ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК

Тема: «Леся Українка (Лариса Косач). Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклор-

но-міфологічна основа сюжету. Символічність образів Мавки і дядька

Лева – уособлення духовності і краси. Мати Лукаша й Килина – антиподи

головній героїні Мавці. Симбіоз високої духовності і буденного прагматиз-

му в образі Лукаша. Природа і людина у творі. Почуття кохання Мавки й

Лукаша як розквіт творчих сил людини. Художні особливості драми-феєрії.

Аналіз поетичних творів. «Contra spem spero», «Стояла я і слухала весну»,

«Уста говорять: «Він навіки згинув!». Ольга Кобилянська. «Земля» –

психологічне трактування вічних проблем: людини і землі, злочину та кари.

Трагічна історія родини Федорчуків – новітня інтерпретація християнсько-

го мотиву братовбивства. Образи повісті. Глибокий психологізм і симво-

лізм твору як новаторство О. Кобилянської. Микола Вороний «Блакитна

Панна». Олександр Олесь (О. Кандиба) «З журбою радість обнялась»,

«Чари ночі»».

План

1. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки.

2. Аналіз драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки.

3. Аналіз поетичних творів. «Contra spem spero», «Стояла я і слухала весну»,

«Уста говорять: «Він навіки згинув!».

4. «Земля» Ольги Кобилянської – психологічне трактування вічних проблем: людини і землі, злочину та кари. Аналіз повісті.

5. Аналіз поезії Миколи Вороного «Блакитна Панна».

6. Аналіз поетичних творів Олександра Олеся (О. Кандиби) «З журбою радість обнялась», «Чари ночі»».

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Лариса Петрівна Косач-Квітка (справжнє ім’я Лесі Українки) народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському, тепер Житомирської області, в інтелігентній, «літературній» родині.

З юних років Лесі легко й невимушено давалося віршування. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками.

Писати поезію Леся почала рано, ще у 9-річному віці (вірш «Надія», який вона присвятила своїй тітці Олександрі). Творча атмосфера сприяла швидкому розвитку письменницьких здібностей дівчинки. Впливало і оточення – серед знайомих були Михайло Старицький, Микола Лисенко та Іван Франко.

Великий вплив на духовний розвиток поетеси мав її дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч.

За сприяння матері у 1884 році восени в журналі «Зоря» з’явилися перші Лесини публікації – вірші «Конвалія» та «Сафо».

Улітку того ж року Леся з матір’ю, братом та сестрою відвідували урочище Нечимне, яке, як вважається, було описане в поемі «Лісова пісня».

Узимку Олена Пчілка запропонувала Михайлові й Лесі перекласти українською мовою «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя, як результат 1885 року у Львові вийшла збірка перекладів творів зазначеного письменника. Авторами були молоді Косачі, що вказали псевдоніми Михайло Обачний та Леся Українка.

Леся Українка писала і поезію, і драму, і прозу, і публіцистику. Працювала і у сфері фольклористики.

Леся Українка увійшла в українську літературу передусім як поетеса мужності. Тематично багату її лірику трохи умовно можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій – краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадянські мотиви.

У 1890 році з-під пера Українки вийшли непересічні поезії «Contra spem spero», «Мій шлях», «Сім струн».

У березні 1893 року вийшла у Львові перша Лесина збірка «На крилах пісень».

Знайомих і друзів у Лесі Українки завжди було багато. Вона цікавилася творчістю П. Грабовського, познайомилася й листувалася з Ольгою Кобилянською, називаючи її в листах «Хтось чорненький», «Хтосічок». У Беркуті мала прекрасні диспути про мистецтво з І.Франком. Про поетесу особливо піклувався фольклорист Климентій Квітка, який пізніше став її чоловіком.

У 1899 році у Львові вийшла друга Лесина збірка «Думи і мрії», а у квітні 1902 року в Чернівцях – книга поезій «Відгуки». У співавторстві з Климентієм Квіткою поетеса видала збірку «Дитячі ігри, пісні й казки…».

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма – «Блакитна троянда» (1896). Дуже вдалою та цікавою визнана трагедія «Касандра». Широко використовуючи теми й образи світової літератури, Леся Українка розвинула новий жанр – драматичну поему, перша із яких – «Одержима» (1901).

Посилала Леся Українка свої твори для альманахів М. Коцюбинському, листувалася з Г. Хоткевичем.

Леся спробувала опанувати також сатиричний жанр – і написала поезії «Веселий пан», «Практичний пан» тощо.

У 1908 році Леся Українка побувала в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі, їздила до Берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках. Останні роки життя Лариси Косач-Квітки минули в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком Климентієм Квіткою вона працювала над зібранням фольклору, ретельно опрацьовувала власні драми.

У 1911 році сім’я опинилася в Кутаїсі, де чоловік одержав посаду. Письменниця вже відчувала наближення смерті. Вона переслала сестрі Ользі свій архів, до виснаження працювала над «Лісовою піснею», яку розпочала третього, а закінчила двадцять п’ятого липня. «Лісова пісня» вийшла друком в Києві ще за життя поетеси, у 1912 році.

На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. Їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александра».

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року, в містечку Сурамі (Грузія) у віці 42 років. Похована поетеса на Байковому кладовищі в Києві.

Творчий спадок Лесі Українки неоціненний: філософська, соціальна, пейзажна, інтимна лірика, драми, переклади… Проблеми, які ставить авторка у своїй творчості – вічні і глибинні. На них кожен повинен знайти відповідь для себе сам.

АНАЛІЗ ДРАМИ-ФЕЄРІЇ «ЛІСОВА ПІСНЯ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Сильніше за любов злоба горить,

Сильніше за красу вражає бридь,

Але життя росте лишень з любові,

Лишень краса людей навчає жить.

Д. Павличко

Історія написання: цей шедевр світової літератури був створений за корот­кий час, про що відомо з листа Лесі Українки до сестри Ольги: «Писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго приходила до пам’яті. Далі я за-ходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання». Така швидкість створення, очевидно, була зумовлена тим, що всі образи були відомі Лесі з дитинства, коли вона жила у свого дядька в селі Ко-лодяжному, що на Волині, де народна міфологія ще була реальністю, водночас ідея твору — це одна з основних проблем, про яку поетеса розмірковувала протя-гом усієї своєї творчості.

Рік створення: 1911.

Напрям: модернізм.

Течія: неоромантизм.

Рід: лірика + епос (ліро-епос).

Літературний рід: драма.

Жанр: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична поема).

Драматична поема – переважно невелика за розміром віршована п'єса, у якій зливаються драматичне й ліричне розкриття теми, виклад матеріалу відзначається лаконізмом, відсутні широкий фон подій і зовнішня інтрига, а вся увага зосереджена на розкритті ідейного конфлікту між основними противниками в момент його найбільшого загострення.

Феєрія — театральна чи церковна вистава, побудована на фантастично-каз-

ковому сюжеті, в якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти.

Драма-феєрія (драма-казка) — (франц. термін feerie утворився від fее — фея, чарівниця) — жанровий різновид драми, котрий виник в Італії у XVII ст. Згодом жанр було активно запозичено в європейському театральному, оперному мистецтві та балеті. Для драми-феєрії властивий фантастично-казковий сюжет, наявність серед дійових осіб міфічних або створених уявою автора фантастичних істот. Сценічна дія феєрії відзначається використанням сценічних ефектів та трюків.

Ознаки драми: наявність драматичного конфлікту, що підпорядкований ідеї твору; призначення — для постановки на сцені.

Ознаки казки: перетворення сил природи, казкових персонажів на образи, подібні до людей і наділені люд­ською мовою та почуттями; перетворення людей у звірів, наявність алегоричних образів — Долі, злиднів.

Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.

Головна ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання.

Основний конфлікт (має філософсько-психологічний характер): реалізується в боротьбі за світлу високу мрію, і ця боротьба єднає все найкраще в природі та людині.

Мотиви: «гармонія»; «вічне повторення»; «єдність душі й тіла»; «любов як вища сила», «роздвоєність особистості»; «природа й людина», «неодновимірність життя».

Образи: людей: Лукаш — образ юнака розкривається через образ Мавки; має багату душу, що промовляє до Мавки голосом сопілки; здатен щиро покохати, але потім затягується в «житейське болото»; не зміг «своїм життям до себе до-рівнятись»; Мавка — лісова істота, юна дівчина, безкорислива, щира, ніжна, мрій-лива, романтична, волелюбна, стійка у випробуваннях; дотримується ви­соких мо-ральних цінностей; пізнає складність і біль «роздвоєного» людського буття, але перемагає в боротьбі проти згубної людської моралі; мати Дука­та; Килина; дядько Лев; діти Килини; міфологічних істот: Мавка, Лісовик, Водяник, Русалка, Перелесник, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить», Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні, Доля; природи: ліс, озеро, верба, дуб, поле, квіти, сніг; предметів і явищ: сопілка, серп, косовиця, хата; потойбіччя; вогонь.

Символічні образи: Мавка (символ гармонійного існування, відданої любові, твердості духу); Лукаш (символ дисгармонії людської натури, слабкості, пізнання істини); дядько Лев (символ гармонійного співжиття з природою); Килина (символ «приземленої», нікчемної людини); сопілка (символ творчої, гармонійної сутності людини; неперервності потягу до краси); верба, вогонь (символи духовного очи­щення, вічного повторення, відродження); міфологічні образи драми так само є носіями певних символічних смислів.

Час подій: весна — літо — осінь — початок зими (природний цикл, один рік).

Місце подій: прадавній ліс на Волині, село біля нього.

Композиція: пролог і три дії.

1. Пролог – заспів – вводить читача у казковий світ, де діють фантастичні істоти; містить у зародку вияви усіх конфліктів, реалізованих у драмі.

Сюжет твору становить історія кохання Мавки і Лукаша.

2. І дія – «весняна» – зародження, розвиток і цвітіння кохання.

Старезний, предковічний ліс на Волині — до дуба, що на широкій лісовій галявині, прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш — від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру Лукаша на сопілці — Лукаш збирається наточити соку з берези, проте Мавка зупиняє його, адже береза — її сестра, а сік її — то кров — Мавка и Лукаш закохуються, перший поцілунок — Лукаш розповідає про те, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка засмучується.

3. ІІ дія – «пізнього літа» – зав'язка конфлікту і перипетії їхнього кохання: в'яне поезія в душі Лукаша і його любов до Мавки. Любовний трикутник Килина – Лукаш – Мавка тимчасово перемагають сили буденщини.

У кінці ІІ дії – кульмінація – Лукаш зраджує Мавку й сватає Килину – такий вибір «штовхає» Мавку в обійми Того, що в скалі сидить.

Особливість сюжетної побудови виявляється в наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації події не йдуть на спад.

Пізнє літо — мати докоряє Лукашеві, що він все грає, а ро­бота стоїть — коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша каже їй, що не гоже дівці упадати за парубком, проте лісовій красуні ці людські міркування не зрозумілі — за Мавку заступається дядько Лев, аби його сестра не називала Мавку відьмою — мати дає Мавці серпа й загадує жати — Мавці не вдається цього зробити, бо з жита виринає Русалка По­льова й благає сестрицю не губити її красу — Мавка, щоб хоч якось виправдати себе перед матір’ю Лукаша, ріже собі руку серпом — на полі з’яв­иться мати з молодицею й лає Мавку за неробство — приходить Лукаш і допомагає молодиці жати — Лукаш проводжає Килину додому — засмучена Мавка плаче біля озера й просить Лісовика зробити її такою, як була; Лісовик вбирає її в багряницю й срібний серпанок, у цей момент з’являється Перелесник і кружляє Мавку у вирі шаленого танцю — раптом із землі з’являється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край, де «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій» — тут з’являється Лукаш; побачивши бліду Мавку, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» — Лукаш поспішає до хати й просить матір готувати хліб для старостів, бо завтра буде сватати Килину — почувши ці слова Мавка зриває із себе багряницю й просить Марище забрати її із собою — вони зникають під землею.

4. ІІІ дія – «пізньої осені» – найглибша боротьба пристрастей. Відбуваються метаморфози: людина стає звіром (Лукаш обертається на вовкулаку) і знову людиною; закляття Килини спричиняють перетворення Мавки на вербу. Але врешті-решт, як у казці, кохання перемагає смерть, а чистий вогонь палить усе дрібне, брудне, нікчемне. Це вогонь очищення, він очищає людину, звільнює її від пут буденщини, дрібновласницької облуди.

Хмарна осіння ніч — біля хати Лукаша чорніє постать Мавки — з лісу виходить Лісовик і дивується, що Мавка тут, а не в «То­го, що в скалі сидить» — Мавка пояснює, що саме він визволив її своїм злочином, перетворивши Лукаша на вовка — почувши вовче виття, яке доходило до кам’яної печери, Мавка розповідає, що прокинулась і си­лою чарівних слів урятувала Лукаша, повернувши йому людську подо­бу — мати докоряє Килині, що та довго спить і погана господиня — Килина, вибігши по воду, помічає постать Мавки й запитує, чого та при­йшла — Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» — Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» — Мавка раптом перетво­рюється на вербу — з лісу виходить Лукаш, на нього накинулася Кили­на й обізвала п’яницею, він відповів: «Мовчи! Не скигли!» — на запитан­ня Лукаша, куди подівся дядьків дуб, вона відповіла, що продала куп­цям, щоб не вмерти з голо- ду — з хати вибігає мати й радіє синові, скар­житься на тяжке життя з «отою відь- мою» — Лукаш докоряє матері, що їй судилося бути відьомською свекрухою — до них підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить Лукаша заграти на ній — Лукаш починає грати й чує голос Мавки, випускає з рук сопілку й запитує в Килини, що то за верба — Килина просить Лукаша зрубати вербу, Лукаш ударив раз по стовбуру, замахнувся вдруге й опустив ру­ки — тут кинулася Килина, вихопила сокиру й замахнулася — у цю мить метеором-вогнем з неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спа­лахнув вогонь і, досягнувши верховіття, перекинувся на хату — мати и Килина виносять із хати добро разом із Злиднями — Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися в село — Лукаш не погоджується — Килина йде геть — аж тут з-за берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем — Мавка ні в чому не звинувачає Лукаша. Твір закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у прозі (Лукаш починає грати, тьмяний зимовий день зміняється на ясну вес­няну ніч, Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці, Лукаш ки­дається до неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, з неба падає сніг).

Розв'язка оптимістична: прекрасне не вмирає, воно є вічним.

Драма закінчується ремаркою-епілогом: спалах весняної краси, переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію: коли

сніговиця минає, то стає видно нерухомого Лукаша, у якого на устах застигла усмішка.

Ремарки сприймаються як поезія у прозі. Дослідники драми називають ремарки «Лісової пісні» кращими в українській літературі пейзажами.

Новаторство Лесі Українки в змалюванні природи виявляється в синтезі різних мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів, часу (Л. Вашків).

Значення образів-символів у драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки:

Загалом «Лісова пісня» поєднує в собі народну демонологію, космогонію, казкові образи, тобто такі міфологічні пласти, які в усній фольклорній традиції вважаються не сумісними. Між собою вони ніколи не взаємодіють. В одному творі усного походження не можуть поєднуватися навіть Мавка і вовкулака, бо в силу своєї генетичної діахронії вони мали б увійти до різних зразків, оскільки один з них тотемістичного походження, інший, у тій гуцульській модифікації, яку взяла за основу до своєї драми Леся Українка, — винятково анімістичний. Більше того, будь-який фольклорний твір міфологічного змісту розповідає про стосунки людини з якимось одним міфологічним персонажем, а в «Лісовій пісні» є їх багато. Усього у творі використано їх понад сорок. І кожен з них має своє символічне значення.

Усі слова-символи, які використала Леся Українка, можна поділити на де-кілька груп, що доповнюють одна одну та взаємозв’язані: космологічні – річка, джерело, берег, ліс; рослинні – дерево, зілля, калина, верба, дуб; анімалістичні назви, що є під текстовими – антропологічні слова-символи – чуб, вуса, коси, серце, сльози.

Ліс — постійне місце перебування міфічних істот, предметів, які від природи є його невід’ємною частиною, тобто вони живуть, ростуть у його теренах.

У творі — символом безмежного народного багатства, природне середовище, де всі мають волю й незалежність.

Доля — це символ вищої сили Бога, щастя, талану.

У творі вона є невід’ємним образом кожного героя, як провідника життя.

Письменниця, як вже згадувалось, використовує ряд образів-символів рослин. Мавка зверталась до Лукаша: «…А я не знаю нічого ніжного, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю, але вона занадто вже смутна, така бліда, похила та журлива, — я часто плачу, дивлячись на неї. От вільхи не люблю — вона шорстка. Осика все мене чогось лякає; вона й сама боїться — все тремтить. Дуби поважні надто. Дика рожа задирлива, так само й глід і терен. А ясень, клен і явір – гордовиті. Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на світі…». Кожен цей образ має не лише своє символічне значення, а й є відображенням рис характерів людей. Тому використовуючи ці образи-символи письменниця хоче ще раз нам довести невіддільну єдність людини і природи.

Калина — кущова рослина є символом України. Завдяки своїм незвичним

плодам, вона стала символікою України. ЇЇ плоди — гіркі, як і життя людей, білі віночки — квіти асоціюються із чистотою і незайманістю. Червоні кетяги — символ плодовитості і зрілої жіночої краси, а також асоціюються з краплинами пролитої крові козаків за волю України, що є ще одним символом – пам’яті непоборного українського козацтва.

Верба — першоджерело творення світу або Прадерево життя.

У драмі «Лісова пісня» Мавка стає вербою, цим вона очищається. Леся Ук-раїнка, використовуючи цей образ, показує ідею незнищеності Мавчиного духу, ту особливість цього дерева, яка зробила його священним, — здатність воскресати.

Дуб — світове дерево, що уособлює світобудову.

У творі він втілює універсальну концепцію світу, в якому воєдино злиті бі-нарні змістові протиставлення — його основні параметри: добро— зло, земля— небо, життя — смерть, верх— низ, світло— морок. Саме з дубом пов’язує Лісовик прихід людей до лісу, бо саме його (дуба) дядько Лев урятовує, не дозволивши продати його. З дубом пов’язує своє життя і смерть дядько Лев. Дуб — то до-мінанта, що визначає змістову організацію вселенського простору лісу й людського середовища. Дядько Лев і старезний дуб – «скеровані один на одного паралельні образи, кожен з яких підкреслюються іншим». У цих паралельних образах показано гармонійні взаємини людини й природи, шанобливе ставлення до народної культури, осягнення найпотаємніших глибин буття, мудрість віками виробленої народної етики.

Осика — символ смерті, прокляття і водночас оберіг від злих сил. Поряд з рослинними образами-символами письменниця використовує і міфічні.

Перелесник — той, хто своїми чарами зваблює молодих дівчат і зводить їх.

Змія-Цариця — лісова корона – чарівна намітка. Змія, що має владу над

усім зміїним царством. Основним атрибутом її влади є золота корона, яку вона залишає на зміїному весільному гульбищі на намітці, про що йдеться і у драмі «Лісова пісня».

Потерчата — загублені діти. У творі ще й байстрята. За народними уявленнями, загублені діти не мають доступу в царство вічного спокою, а тому постійно перебувають на межі двох світів: цього і того. Так у творі потерчата з каганцями блукають по болоті і чіпляються живих людей, лякаючи їх.

Русалка (мавка, лоскотуха) — казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгими хвилястими косами.

Вона є символом спокуси, небезпеки, яка чатує на людину у воді. А також вона є символом краси водної стихії, такою і виступає у творі.

«Лісовик» — господар лісу. Тіло його покрите вовчою або ведмежою шку-рою. Оберігає звірів від хижаків і мисливців, доглядає ліс.

Водяник — злий дух, який живе в озерах, ставках, річках. Господар водойм, головний над русалками. У гніві руйнує греблі, млини, розливає річки, топить людей.

Вовкулака — напівфантастична істота, людина у вовчому вигляді.

У драмі Лісовик перетворює Лукаша на вовкулаку за те, що той зневажив кохання Мавки, послухався матері і одружився на Килині. Перетворення відбува-ється тоді, коли молода переходить до молодого. Постать Лукаша-вовкулаки — це образ, сповнений внутрішнього протиборства людини з собою. Тобто він не зміг стати своїм серед чужих, а чужим серед своїх.

Хоч Лукаш незвичайним способом позбувається чарів Лісовика, та він усві-домлює, як багато в нього забрано навіть з того, що для інших є загальнодоступ-ним: право на сімейний лад, на людське життя. І він тоді бачить перед собою Злидні, які звичайна людина бачити не може.

«Злидні» — маленькі ненажерливі істоти або дідки-жебраки, що поселя-ються там, де люди живуть дуже бідно.

Тому, коли Мавка звільнилась від пут темного мороку, щоб повернути Лу-каша до повноцінного людського життя, бачить лише його «людську подобу». І він тікає не від Мавки, не від вовків і не від людей, а від самого себе. У той час, коли Мавка гине, щоб відродитися, Лукаш живе, щоб швидше вмерти.

Далі до героя приходить його доля, вона опікає людину впродовж усього її життя, але на очі показується лише тоді, коли та перебуває на дорозі небуття.

Поряд з образами-символами Леся Українка описує у творі і народні обереги, які використовує у своїх ворожіннях дядько Лев.

Хрест — оберіг від диявола; терлич — від русалок та перелесника; осико-вий кілок — від упирів; мак-відюк — від неупокоєних мерців усіх ґатунків та відьом.

Всі ці атрибути використовує дядько Лев, який у творі виступає смисловим еквівалентом часово-просторового ладу, для урівноваження співвідношення добрих і злих сил у навколишньому світі.

Неоромантична проблематика твору: людина й природа, людина й мистецтво, проблема добра та зла, проблема кохання, проблема самозради.

«Лісова пісня» – прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії буття, до миру з власною душею.

«Лісова пісня» – добре знаний, улюблений читачами драматичний твір Лесі Українки. На час його написання вже була поставлена на сцені психологічна драма «Блакитна троянда», створені такі шедеври, як «Кассандра», «В катакомбах», «У пущі», «На руїнах», «Камінний господар», «Адвокат Мартіан»... Це ті твори, які дають право поставити ім'я Лесі Українки в один ряд з найвидатнішими драматургами світу.

І раптом – «Лісова пісня», драма-казка, твір нібито найлегший для сприймання й розуміння. Написала його Леся в 1911 році, коли прогресуюча хвороба забирала останні сили, а натхнення не давало спокою, кликало до творчості, неначе поспішало видобути з її серця «те, що не вмирає». Це була творчість на межі життя і смерті. Праця допомагала боротися «з виснаженням, високою температурою та іншими пригнітаючими інтелект симптомами» (з листа Лесі). «Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, – отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу як порожня торбина. Отак я писала «Лісову пісню» і все, що писала останнього часу», – розповідала, письменниця про стан, який переживала, створюючи драму-феєрію.

Сама ж історія написання п’єси нерозривно пов'язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908 – 1913). Під впливом розлуки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила за ними». Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення «Лісової пісні». П'єсу написано в небачено короткі строки – за дванадцять днів липня.

Із листа Лесі Українки до сестри: «Писала я її недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій».

Образи драми поселилися в душі Лесі Українки ще в дитинстві. Вони прийшли до неї з волинських лісів, поліських озер та боліт, з легенд та міфів, яких наслухалася від місцевих жителів. Очевидно, «батьківщиною» «Лісової пісні» була мила її серцю Ковельщина, що подарувала їй силу-силенну дитячих вражень, хоч уперше про мавку Леся почула в Жабориці на Звягельщині.

Про себе письменниця казала, що має «лісову натуру», а Олена Пчілка зауважувала, що Леся добре засвоїла волинську говірку й часто використовувала її у своїй мові. Ця говірка є і в «Лісовій пісні». Вона додає драмі своєрідного волинського колориту. «Лісову пісню» вперше було надруковано в «Літературному віснику» за 1912 рік. Окремим виданням твір вийшов у 1914 році. За життя поетеси драма не була поставлена на сцені. Вперше її поставили у 1918 році.

Фольклорно-міфологічна основа сюжету.

У «Лісовій пісні» зображено два світи – світ природи та її істот і світ реальний, із постатями звичайних людей. Між світом природи і людьми існують певні суперечності.

Природа в драмі-феєрії відбиває багатство кольорів різних пір року, вона «забарвлена» і «озвучена»: кують зозулі, витьохкують солов’ї, «поривчасто зітхає» вітер, «очерет перешіптується з осокою». Персоніфікація природи сягає у творі всіх образів.

Ніде Леся Українка не забарвлює природу в якийсь нереальний, не властивий їй колір. Перелесник символізує вогонь, тому він у червоному одязі, з буйно розвіяним волоссям. Непосидющий «Той, що греблі рве» буває у водах різних широт, тому одяг на ньому міниться всіма можливими барвами води: «від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами». Навесні Мавка в ясно-зеленій, кольору молодого листя, сукні, а Лісовик – у вбранні барви кори. На свято осені вдягаються вони в золото і пурпур.

У драмі природа живе в символічних образах, які є дійовими особами п’єси. Та й тло, на якому відбуваються події, – ліс, озеро, кожне дерево – живе своїм життям, говорить, дихає, має свій характер і звичай. Водяник, Русалки, Мавка, Лісовик мають людський вигляд, мову, звички, характер.

Фантастичні персонажі п’єси мало чим відрізняються від людей, вони можуть бути навіть привабливими і добрими. Зустріч із Мавкою зовсім не лякає Лукаша, бо вона «така, як дівчина».

«Той, що греблі рве» – символ весняної бурхливої води, а «весняна вода, як воля молода». Він служить Океану, а не Водянику – «господарю тихої води, драговини й застою, який дружить з осіннім дощиком».

У їхньому царстві панують свої закони, які відрізняються від законів людського суспільства. Автор показує, що перш ніж втручатися в життя природи, людині варто вивчити їх. Це можна спостерігати з першої дії, у ході якої починається протистояння людини з природою. Водяні духи неприхильні, зрадливі до людських істот, і «вода не держить сліду». Ліс – вірний друг людства, тому Лісовик і Мавка допомагають людям.

Образ дядька Лева – гармонійна ланка єднання мудрої людини з прекрасною і мудрою природою. Діями цього персонажа автор доводить, що природу необхідно зберігати й поважати її закони. «Німого в лісі в нас нема нічого», – говорить Мавка. Краса і гармонія в природі досягаються тоді, коли вона споріднена з людиною, яка, у свою чергу, має бути щирою і доброю до довкілля.

Мавка в «Лісовій пісні» виступає як невмируща сила природи, як безсмертна краса, що у своєму плині і розвитку стає вічним життєвим джерелом мистецького натхнення.

Образи План-характеристика образу Мавки

1. Місце Мавки в системі образів «Лісової пісні».

2. Риси характеру героїні.

3. Прийоми змалювання образу.

3.1 Як розкривається характер Мавки в її вчинках у стосунках з іншими

персонажами? Які висловлювання дійових осіб доповнюють характеристику

героїні?

3.2 Як характеризує Мавку її любов до Лукаша?

3.3 Портретні риси як засіб розкриття душевної краси героїні.

3.4 Роль пейзажу в розкритті психологічного стану Мавки.

3.5 Мовна характеристика образу.

4. Ставлення Лесі Українки до своєї героїні.

5. Значення образу Мавки для розуміння ідейного змісту твору.