40. Прибуток і його джерела. Норма і маса прибутку. Ретабельність

Прибуток — узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності; визначається як різниця між виторгом від господарської діяльності і сумою витрат на цю діяльність.

Чистий прибуток —прибуток після сплати податків, сума, на яку виріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії. Прибуток – це частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб’єкту. Прибуток – одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95% прибутку.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку ( ) відраховують від виручки, тобто

, (9.1)

де  — виручка від продажу продукції; — собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами; — витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають основним.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальний активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). 

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу, виражене в процентах, називається нормою додаткової вартості. Якщо норму додаткової вартості позначити через т', то формула цього:

m’ = m/v*100

Норма додаткової вартості показує, в який пропорції розподіляється нова вартість (v+m) між підприємцем і найманим працівником, яку частину робочого дня робітник працює на себе (відробляючи заробітну плату) і яку на капіталіста (створюючи додаткову вартість).

Змінний капітал відтворюється необхідною працею впродовж необхідного робочого часу (НРЧ). Додаткова ж вартість створюється додатковою працею впродовж додаткового робочого часу (ДРЧ). Звідси зрозуміло, що відношення додаткової вартості до змінного капіталу = відношенню додаткової праці до необхідної праці:

m’ =( m/v)*(ДРЧ/НРЧ)

Норма додаткової вартості точно виражає ступінь експлуатації найманих працівників капіталістами.

Для того, щоб визначити масу додаткової вартості, виробленої не одним, а всіма робітниками даного підприємства (фірми, корпорації), необхідно норму додаткової вартості помножити не на вартість однієї робочої сили, а на всю величину змінного капіталу. Розрахунок робиться за формулою:

M = m/v*V, де М - маса додаткової вартості; m - додаткова вартість, створена за день одним робітником; v - змінний капітал, що витрачається щоденно на купівлю однієї робочої сили; V - загальна сума змінного капіталу.

Рівень підприємницької діяльності визначається не лише вмінням прибуткове вкласти капітал, але й вмінням підвищувати його прибутковість. А для цього необхідно знати фактори, від яких залежить ефективне (прибуткове) функціонування капіталу.

Одним з таких факторів є норма додаткової вартості або збільшення питомої ваги додаткового прибутку в новоствореній вартості.

Основними способами збільшення норми додаткової вартості є продовження робочого дня при незмінній заробітній платі, підвищення інтенсивності й продуктивної сили праці, пряме зниження заробітної плати.

Норма прибутку залежить також від швидкості обороту капіталу. Зростання норми прибутку за рахунок даного фактора відбувається через те, що збільшення швидкості обороту змінного капіталу веде до зростання річної маси додаткової вартості при однакових розмірах авансованого капіталу. Отже, за рівних інших умов норма прибутку прямо пропорційна числу оборотів капіталу за рік.

Кожен з названих факторів, що впливають на норму прибутку, розгортається в цілу систему способів і методів, знання яких і вміле їх використання дає можливість підприємцям значно підвищувати ефективність капіталу, який застосовується, і забезпечувати зростання своїх прибутків.

Рентабельність — це відносний показник ефективності виробництва. У загальному вигляді він розраховується як відношення прибутку до витрат, тобто є нормою прибутку.

41.Виникнення і основні етапи розвитку економічної науки