житті вдарив Марію, коли та хотіла розкрити таємницю — (ХХУІ1І) Сава вийшов із в’язниці й відразу ж до Рахіри — коли мати довідується про це, розуміє, що втратила й другого сина — (XXIX) Анна прагне помсти, навіжено кидається на Саву — Сава її боїться, на- віть у церкву почав ходити — діти Анни помирають, вона божеволіє — усе село дає кошти на її лікування — Івоніка докоряє Марійці за відмову прийняти бодай одну дитину — (XXX) батьки Федорчуки постаріли, не дають землі Саві — Сава їх зневажає — Марія проклинає Саву, бажаючи йому долі Михайла — (XXXI) пройшло 6 років від смерті Михайла — батько дає Саві землю — Марія впевнена, що Сава — убивця, проклинає його — (XXXII) старий Петро, брат Докії, одру-жується з Анною, живуть уже п’ять років, у них народився син — Івоніка відписав землі на ім’я хлопця — Марія мучиться, дивлячись на дитину — Петро й Анна оберігають малого, покладають на нього надії, віддають до школи — «виросте — в нім прокинеться батьківська, героїчна вдача, глибокий, віщий інстинкт по ма-тері, — вони попровадять його в інший світ... і він сповнить ті надії...»

Художні засоби виразності: епітет, персоніфікація, метафора; внутрішній

монолог та ін.

Образи

Головним персоніфікованим образом повісті є земля. Символіка образу багатогранна. Земля подається письменницею у філософському вимірі, як архетипний (первісний) образ, навколо неї концентруються сюжетні лінії, вона групує героїв і зумовлює їхнє світосприймання. Земля у повісті – це й життєдайна сила, яка містить у собі вітаїстичну енергію утвердження добра, є матір'ю, що дарує життя, але водночас вона є й домовиною, що приймає до себе назад, фатальною силою зла, що руйнує душі людей; земля – це початок і кінець кожної істоти, відтак вона буває і доброю, і поганою, бо дає і забирає одночасно. Для селянина земля – ніби істота, що диктує людині свою волю. Вона потребує турботи і праці, та не завжди віддає сторицею. Годуючи людину, земля одночасно виховує її. Земля дає повагу, авторитет, вона є метою і сенсом усього селянського буття, але разом із тим вона поглинає, ніби молох, всі думки й почуття, весь час, усе життя селянина. Розрив із землею, відступництво від неї тягне за собою кару і катастрофу. Жах трагедії, що розігралася в повісті, вражає насамперед тому, що сталася вона в родині добрих, працьовитих, порядних господарів.

Івоніка Федорчук – селянин – працелюбний, чесний, дбайливий. Така ж і дружина Івоніки – Марійка. Вони, поки стали власниками свого поля, багато витерпіли. Усю свою силу, усе життя віддали землі. Тепер вони також важко працюють, але втома поєднується й з радістю, бо хліборобство приносить достаток, заспокоює серце. Селянин щасливий, бо сусіди називають його добрим господарем. Тому Федорчуки навіть гадки не мають про якийсь спочинок, вони, «наче чорні воли», тягнуть свого плуга з ранку до ночі, лиш би віддячити землі-годувальниці за хліб і щастя, які вона дає. Праця на землі – це сенс їхнього життя. Найщиріші сподівання батьків пов'язані з тим, щоб і обидва сини так само шанували землю, ревно працювали на ній.

Усе найкраще, що є в родині Івоніки, успадкував старший син Михайло – батькова надія і гордість. Образ цей письменниця розкриває на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною – цією душевно тонкою натурою, на долю якої випали болючі переживання. Михайло, як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська. Сцена зустрічі Івоніки із сином у казармі – одна з найзворушливіших у повісті. Важко переносить службу парубок: «Щохвилі чути – там один умер, тут побив кінь якогось на смерть... Там якийсь стратився... Ми нічого іншого як собаки!» – гірко скаржиться батькові Михайло на свою недолю. Батько дуже болісно сприймає страждання сина.

Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові й Анні, змальовані темними барвами. Сава не хоче йти шляхом батьків, ревно трудитися на землі. Помітивши, що він байдуже ставиться до господарювання, до покликання хлібороба, батько переймається тривогою. Усе ж він плекає надію, що син помудрішає, навернеться до землі. Відповідно до вироблених селянством моральних норм Івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом – правом власності на землю. Батько застерігає Саву, що при такій його поведінці він може залишитися без власної ниви. Так настає рішучий поворот у розвитку теми. Хоч Сава, енергійний, розбишакуватий, охочий до блукання з рушницею полями й лісами, не міг навіть в уяві побачити себе в щоденній одноманітній праці хлібороба, проте добре розумів, що легкого життя без землі в нього не буде. Так у його свідомості визріває план: якщо залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було.

Письменниця поступово, але неухильно обґрунтовує можливість злочину, акцентуючи на відповідних психічних якостях Сави. Той без будь-яких хвилювань міг застрелити зайця чи птаха, убити без будь-якої потреби, отже, звикав до пролиття крові. Докори брата Михайла за зв'язок із злодійкуватою Рахірою розлючують Саву. Він тягнувся до Рахіри не тільки тому, що її любив, а й тому, що в її сім'ї не трусилися над копійкою, вели розгульне життя. При цьому Рахіра прямо заявила парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. Тепер Сава опинився перед вибором. Щоб не втратити Рахіри, він іде на страшний злочин братовбивства. Зрозуміло, що трагедія зруйнувала родину Федорчуків, принесла всім нечуване страждання.

Земля жорстоко поглумилася над господарями. Як не дивно, але безмежне горе викликало в батька Івоніки вибух гніву проти обожнюваної землі: йому здалося, що земля глузує з нього, сміється «страхітливим сміхом», і тоді Івоніка «ревнув нараз страшним голосом, погрозивши п'ястуком: «Не смійся!!»

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БРАТІВ
МИХАЙЛО	САВА
Портрет
Михайло зовні був «хлопець сильної будови, здо­ровий»; «своїми добрими голубими очима дивив­ся, якби хотів кожному з очей вичитати бажання, щоб заздалегідь сповнити його. [...] Михайло був мов образець! І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус».	«Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. 3 лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного. 3 його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручав від себе. Очей сих не на­слідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м’який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. Звичайно неначе гойдалися по землі, колисалися від одного предмету до другого, однак коли звернулися раз на що і прикувалися на хвильку до чого, почали миготіти в холодному, мов сталь, блиску й у тім блиску розходилися. Страхали іменно, коли хотіли щось добачити».
Прихильність
Михайло ж «був найчеснішим хлопцем у селі», «Добрим та лагідним, мов шовк», стидався взяти з «сусіднього» лісу кілька кавалків кілля для загороди.	Сава «горнеться кудись... не до доброго», може при нагоді скоїти злочин — вкрасти щось на­віть у рідних батьків.
Ставлення до роботи
Михайло працьовитий парубок: коли «мав сімнадцять, то був уже правою рукою» Івоніки, на першому місці для старшого брата хазяйство.	Сава «роботи боїться, йому танець у голові», «зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі», він шукає лише задоволення власних потреб.
Риси характеру
Михайло, за виразом Сави, «був баба, хоч був сильний, як медвідь», «але серце було у нього м’яке, як тісто» — тому жорсткі умови служби швидко ламають його ніжну душу.	Сава доволі жорстка людина: «впертий, твердий, мов камінь, у роті мав на кожду хвилю повно лихих слів, що доводили родичів до роздразнення», у жовнірах він би почувався краще бра­та, «зносив би тяжке й тверде твердо й уперто», бо він «залізний».
Ставлення батьків
Михайло глибоко шанує батьків.	Сава любить батьків, але ставиться до них зі зневагою, йому легко образити їх словом чи вчинком.
У почутті любові
Любов Михайла зображена як здорове почуття. Вона не перетворюс парубка на раба чужої волі, як Саву. Заради коханої дівчини Михайло здатен зректися найдорожчого, що в нього є — землі. Якщо буде потрібно, він готовий жити в місті («чоловік, який має добру волю до праці і здо­рові руки, не згине з голоду. У місті живуть люди і без землі»)	Кохання Сави схоже на якусь одержимість. Рахіра повністю підкорила його волю. «Як не міг її через кілька днів бачити, бо батько роботою обтяжав, був просто хорий. Ходив, мов затроєний, в’янув усім тілом, а лють так і грала в нім. Тоді й недобре було дразнити його. Не витри­мував він так довго. Як та вода загачена, що найшла цілою масою і розриває греблю, так і любов його ломила всі згляди й обов’язки проти родителів, і він ішов до неї».
Стосунки з батьками після вибору коханої
Михайло передбачає, що мати негативно сприйме звістку про його намір одружитись із Анною, але це зовсім не викликає в нього ненависті та зло­би. Він упевнений, що вмовить батьків благосло­вити його одруження.	Сава кипить від зненависті до матері, яка проти його стосунків із сестрою. Заради Рахіри він краде в батьків те, що вони заробили тяжкою працею, стає ворогом рідної матері, убиває брата.
Ставлення братів один до одного
Михайло сприймає брата як свавільну дитину, дивиться на його вчинки з доброзичливою ви­бачливістю. Михайло впевнений, що Сава має добру натуру: «Він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько». Михайло говорить татові: «Та й я таки люблю його...»	Сава ставиться до брата з презирством за його чесність, працьовитість. Молодшого брата над­звичайно дратує, що старший вимагає того са­мого від нього: «Все мав йому чимсь докоряти, чогось учити! Тут він не доста пильний, там не зробив роботи як слід, тут знов забагато ходить йому по селу, там знов забагато на та­нець і між дівчата втручається... Що се такого? Що се має його обходити? Він [...], Михайло, думає, що як він старший, то він — молод­ший — має його зараз у всім слухати! О ні, се таки не так!»
Ставлення батьків до синів
Михайло для Марійки та Івоніки протягом усієї дії — головний помічник та втіха. Протягом дії почуття до старшого сина не змінюються.	Івоніку болісно ранить поведінка сина, його кохання з Рахірою, знехтування хліборобсь-кою працею. Але батько був упевнений, що Сава з часом стане кращим: «Сава ще моло-дий, у нього сьогодні та дівчина на душі, а зав-тра інша. Але як Михайло піде до війська, він буде видіти, що до роботи треба інакше заби-ратися, а не, як він гадає, гратися лише. То він стане інший, звернеться до землі назад, і вона його вилічить». У якийсь час Федорчуку на-віть здало­ся, що син став на шлях виправлен-ня: «Я кажу, Маріє, що він уже полюбив зем-лю, та лише того не показує!» Івоніка усвідом- лював, «що по одній стороні було саме добре, вийшло по другій саме зло. А він їх однаково любив обох, вигодував однаково працею сво-їх рук. Оба були його рідні-ріднесенькі діти...» Навіть страшний злочин братовбивства не зламав батьківської любові до дитини: «. ..він усе любив його. Тайком, з мовчазливими устами, ломимо всього любив його й жалів над ним. Його любов була для обох однакова, ве-лика і не знала ні в чим гра­ниць. Вмерлого не забував, а живого оплакував невидимими, ду-ховними сльозами». Інша річ — Марійка. Сава викликає в матері складну суміш почуттів — від сорому до гніву. Наприклад, Марійці со-ромно за те, що молодша дитина кохає злу дів-чину, до того ж близьку родичку: «І мені так соромно, що з сорому не раз у землю запалась би, що мій син вибрав собі дівчину, яка соро-му не має...» У стані надзвичайного емоцій- ного зворушення вона на­віть кидає до молод-шого сина образливі слова: «Ні, ти не вартий
	того, аби я за тобою плакала!» Михайло більш вартий її сліз, за словами Марійки. Жінка від-чуває гіркоту та подив, бо вона завжди «цілою душею рада була видіти їх (синів) добрими ґаздами, щоби люди шану­вали їх у селі, щоби шанував їх світ», а Сава її кривдить своїми злими звичаями. Марійка благає чоловіка провчити Саву, бо ніщо інше йому вже не поможе: «Хлопець псується, став ще гірше лінивий і бере слова в уста, що хіба плакати над ними». Але коли Анна звинувачує Саву у вбивстві Михайла, Марійка тигрицею кидається на його захист: «Я вб’ю тебе на місці, як ще хоч слово скажеш!» Материнська любов заважає жінці розуміти очевидну річ — що вбивцею був таки Сава. А коли Марійка це усві­домлює, її любов перетворюється на ненависть: «Вся її любов, якою квиліла за ним колись, все її почуття для нього, що колись робило її сильною, відважною, безглядною, зібралось в одне-однісіньке могутнє почу-вання — в ма­теринську ненависть».

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АННИ І РАХІРИ
АННА	РАХІРА
Портрет
«Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіно­чості. Не підводила очей, зближаючися чимраз більше до громадки лю-дей».	Через сприйняття Сави: «Своїми великими чер­воними устами пила з нього (Сави) всю енергію і силу; пила його, коли лиш гляділа на нього своїми очима. І під тими поглядами, що або сміялися, або іскрами обсипували його, — м’як, ослабав і тратив усяку волю. Її сміх, голосний, короткий, уриваний сміх, виривав його з усякого надумування й поривав із собою, а слова її все підходили йому під його душевний лад». Через сприйняття її батька: «Рахіра цілком у нього вдалася, і він любив її, мов свою душу. Мала не лише його круглі чорні жадібні очі, але і вдача його відбилася у неї, немов у дзеркалі». Через сприйняття Михайла: «Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м’яса стоять їй в лиці! [...] Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або як у голодної собаки!»
Риси характеру
Дівчина, «про яку й одна душа злого слова не сказала. До того знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося»; «стидлива була страшенно». «На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти років на службі у дворі, а забави й розривки її сіль­ських ровесниць були для неї цілковито чужі». До родичів коханого Анна ставиться з повагою, хоча знає, що вони негативно сприймуть звістку про намір Михайла одружитись із нею.	Основні риси характерні дівчини – лінь, помста, хитрість, уміння нав’язуватись. Як сказано в тексті, «лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та огляда­ючи все, що впадало їй в очі»; «ніякий хлопець не просив її на танечнім місці до танцю, але вона лізла від одного до другого, мов лисиця, і підлещувалася та просила так довго, доки один або другий не по-тягнув її за рукав»; «була хитра, мов лисиця», тішилася чужим горем.
Родина дівчат
Дівчина зростала в жахливих умовах: матір її була «погана жінка, люта, мов жид-лихвар на гро­ші лакома, і гірша, як деяка мачуха. Все грозила їй, що відбере її від пані й видасть заміж за якогось горбатого сусіда-вдівця, як не буде від-давати їй зароблених на службі у пані грошей [...] Її батько, чесний ґазда, як розказували люди, помер давно, а одинокий брат її, колишній вояк при кінноті, парубок зарозумілий і язика­тий, хіба що бив її від часу до часу, як не пхала йому в руки гроша на тютюн або горівку».	Батько Рахіри Григорій «був злодій і мав на своїм сумлінні одне людське життя. Одного разу упився і побив одного старого так сильно, що той кілька днів по тім помер. За те просидів у криміналі довгий час, однак, коли вийшов на волю, не став ні на волосок ліпший».
Життєва мета
Жінка «знає одну мету — вивести дитину свою в люди. Її колишнє горе відтворило їй очі, і інстинктом своїм пізнала життя — світ. Гарує і працює від рання до вечора на здобуття засобів до науки для сина, й щось мов силує її відірвати його від землі. 3 нього будуть люди, як покине землю».	Стати заможною хазяйкою та викликати за­здрість у сусідів і родичів: «Побачила себе в уяві ґаздинею, з красним, як сніг, білим рушником на голові, в довгім вишитім кожусі, як ішла за ним (Савою) у неділю до церкви. Усі чоловіки й жінки оглядалися за ними, а дівчата аж мина­лися зі злості. Вона була ґаздинею на Івонікових грунтах! Вона, Рахіра! Се була її мрія, що вічно леліялась у її серці. Се було те велике щастя, за яким горіла її лакома душа й без якого не могла собі уявити життя».