44. Теорія власності. Власність і ціна, фактори впливу на ціну Теорія прав власності

Поняття власності досить багатогранно і розглядається різними суспільствознавчими дисциплінами під своїм кутом зору. Тим не менш і в економічній науці немає єдиного підходу, що аналізує відносини власності. Існуючі теоретичні концепції власності явно чи неявно виходять з передумови обмеженості ресурсів, доступ до яких регулюється тим чи іншим інституційним режимом власності.

В рамках неокласичного підходу проблеми власності як такої не існує, оскільки досить жорстко фіксується виняткова ефективність приватної форми власності.

У політичній економії марксизму власності приділяється більше уваги. Вона визначається як відносини між людьми з приводу привласнення благ, причому головний акцент робиться на відносинах між власником засобів виробництва і безпосереднім виробником. Останні виступають системоутворюючим елементом для визначення історичної щаблі розвитку суспільства - суспільно-економічної формації [1].[1]

Неоінституціональна теорія трактує власність як пучок правомочностей, наявний у того чи іншого індивіда.

Для конкретизації даного пучка правомочностей часто використовується класифікація англійського юриста А. Оноре: право володіння, право користування, право розпорядження або управління, право присвоєння або право на дохід, право на залишкову вартість, право на безпеку і т.д. Такий підхід, характерний для англо-саксонського (загального) права, припускає можливість відчуження або передачі окремих правомочностей. В економічній теорії він дозволяє аналізувати складні конфігурації відносин власності, що виникають при лізингу, франчайзингу, трастовому управлінні власністю та ін. ^[2] Особливе значення для неоинституциональной теорії прав власності має так звана "теорема Коуза" ^[3][3].

У роботі "Проблема соціальних витрат" (1960) Р. Коуз заочно полемізує з поглядами Артура Пігу з приводу регулювання зовнішніх ефектів. Пігу рекомендував державі втручатися у функціонування ринкового механізму за допомогою введення додаткового податку (у разі від'ємного зовнішнього ефекту) або надання субсидії (у разі позитивної екстерналії). Коуз, посилаючись на неефективність бюрократичної машини, бачить вирішення даної проблеми не в розширенні державного втручання в економіку, а в специфікації прав власності. Так, він стверджував, що якби, наприклад, права на використання радіочастот були чітко визначені, то ринок би забезпечив їх ефективний розподіл.

Вла́сність — результат привласнення^{[джерело?]}, тобто ставлення людей до певних речей, як до своїх.

Розрізняють власність приватну, комунальну і державну залежно від того, чи речі (майно) належать приватній особі, громаді (спільноті) чи державі.

Власність не слід плутати з правом власності, іншими речовими правами, а також з самими речами

Ціна́ — фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару (певної цінності, в т.ч. нематеріальної, наприклад, знання). Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару/цінності.

У випадку, коли одиниця даного товару/цінності обмінюється на певну кількість іншого товару/цінності, його кількість стає товарною (еквівалентною) ціною даного товару.

Фактори впливу на ціну:

На ціни впливають основні чинники: внутрішні; - зовнішні. До внутрішніх відносяться: витрати виробництва; учасники каналів руху товарів; зростання виробництва; характеристики товару; транспортні витрати; надбавки та знижки на користь посередника і т. д. До зовнішніх відносяться: споживачі; державне регулювання; конкуренти; ціни конкурентів; величина попиту; ввідні мита й інші збори; технічний прогрес і т. д. Виділяють такі групи чинників, що впливають на ціну: 1) фактори, що сприяють зниженню ціни: - зростання виробництва; - технічний прогрес; - зниження витрат виробництва та обігу; - зростання продуктивності праці; - конкуренція; - зниження податків; - розширення прямих зв'язків; 2) фактори, що викликають зростання ціни: - монополія підприємства; - збільшення маси грошей в обігу; - зростання податків, зростання зарплати; - збільшення прибутку підприємства; - поліпшення якості товарів; - відповідність моді; - зростання ціни робочої сили; - низька ефективність використання капіталу, обладнання, робочої сили, землі; 3) виробничі фактори: - собівартість, що визначає рівень, нижче якого ціни не повинні знижуватися ( виключаючи демпінгову цінову політику); - рівень виробничої потужності; - рівень фінансового стану; - рівень ділової активності; 4) фактори попиту: - співвідношення попиту та пропозиції; - цінова еластичність; - сегментація ринку; 5) чинники конкурентності ринку: - рівень монополізації і конкуренції на ринку; - цінова політика на ринку; 6) фактори характеристики товару - (новизна, унікальність, якість) та ін

; Основні фактори, що впливають на еластичність попиту і роблять значний вплив на ціни: 1. Наявність товарів-замінників: чим їх більше, тим еластичніший попит. 2. Частка витрати на даний товар у бюджеті споживача: чим вона більше, тим вище еластичність. 3. Ступінь необхідності даного товару: еластичність попиту нижче всього у тих товарів, які з точки зору даного споживача є для нього корисними. 4. Різноманітність можливостей використання даного товару: чим більше напрямків його використання, тим еластичніший попит. 5. Час пристосування до зміни ціни.

45. Розвиток обміну і виникнення грошей

Сучасний обмін – це обмін у товарно-грошовій формі. Усвідомлення суті даного обміну формує певні закономірності. Ці закономірності і є законами грошового обігу. 

*Виникнення грошей - тривалий історичний процес, пов'язаний з розвитком товарного виробництва і обігу товарів. Перші випадки обміну характеризуються простою, випадковою або одиничною формою вартості: 1 мішок зерна = 1 вівці.

  В даному обміні товар (зерно) відіграє активну роль, оскільки виражає свою вартість у товарі в  (вівці).   Товар,  що виконує в кожному даному акті обміну активну роль, знаходиться у відносній формі вартості. Йому протистоїть товар - еквівалент, який виконує пасивну роль (через нього виражається вартість першого товару). Відповідно форма вартості  товару в (вівці) називається еквівалентною. У ній міститься зародкова форма грошей.  З поглибленням поділу праці, виникненням ремісництва і розвитком ремесел, зростає різноманітність вироблюваних речей, все більша їх частина виробляється з метою продажу. Для ремісника обмін є вже не випадком, а необхідною складовою частиною його виробництва (праці). Виникають ринки, на яких кожен даний товар може бути прирівняний до цілого ряду інших товарів і, відповідно, виразити в них свою вартість. Проста або випадкова форма вартості змінюється повною або розгорнутою:

1 мішок зерна	=	1 вівці
		2 сокири
		1 пара взуття
		та ін.

У повній або розгорнутій формі вартості кожному товарові, що знаходиться у відносній формі вартості, протистоїть безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості щодо нього.  Дана форма вартості характеризується скороченням  випадковості внаслідок різноманітності еквівалентів, з появою все нових різновидів товарів-еквівалентів відносний вираз вартості залишається незавершеним, унеможливленням безпосереднього обміну у випадку незбігу попиту і пропозиції або інтересів товаровиробників; ускладненням обміну через неподільністю багатьох товарів (в т.ч. багато товарів, які ніби то поділити й можна, втрачають цінність від ділення: ціле хутро набагато цінніше, ніж розірване на частини; складністю відокремлення в часі процес купівлі-продажу.  У подальшому розвитку товарного виробництва з метою подолання суперечностей розгорнутої форми вартості агенти ринку вдаються до проміжного товару-посередника. У процесі обміну на кожному ринку виділилися з товарної маси найголовніші товари, які тут обмінювалися найчастіше. Поступово вони перетворилися в межах даного ринку у загальний еквівалент. Тобто вартість усіх інших товарів виражалася через споживну вартість товару-еквівалента. Так на зміну розгорнутій або повній формі вартості прийшла загальна форма вартості: 

1 мішок зерна	=	1 вівці
2 сокири
1 пара взуття
та ін.

Поява загального еквівалента певною мірою розв'язує суперечність загальної форми вартості: продавець товару може придбати будь-який інший товар за допомогою товару-еквівалента, що стимулює розвиток обміну і через нього - виробництва.  Загальна форма вартості замінюється грошовою. Роль грошей виконують різні метали, їх власна споживна вартість відходить на другий план, найголовнішою стає властивість бути загальним еквівалентом. Золото і срібло виділилися на роль загальних еквівалентів завдяки певним природнім та економічним властивостям: однорідність, подільність, рідкісність і, відповідно, велика вартість у невеликій вазі тощо.  За золотом роль загального еквіваленту закріпилася на досить високому рівні розвитку товарного виробництва і обміну. Золото в якості грошей по відношенню до всього товарного світу завжди знаходиться в еквівалентній формі вартості: затрачена на нього конкретна праця виступає безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці.  Споживна вартість грошей полягає в тому, що вони виконують функцію загального еквіваленту, визнану всім суспільством. Золоті гроші зберігають і споживну вартість даного дорогоцінного металу.