Розвиток обміну

Грошова система України, як встановлена державою форма організації грошового обігу та емісії національних грошей, має давні історичні традиції, що сягають доби здобутків України-Русі, козацької республіки, Української Народної Республіки і часів нинішнього державотворення.

Вже в минулому українська держава створила свою грошову одиницю - гривню і налагодила її обертання у грошові одиниці інших країн, діяла своя фінансова система, широкого розвитку набрали зовнішньоекономічні зв'язки, що було знаком суверенності держави і відображенням розвитку товарно-грошових відносин.

Студенти мають засвоїти історичні традиції державотворення і формування національної грошової системи в Україні в контексті загальнонаціонального досвіду.

Зростання ролі грошей та розвиток їх функцій визначалися процесом розвитку продуктивних сил тогочасного суспільства. Об'єктивною потребою власних грошей стали внутрішні економічні причини, які найтісніше перепліталися з політичними. Провідною з них є утворення і розвиток держави. Державний суверенітет, потреби мати реальний важіль для контролю власної території, регулювання фінансово-кредитної системи, комплексного розвитку самодостатньої національної економіки об'єктивно вимагали від держави мати власні національні гроші. Об'єктивні передумови становлення товарно-грошових відносин і грошей на території України за переконливими свідченнями історичних джерел нічим не відрізняються від загальнолюдського досвіду. Нинішній процес становлення і вдосконалення грошової системи в Україні відображає давні історичні традиції і є четвертою спробою українського народу побудувати власну державність та її найважливіший атрибут - гроші. Найдавнішими відомими з археологічних досліджень металевими грошовими знаками були монети грецьких міст Тири, Ольвії, Херсонесу Таврійського, Пантікапею та інших поселень північного Причорномор'я. Зокрема, у Херсонесі Таврійському діяв монетний двір, який для обслуговування внутрішнього ринку карбував мідні монети.

В Ольвії в обігу спочатку перебували зливки міді у вигляді дельфінів, що оберталися як товарно-грошові цінності. Пізніше, у IV ст. до н.е., тут розпочали карбувати великі круглі монети. Крім цього, у скарбах знаходять значну кількість давньоримських денаріїв, візантійських срібних гексаграм, мідних фолісів, арабські диргеми. Останні, обслуговуючи торгівельні операції, потрапляли в Київську Русь і разом з іншими монетами ставали засобом місцевого монетного обігу та набули назви «ногата». Грошовий рахунок для торгівельних й інших операцій проводився так:

1 гривня (68,22 г срібла) = 20 ногатам (3,41 г) = 25 кунам (2,73 г) = 50 резанам (1,3 г срібла) або 100 векшам-веверицям.

16. Підприємство, види підприємств

Підприємство (юридична особа)- це господарська одиниця, утворена з метоювиробництва продукції і надання послуг.

Підприємство – господарська діяльність заснована на власних коштах і ризику з метою отримання прибутку.

Види підприємств:

-Державне

-Комунальне

-Спільне підприємство

+Товариства:

-Повне

-Обмежене

-Командитне

-Змішане

- Акціонерне

-Публічне

- ПП –приватне підприємство

17. Гроші, та економічна теорія. Функції грошей. Кредитна природа грошей

Гроші-це загальний еквівалент вартості товару

Теорії грошей — це сукупність поглядів різних напрямів світо-вої економічної думки про роль і місце грошей в економіці. У сві-товій економічній думці існує два напрями теорії грошей:

1)         класичний, неокласичний та сучасний монетаристський;

2)         кейнсіанський, неокейнсіанський та посткейнсіанський. Перші спроби теоретично осмислити сутність грошей та їх міс-

це в економічному житті суспільства належать античним мислите-лям Ксенофонту, Платону, Аристотелю. Ідеї Аристотеля набули розвитку в економічній теорії XVI—XVIII ст. — кількісній пгеорії. Ії основоположники — французький економіст Ш. Монтеск'є і анг-лієць Д. Юм стверджували: гроші не мають внутрішньої вартості, їх вартість, як і рівень цін, залежить від кількості грошей в обігу. Чим більше грошей в обігу, тим вищі ціни і навпаки. Це тверджен-ня розповсюджувалося як на металеві, так і на паперові гроші.

Прихильники кількісної теорії повністю ігнорують не лише функ-цію грошей як міри вартості, а й функцію грошей як скарбу, яка ре-гулює кількість грошей при металевому обігу. На початку XIX ст. кількісну теорію грошей захищав Д. Рікардо, який, на відміну від інших її прихильників, намагався поєднати цю теорію з теорією трудової вартості.

3 переходом до системи паперових грошей кількісна теорія отримує все більше розповсюдження, адже вона дуже органічно поєднує природу і закони обігу паперових грошей. У цих умовах кількісна теорія стає керівництвом для регулювання грошової маси в країні як спроба впливу на рівень товарних цін і стан господарсь-кої активності. Методи цього впливу розробив Дж.М. Кейнс, який вважав: зростання в обігу грошової маси і обсягу кредитних ресур-сів тягне за собою пожвавлення економіки, зростання інвестицій та доходу і повну зайнятість. Сьогодні кількісна теорія переживає другу молодість в економічному вченні монетаристів.

Монетаризм — економічна теорія, згідно якої кількість грошей в обігу є фактором, що визначає формування господарської кон'юнктури, визнає прямий зв'язок між зміною грошової маси в обігу і обсягом ВНП (ВВП).

Ця модифікація розпочалася з досліджень I. Фішера — глави мо-нетаризму. Він розробив свою версію кількісної теорії, центральне місце в якій належить рівнянню обміну Фішера. Суть цього рівняння полягає у тому, що сума грошей, виплачених за товари і послуги, є добутком кількості реалізованих товарів і послуг і рівня їх цін.

MV = PQ,

де М— пропозиція грошей;

V — швидкість обігу грошей;

Р — загальний рівень цін (індекс цін);

Q — пропозиція товарів і послуг (реальний сукупний про-дукт — У).

3 даної залежності I. Фішер зробив висновок: ціни товарів (Р) знаходяться в прямій пропорційній залежності від кількості грошей в обігу (М) і оберненій пропорційній залежності від кількості това-рів і послуг (0.

_.     MV

Р =     

Q

Тому рівень цін повинен зростати або знижуватися залежно від зміни кількості грошей в обігу, якщо водночас не відбуваються зміни у швидкості їх обігу (V) або у кількості товарів, які обміню-

ються. Це дозволяє обчислити потрібну грошову масу в обігу, фор-мула якої одержала назву закону Фішера:

PQ

М =    

V

Останнє рівняння показує, що кількість грошей не може бути довільною (невмотивованою). Так, якщо зростають ціни, то при не-змінному обсязі виробництва і незмінній швидкості обігу грошей їх маса повинна бути збільшеною. Якщо ж швидкість обігу грошей зростає, а ціни і обсяги виробництва незмінні, то країна може обхо-дитися меншою кількістю грошей.

Рівняння «обміну Фішера» стало основоположним для монета-ризму. Запозичивши основну ідею теорії Фішера, сучасні монета-ристи внесли в неї ряд доповнень, застосувавши для її обґрунту-вання новітні методи статистичного аналізу, тому що формула Фішера охоплює лише загальний принцип кількісної теорії й не може бути застосована до конкретних, специфічних обставин. Ни-ми було внесено ряд нових моментів — вони відмовилися від твер-дження про пропорційність динаміки грошової маси; почали врахо-вувати зміну товарної маси при організації довготривалих процесів; визнають важливість врахування швидкості обігу грошей в еконо-міці; пов’язують грошову теорію з виробництвом при поясненні циклічних коливань економічного розвитку, визнаючи грошово-кредитну (монетарну) економічну політику найефективнішим ва-желем регулювання економіки.

М. Фрідмен доповнив концепцію I. Фішера. У його версії варто виділити такі основні елементи:

—        нов’й варіант кількісної теорії грошей, що обґрунтовує при-чинний звязок між зміною кількості грошей в обігу і рівнем товар-них цін;

—        монетарну теорію економічних циклів, згідно якої усі тривалі коливання господарської кон’юнктури визначаються попередніми змінами цін;

—        особливий «передаточний» механізм впливу кількості гро-шей на реальні фактори відтворення (не через норму процента, як вважали кейнсіанці, а через рівень товарних цін);

—        положення про неефективність державних заходів економіч-ного регулювання у зв’язку з наявністю лагіс (запізнень) між змі-нами грошових показників і реальних факторів виробництва;

—        монетарне (грошове) правило, яке передбачає автоматичне зростання грошової маси (готівкової і безготівкової) в обігу всього на кілька процентів (3—4) на рік незалежно від стану економіки, фази економічного циклу;

— систему «плаваючих» валютних курсів для саморегулювання зовнішньоекономічної рівноваги.

Отже, головним інструментом монетаризму є грошова маса та ії агрегати. Кількість грошей в обігу має вирішальне значення для нормального функціонування економіки.

Представники класичної школи А. Сміт і Д. Рікардо обґрунту-вали теорію трудової вартості. Вони визнавали стихійне похо-дження грошей, визначали їх товарну природу. Вагомий внесок в розвиток теорії грошей зробив К. Маркс. Він поєднав у цілісну структуру теорію трудової вартості й теорію грошових відносин, розглядаючи гроші не просто як товар, а як особливий товар, гцо виконує в системі економічних відносин специфічну функцію — роль загального вартісного еквіваленту. Він довершив теорію тру-дової вартості щодо виникнення й розвитку грошей, їх місця та ро-лі в структурі загальноекономічного процесу суспільного відтво-рення, а також пов'язані з цим наукові визначення механізмів використання грошових відносин. Ця теорія стала методологічною основою для визначення генетичних основ вартості. Водночас тео-рія трудової вартості не може розглядатися як універсальна. Вихо-дячи з принципу історизму, ця теорія правильно характеризує на-самперед той період існування грошей, коли основу утворення суспільного продукту становили витрати здебільшого фізичної пра-ці. Це свідчить про певну обмеженість Марксової грошової теорії.

Теорія граничної корисності (маржиналізм) започаткувала неок-ласичний напрям. її сутність полягає у тому, що вартість товарів пов'язана не стільки з витратами праці або факторами виробництва, а з суб'єктивною оцінкою їх цінності покупцем. Л. Вальрас висунув ідею про кількісне вимірювання вартості на негрошовій основі та використання умовно розрахункової одиниці, яка могла б бути базою вимірювання корисності товарів та послуг. Тому неокласичний на-прям економічної думки повернувся до постулатів номіналістичної теорії, яка розглядає гроші як умовні знаки, що не містять внутріш-ньої вартості. Номіналістична теорія заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення як результат згоди людей з метою полегшити обмін або ж як наслідок державних законодавчих актів. Згідно цієї теорії, вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням. Номіналістична теорія, на відміну від металістичної, розриває зв'язок грошей із золотом.

Об’єктивною основою виникнення номіналістичної теорії пос-лужив перехід від зливкового золотого обміну до монетного, коли фоші почали приймати не за вагою, а за найменуванням. 3 виник-ненням паперових знаків грошей вплив цієї теорії посилився. 3 по-дальшою демонетизацією золота номіналістична теорія стала па-

нуючою теорією грошей. Перші уявлення про гроші як номінальні знаки для полегшення товарного обміну відносяться до рабовлас-ницької епохи. Але систематичний розвиток номіналістична теорія набула з XVIII ст. (англійські економісти Дж. Стюарт, Дж. Берклі та ін.). Найбільш детально її розробили в XX ст. німецький еконо-міст Г. Кнапп і австрієць Ф. Бендіксен.

Прихильником даної теорії став і Дж. М. Кейнс та його послідо-вники. Дж. М. Кейнс оголосив золоті гроші «варварським пережит-ком», a у випуску в обіг паперових грошей бачив важливий засіб забезпечення «ефективного попиту» і «повної зайнятості».

Одним з центральних положень кейнсіанської теорії є положен-ня, згідно з яким недостатність грошового попиту — одна з голов-них причин розвитку кризових явищ, спаду виробництва і зростан-ня безробіття. Тому стимулювання грошового попиту внаслідок застосування політики «дешевих грошей» і відповідно використан-ня норми відсотка мало не лише теоретичну, а й практичну основу. Обмеженістю кейнсіанської теорії є спрямованість на її ефективне використання лише під час кризових явищ в економіці.

У кейнсіанстві існує кілька течій і одна з них неокейнсіанство, яке базується на ідеї про активну функцію грошей в системі держа-вного регулювання виробництва, з одного боку, а з іншого — від-носна стабілізація економіки послужила поштовхом до перегляду неокейнсіанцями важливих методологічних положень теорії гро-шей про обмежені можливості ринкових саморегуляторів та їх не-спроможність автоматично, без державного втручання забезпечити економічну рівновагу. Гроші знову перетворюються на фактор еко-номіки, що вносився в економічну структуру ЗЗОВНІ.

У другій половині 60-х років XX ст. сформувалося посткейнсі-анство. Це нова течія в розвитку кейнсіанської теорії яка поєднала ідеї лівого кейнсіанства та критиків ортодоксальних положень кей-нсіанської теорії. Посткейнсіанці стверджують, що аналіз теорії фошей логічно може ґрунтуватися лише на вивченні структурних суперечностей ринкової економіки.

Функції грошей:

-Засіб обміну

-Засіб платежу

-Міра вартості

-Засіб нагромадження

-Світові гроші

Поняття кредитних грошей  Кредитні гроші (англ. credit money) - форма грошей, що виникає в умовах розвитку товарного виробництва, коли купівля і продаж здійснюється з розстрочкою платежу (в кредит). Поява кредитних грошей пов'язано з функцією грошей як засобу платежу, вони заміщають золото і паперові гроші і є основою сучасного платіжно-розрахункового механізму. На кредитних грошах базуються внутрішнє грошовий обіг і міжнародне грошовий оборот.  Кредитні гроші - це знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредиту. Вони, як і повноцінні гроші, виникли в процесі стихійного розвитку ринкових відносин, коли взаємна довіра суб'єктів ринку досягла такого рівня, який один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому. Саметоргове звернення породило торгові гроші у формі боргової розписки, які стали обертатися як засіб обігу. Їх поява так само пов'язане з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язанням, яке має бути погашено через заздалегідь встановлений строк дійсними грошима.  Спочатку економічне значення кредитних грошей виражалося:  · У створенні еластичності грошового обігу, здатності при необхідності розширюватися і звужуватися;  · В економії готівки (золотих) грошей;  · У розвитку безготівкових розрахунків.  Кредитні гроші також виготовляються з паперу, але їх випуск в обіг виробляють зазвичай банки при виконання кредитних операцій, що здійснюються у зв'язку з різними господарськими процесами (утворення запасів товарно-матеріальних цінностей на термін їх використання та ін.)  Однією з найважливіших особливістю кредитних грошей є те, що їх випуск в обіг ув'язується з дійсними потребами обороту. Це передбачає здійснення кредитної операції з реальними процесами виробництва і реалізації продукції. Позика видається, як правило, під забезпечення, яким служать певні види запасів, а погашення позик відбувається при зниженні залишків цінностей. Таким чином, досягається ув'язка обсягу платіжних засобів, що надаються позичальникам з дійсною потребою обороту в грошах. Дана особливість являє собою найбільш важлива перевага кредитних грошей.  При порушенні зв'язку з потребами обороту кредитні гроші втрачають свої переваги і перетворюються на паперові грошові знаки, тобто вони надходять в обіг без необхідної ув'язки з потребами в грошових знаках. Ув'язка обігу кредитних грошей (їх випуск в обіг та вилучення з обігу) відбувається не при здійснення кожної кредитної операції, а за їх сукупністю, в цілому по народному господарству. Так можна визначити, що найбільш суттєвою відмінністю між паперовими і кредитними грошима є особливість їх випуску в обіг.  У сучасних умовах більша частина кредитних грошей являє собою кошти на різних рахунках. Центральні банки дають достатню гарантію кредитних грошей, чого не можуть забезпечити в сучасних масштабах грошового обігу комерційні та приватні банки. Тому в даний час обіг грошей здійснюється в основному у вигляді безготівкових розрахунків. При цьому кредитні гроші позбавлені власної вартості. Однак на відміну від паперових грошей (казначейських квитків) вони вже з моменту свого виникнення (в класичному розумінні) виступають як знак не тільки золота, але і кредиту. Тому вони відображають також рух позичкового капіталу між кредиторами і позичальниками.  Основним емітентом кредитних грошей є банківська система, яка формує грошову масу не тільки шляхом випуску різних боргових зобов'язань, але і за допомогою створення уявних вкладів (видаючи позику, банк записує борг клієнта на його позичковому рахунку собі в актив, і одночасно сума виданої позички перераховується банком на розрахунковий рахунок клієнта і стає його внеском, хоча реально вкладу не було). Незважаючи на вдаваний характер вкладу, він може прийняти форму (приймає її) реальних грошей. У даному випадку збільшується не тільки ресурсна база банку, яка не має під собою забезпечення, а й збільшується обсяг грошової маси. 

18. Умови розвитку підприємства та підприємств

Підприємство – це провідний і важливий елемент сучасної економіки, який забезпечує ринок товарами та послугами, сприяє розвитку здорової конкуренції, задовольняє потреби споживачів. Його діяльність базується на власній ініціативі підприємця, на його страх та ризик та має на меті отримання прибутку.

В сучасних умовах підприємство розвивається не автономно, а в тісному зв’язку з зовнішнім середовищем (в нашому випадку ринковим). На нього весь час впливають фактори, що визначають основні напрямки його діяльності. Оптимальна сукупність всіх факторів і умов має забезпечити ефективне функціонування підприємства і максимальний прибуток. В даній статті ми розглянемо сукупність умов, які необхідні для розвитку підприємства в сучасному ринковому середовищі.

Характерними рисами або факторами сталого розвитку підприємства чи організації є: фінансова стабільність і позитивна динаміка у прибутковості, дохідності; наявність замовників, клієнтів чи споживачів продукції або послуг, тобто джерела доходів підприємства; комфортність праці, компетентність, соціальна захищеність у забезпечені персоналу – тобто фактори, які створюють конкурентні переваги в результативності праці персоналу; позитивний вплив результатів діяльності на суспільну свідомість з точки зору охорони навколишнього середовища і споживання енергетичних ресурсів; позитивна оцінка методів і етики діяльності підприємства суспільством, персоналом і партнерами у бізнесі.

Кожне підприємство функціонує в фінансовому середовищі, тому обов’язковими умовами є фінансова стабільність підприємства та стійкість, що забезпечується фінансовим менеджментом даного підприємства[1].

Рівень стійкості підприємства визначається різноманітними елементами, які відображають комплексну характеристику підприємства, його економічну ефективність. Стійкий стан промислового підприємства характеризується ритмічним випуском високоякісної продукції і високим попитом на неї, рівномірним ходом виробництва у всіх підрозділах, якісним матеріально-технічним і кадровим забезпеченням, задовільним психологічним кліматом у колективі. Нестійкий стан підприємства – це порушення у виробничих процесах, неритмічний випуск продукції та незадовільний попит на неї, несвоєчасне матеріально-технічне забезпечення, незадовільний психологічний клімат. Для визначення показників стійкості використовують аналіз господарсько-фінансової діяльності, який представляє систему спеціальних знань, пов’язаних з дослідженням тенденцій господарського розвитку, науковим обґрунтуванням планів, управлінських рішень, контролем їхнього виконання, оцінкою досягнутих результатів і розробкою заходів з ефективного використання господарських резервів[3].

Підприємство також існує у виробничому середовищі. Перший аспект виробничого середовища – прагнення виробляти якісну продукцію. Для того, щоб бути успішним необхідно випускати продукцію (роботи, послуги), що користуються попитом у споживача. Другим аспектом є створення гідних умов для продуктивної праці персоналу, що забезпечує конкурентоспроможний рівень якості, визнаний споживачем, максимальну безпеку праці та здоров’я робітників.

І, звичайно, соціальне середовище, у якому існує підприємство, висуває до нього свої вимоги. А це вимоги до дотримання трудового законодавства та реалізації соціальних гарантій, благодійності, підтримки суспільних рухів та суспільної активності та етики співпраці з партнерами та ведення чесної боротьби з конкурентами. Незалежно від виду підприємства чи його функціональної приналежності усі його стратегії спрямовані на посилення своїх позицій на ринку, що в кінцевому підсумку означає перевагу над конкурентами. Тому ключовим поняттям будь-якого підприємства як самостійного господарюючого об’єкта є конкурентоздатність. Це поняття різнобічне і поширюється на такі складові діяльності підприємства, як товар та його характеристика: якість та технологія виробництва[4].

Існують дві сторони конкурентоздатності. Це елементи, її складові і цільові завдання продажу товару у конкурентній ситуації. Перемога у конкурентній боротьбі, по суті, виражає результати конкурентоздатності.

Взаємовідносини підприємства та постачальників, споживачів, конкурентів й інвесторів означають не лише звичайне ділове партнерство а значне поглиблення його, проте без юридичного злиття. Вони передбачають спільні дослідження, обмін технологіями, спільне використання виробничих потужностей, об’єднання зусиль у виробництві компонентів кінцевої продукції, просування на ринок тощо. Підприємство, що формує і розвиває стратегію співробітництва із зовнішнім середовищем, цілеспрямовано активно впливає на нього для захисту та розвитку власного виробництва та забезпечення стійкості економічної кон’юнктури, певною мірою «організації ринку»[5].

Реалізуючи стратегію співробітництва, підприємство змінює правила конкуренції і створює стратегічну зону стабільності, що характеризується зниженням ризику діяльності в ході конкуренції, гарантує підприємству тривалий термін існування, можливість збільшення доходів і прибутку у майбутньому.

Управління підприємством в умовах невизначеності ринкового середовища необхідно спрямувати на активну його адаптацію до змін в останньому і перш за все – на пошук шляхів використання потенційних можливостей ринку з метою реалізації економічних інтересів підприємства[6].

Управління стратегічним співробітництвом підприємства та суб’єктів зовнішнього середовища передбачає комплекс взаємопов’язаних дій з оцінки такої взаємодії з використанням встановлених в результаті стратегічного моніторингу сприятливих для підприємства можливостей; прогнозування та оцінки тенденцій саморозвитку взаємин; формування у разі необхідності сценарію зміни характеру взаємодії в інтересах підприємства; реалізація цього сценарію; контроль, аналіз і коригування планів щодо сценарію.

Співробітництво підприємства та суб’єктів зовнішнього середовища потрібно формувати на засадах установлення балансу їх технічних, практичних та виробничих інтересів[2].

Отже, для функціонування підприємства в сучасних ринкових умовах недостатньо мати тільки «землю, працю, капітал», а й гармонійно поєднувати фінансове, виробниче та соціальне середовище, тобто сприяти стійкості та стабільності розвитку, активно співпрацювати з партнерами, клієнтами, постачальниками і навіть конкурентами. І саме головне, вести активну боротьбу за «місце на ринку».

19. Сутність,причини та наслідки інфляції. Антиінфляційна політика.

Інфляція — це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого — у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу. Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги. Але не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, змінюватися під впливом циклічних і сезонних коливань виробництва, стихійних лих і т. ін.

Інфляція ж є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин причинами інфляції є:

— порушення пропорцій суспільного

виробництва

— значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

— надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

— мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовироб-

ництва товарів народного споживання

— Недосконалість податкової системи;

— випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

*Причини інфляції:

-Збільшення соціальних витрат порівняно із об’ємами виробництва

-Політика дешевих грошей

-Державне регулювання цін на рівні товарного дефіциту

Інфляція- це зростання цін

Нецільове використання грошових фондів

*Наслідки інфляції:

Стагфмеція- ріст безробіття та інфляції

Девальвація- знецінення національної грошової одиниці

Погіршення життєвого рівня населення

Знецінення заощаджень

Банкрутство вітчизняних товаровиробників

Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

20. Ціна рівноваги, товарний надлишок та дефіцит

Ціна рівноваги — ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту та пропозиції рівні; ціна, за якої ринок „ очищується"(відсутність дефіциту чи надлишку товарів та послуг); ціна, яка не виявляє тенденції до підвищення чи зниження; ціна, яка означає збіг „ ціни продавця" та „ ціни покупця", інтересів виробника та споживача. Графічно ціна рівноваги відповідає точці перетину кривої попиту та кривої пропозиції (точці ринкового еквілібріуму). За будь-якої ціни виробники прагнуть продати більше продукту, ніж готові придбати покупці. В результаті виникає надлишкова пропозиція. За низької ціни споживачі готові купляти більшу кількість товарів, і тоді виникає їх дефіцит. Розбіжність між пропозицією та попитом товарів спричиняє зміни цін, які в підсумку завершуються узгодженням протилежних інтересів продавців та покупців, ціни виробника та ціни покупця. Ц. р. рухлива, як і попит з пропозицією, та виступає лише як один з численних моментів функціонування ринкової ціни.

Товарний надлишок

Ідеальною ситуацією на ринку є однакова кількість товару, запропонованого до продаж, і покупців, готових придбати за встановлену ціну. Таке відповідність попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Ціна, яка встановлюється при таких умовах, також називається рівноважною. Проте така ситуація може статися лише у окремо взятий момент часу, але не здатна зберігатися тривалий період. Постійна зміна попиту та пропозиції у силу безлічі змінних факторів викликає збільшення попиту, пропозиції. Так виникають явища, звані товарний дефіцит і товарні надлишки. Перше визначає поняття перевищення попиту над пропозицією, а друге – прямо протилежне. 

Перевищення пропозиції будь-якого товару або цілої групи над попитом викликає надлишки. Це явище ще називають профіцитом. Поява надлишок в ринковій економіці є природним процесом – наслідком порушення рівноваги - і самостійно регулюється наступним шляхом:

 Зменшення попиту чи надлишкова пропозиція.

 Виникнення профіциту.

 Зниження ринкової ціни.

 Зменшення обсягу виробництва і пропозиції.

 Зростання ринкової ціни.

 Стабілізація стану попиту і пропозиції.У плановій економіці товарні надлишки є наслідком невірного прогнозування. Так як така система здатна саморегулюватися внаслідок надмірного втручання, то профіцит може тривати досить довго без можливості його врегулювання.

Дефіцит:

• Дефіцит товарів та послуг — перевищення платоспроможного попиту над пропозицією (при фіксованому рівні ціни).

• Дефіцит торговельного балансу — перевищення вартості імпорту над експортом.