35.Товарне виробництво та його характеристика

На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд з натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму. Замкнутість натурального господарства, його відособленість, примітивність, косність, патріархальність, застій капітулюють перед взаємним обміном і прогресом.

Товарне виробництво зародившись, дуже довгий час співіснувало з натуральним. Потреби в товарах тисячі років тому були незначні, адже абсолютну більшість господарств були самодостатніми і не потребували потоку продукту ззовні. Але становище, хоча і надзвичайно повільно, поступово змінювалось.

Потребу в обміні результатами праці мають і натуральне, і товарне виробництво, оскільки в них в тій або іншій формі існує поділ праці. Він виступає загальною умовою обміну незалежно від форми виробництва. Але якщо в натуральному господарстві обмін здійснюється у вигляді продуктообміну, без умови еквівалентності, то товарне господарство об'єктивно вимагає зовсім іншої форми обміну. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок. Це передбачає постійне економічне спілкування, економічний взаємозв'язок між людьми, що розпочинається з придбання засобів виробництва й закінчується реалізацією готової продукції, обміном досвідом.

Отже, товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

36. Управління фірмою в умовах ринку

Фірма - це інституційне утворення ринкової економіки, призначене для координації рішень власників виробничих ресурсів. У противагу ринку, фірма представляє собою планову або ієрархічну систему, де всі ключові питання вирішуються власниками.  Фірма концентрує і через свою діяльність реалізує практично всі економічні інтереси, які виникають в національному господарстві.  Вона є місцем прикладання праці капіталу та підприємницького потенціалу.  Фірма генерує як товари, так і купівельну спроможність для їх придбання.  Сучасна фірма має численні складні взаємозв'язки з навколишнім середовищем, і її успіх в значній мірі залежить від того, хто і як регулює і контролює ці зв'язки.  Російські фірми пізнавали багатство організаційного оформлення бізнесу в короткі терміни на основі теоретичного знання і практичного досвіду зарубіжних партнерів. Це позначилося на характеристиках власників і менеджерів, специфіці структури організаційно-правових форм як створюваних, так і реформуються підприємств.  Економічна стабільність організації, її виживання і ефективність діяльності в умовах ринкових відносин нерозривно пов'язані з її безперервним вдосконаленням та розвитком. При цьому вдосконалення організації має здійснюватися за принципом адаптації до зовнішнього середовища. В даний час найбільш яскраво простежуються чинники, що визначають необхідність постійного вдосконалення та адаптації організації.  До них відносяться: ринок збуту виробленої або продукції, що продається і виду послуг; фінансовий ринок, ринок праці; навколишнє природне середовище. Без урахування цих факторів неможливо планувати стратегію розвитку фірми. Тому успіх будь-якого підприємства або системи управління залежить від здатності швидко адаптуватися до зовнішніх змін. У постійному прагненні підтримувати відповідність системи управління умов зовнішнього середовища полягає принцип адаптивного управління.  В умовах динамічності сучасного виробництва і суспільства управління має перебувати в стані безперервного розвитку. Щоб це забезпечити, необхідно проводити дослідження тенденцій і можливостей, здійснювати вибір альтернатив і напрямів розвитку.  Система управління підприємствами повинна відповідати сучасним ринковим умовам, а саме: мати високої гнучкістю виробництва; бути адекватною складної технології виробництва; враховувати серйозну конкуренцію на ринку товарів (послуг); враховувати вимоги до рівня якості обслуговування споживачів; брати до уваги необхідність врахування невизначеності зовнішнього середовища; враховувати рівень розвитку інформаційних технологій та ін 

В сучасних умовах результативність, ефективність будь-якого підприємства значною мірою залежить від рівня управління. Зміст управління полягає у цілеспрямованому, впорядкованому впливі на процес виробництва, який має організувати, погодити, регулювати та контролювати цей процес з метою досягнення заздалегідь визначених результатів.

Процес управління можна розглядати з різних сторін: з одного боку, воно виконує завдання організації та упорядкування спільної праці працівників, з другого – виконує важливу функцію, функцію реалізації власності на засоби виробництва та забезпечення її власнику отримання прибутку (доходу). Як різновид трудової діяльності, управлінська праця виникла та відокремилась на індустріальній стадії виробництва.

До особливостей управлінської праці слід віднести те, що її предметом є інформація, необхідна для керівництва процесом виробництва, продуктом праці управлінські рішення, а об’єктом впливу – колектив працівників, який бере безпосередню участь у виробництві товарів або наданні послуг. Ефективність управлінської праці можна визначити опосередковано – шляхом оцінки загальних показників роботи підприємства (фірми), а саме – шляхом зіставлення витрат і результатів при інших рівних умовах, які було досягнуто раніше, з тими, які отримані після реалізації нового важливого управлінського рішення.

Управлінська праця охоплює два основних види діяльності: безпосередньо управління та підготовку до його здійснення. Управлінням безпосередньо зайняті керівники господарства: директор підприємства, його заступники, головні спеціалісти, начальники відділів (цехів), диспетчери. Їхня робота полягає в тому, щоб прийняти оптимальні (найкращі) рішення з точки зору завдання, яке треба виконати.

Підготовку до управління проводять плановики, бухгалтери, економісти, секретарі, референти, робітники, які обслуговують комп’ютерні системи, що використовуються для переробки інформації.

Згодом, у зв’язку з ускладненням процесу виробництва, зі зміною ролі управління, його змісту та характеру виникла потреба наукового обгрунтування цього напрямку діяльності. В міру накопичення наукових знань про управління воно перетворилося в особливу галузь, яка отримала назву “менеджмент” (в перекладі за англійської – “управління”).

Під менеджментом розуміють систему теоретичних і практичних знань про принципи, методи, засоби та форми управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку.

В процесі становлення та розвитку менеджменту виділяють такі етапи:

1) школа наукового управління (1885-1920 рр.), засновником якої був американський інженер Ф.Тейлор;

адміністративна школа (1920-1950 рр.), яскравим представником якої був француз А.Файоль;

школа людських відносин (1930-1950 рр.), яку представляють американські вчені М.Фоллет та Е.Мейо;

школа науки поведінки (1950 р. до цього часу).

Використовуючи досягнення психології та соціології, були розроблені цінні методичні рекомендації щодо широкого залучення працівників у процес управління підприємством, поліпшення змісту та якості трудової діяльності, більш повного використання кожного працівника відповідно до потенціалу, який йому притаманний. Це дозволило менеджменту науково відбити основні принципи та засоби організації виробництва на підприємстві (фірмі), визначити функції управління, методи діяльності керівника та шляхи забезпечення ефективної діяльності господарюючого суб’єкта. Виникла така міждисциплінарна сума знань, яка охоплювала відомості з економіки, організації та управління виробництвом на підприємстві, з права, психології тощо як результат – виник особливий сплав – сплав науки, досвіду керівної діяльності, мистецтва управління.

В сучасних умовах найістотнішими функціями менеджменту вважаються планування, організація, мотивація і контроль.

Планування передбачає відпрацювання рішення про те, якими мають бути цілі і що мають робити члени організації, щоб досягти задуманого.

Організація означає створення певної структури підприємства (фірми) та підбір кадрів, які, маючи повноваження та права на використання ресурсів, здатні вирішити конкретні завдання.

Мотивація призначена для того, щоб члени організації виконували роботу у відповідності з делегованими обов’язками в погодженні з планом. Основа мотивації – врахування інтересів працівника-виконавця.

Контроль – це процес забезпечення організацією досягнення своїх цілей, який передбачає:

1) встановлення стандартів (визначення цілей організації на певний період часу, які випливають з плану);

визначення того, що було справді досягнуто у відповідний період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами;

дії, які необхідно здійснити, — це передусім, перегляд цілей, щоб вони були більш реалістичними і відповідали ситуації.

Відповідно до змісту менеджменту менеджер, тобто людина, яка здійснює управління, повинен мати такі індивідуальні властивості, як здатність керувати собою; розумні особисті цінності; чітко визначені особисті цілі; спрямованість на постійне особисте зростання; навички розв’язувати проблеми; винахідливість та здатність до інновацій (нововведень); висока здатність впливати на людей, які його оточують; знання сучасних управлінських підходів (методів); здатність керувати; вміння навчати та сприяти розвитку підлеглих; здатність формувати і розвивати робочі групи. У підсумку, менеджер повинен бути професіоналом, здатним управляти підприємством (фірмою), спираючись на суворо наукові основи.

У тісному зв’язку з менеджментом перебуває маркетинг (в перекладі з англійської – “управління в сфері ринку”). Це – різновид підприємницької діяльності, а саме така діяльність, яка являє собою цілісну систему організації, управління діяльністю підприємства (фірми), спрямовану на забезпечення максимуму збуту продукції і збільшення прибутку. Зміст такої діяльності полягає в тому, щоб на підставі інформації про потреби споживачів і відповідно до цих потреб просувати товари (послуги) від виробника до споживача. Якщо менеджмент представляє пропозицію, то маркетинг – попит. Його мета полягає в тому,щобпідпорядкуватидіяльністьпідприємства(фірми)вимогамринку,створити систему випереджаючого оперативного виконання даним виробництвом запитів ринку.

Система маркетингу включає в себе вивчення ринку і планування продукції.

Вивчення ринку передбачає збір та аналіз інформації про кон’юнктуру ринку певного товару (групи товарів), динаміку попиту на товар, який випускається даним підприємством. Вивчення ринку також включає аналіз потенційних доходів споживачів, динаміки зміни цін на дану продукцію, можливостей конкурентів.

Виходячи із системи маркетингу, можна виділити такі його функції: дослідницьку, управлінську, збутову та стратегічну.

Дослідницька функція полягає в тому, що реалізація стратегії фірми відбувається на основі попередніх досліджень і водночас процес дослідження продовжується з метою пошуку нових стратегічних рішень. Суб’єктами та об’єктами маркетингового дослідження є споживачі, товари, конкуренти, ціни, прибуток, витрати, ресурси, оргструктура, кадри та ін.

На основі відповідних досліджень підприємство (фірма) приймає стратегічне рішення і тим самим маркетинг виконує управлінську функцію. Розробкою програми дій займається служба маркетингу. Ця програма є базою для оперативних дій усіх інших служб підприємства (фірми). Реакція ринку на товар (послуги) якраз і визначає обсяг, види, типи і структуру виробництва, а не навички.

Одне з центральних місць у системі маркетингу займає збутова функція, бо саме в системі збуту концентрується результат усієї маркетингової діяльності,  і тому навіть добре відпрацьована і правильно розрахована маркетингова стратегія може бути нереалізована, якщо система збуту не відповідає запланованим завданням. У процесі реалізації цієї функції треба передусім, забезпечити нормальний товарорух, відпрацювати відповідні канали товарів (прямі контакти із споживачами, контакти через місцеві роздрібні магазини, оптова торгівля), а також сформувати імідж товару і фірми, інформувати про місцезнаходження продукції, про її розпродаж, споживчі якості, цінові параметри тощо.

Стратегічна функція маркетингу реалізується в комплексній системі заходів з виробництва і збуту продукції в конкретній і довгостроковій перспективі. Стратегія маркетингу визначається із пріоритетом збутових завдань, тобто потребами споживачів. Відпрацювання і реалізація маркетингової стратегії зумовлена вирішенням двох завдань:

1) вибір варіантів стратегії та

2) організація і планування маркетингу.

Управління маркетингом розглядається як процес, що включає в себе такі складові частини:

аналіз можливостей. Це – система маркетингових досліджень і маркетингової інформації;

вибір цивільних ринків. Сюди відносяться заміри обсягів попиту, сегментування ринку (групування споживачів даного товару за різними ознаками віковими, психологічними, економічними тощо), вибір цільових сегментів, позиціювання (визначення позиції) товару на ринку;

розробка комплексу маркетингу, тобто розробка товару, встановлення цін на нього, передбачення методів поширення товарів та стимулювання їх збуту;

втілення в життя маркетингових заходів, що передбачає відпрацювання стратегії та її реалізацію, планування і контроль.

Знання менеджменту і маркетингу потрібні не тільки підприємцям, комерсантам, які прагнуть досягти успіху в підприємницькій діяльності, а й працівникам правоохоронних органів, особливо тим, хто спеціалізується на запобіганні та розкритті злочинів у сфері економіки.

Отже, у ринковій економіці будь-якої країни підприємництво – основа процвітання і людей, і держави. Тому для України, яка стала на шлях розбудови ринкової економіки, становлення та розвиток підприємництва – одна з найважливіших та насущних проблем.

В сучасній економічній літературі підприємництво розглядається як невіддільний елемент ринкової системи. Воно являє собою діяльність самостійну, ініціативну, пов’язану з ризиком і спрямовану на отримання прибутку.

Підприємництво може здійснюватись у будь-яких організаційних формах і сферах на вибір підприємця, якщо це не суперечить чинному законодавству. В процесі своєї діяльності підприємець виконує відповідні функції і має керуватись певнимипринципами.ПідприємницькадіяльністьрегулюєтьсяЗакономУкраїни “Пропідприємництво”.

Головною ланкою економіки на мікрорівні є підприємство (фірма). Той чи інший вид підприємництва визначається відповідною формою власності (приватною, колективною, державною, змішаною), на якій все базується. Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, торговельну та інші види діяльності і утворювати об’єднання, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Для того, щоб підприємства (фірми) мали змогу здійснювати той чи інший вид діяльності, вони повинні мати певні ресурси (матеріальні, грошові), які отримали назву фондів (капіталу). Фонди мають постійно перебувати в русі, переходячи з грошової форми в товарну, з товарної – у виробничу, з виробничої – знову в товарну і з товарної – в грошову.

Процес, коли фонди послідовно змінюють три стадії руху (грошову, виробничу, товарну і повертаються на вихідну позицію), отримав назву кругообігу, а кругообіг, що здійснюється послідовно – обігу фондів. Показниками ефективного використання фондів підприємства є швидкість їх обороту, а також фондовіддача і фондомісткість.

В сучасних умовах ефективність діяльності того чи іншого підприємства значною мірою залежить від рівня управління ним, від менеджменту, а його положення на ринку – від маркетингу, тобто діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення максимуму збуту продукції і збільшення прибутку.

Монополія і конкуренція. Види монополії. Роль конкуренції в ринковій економіці

Монополія – виключне право на торгівлю, виробництво, надання послуг, що належить одній особі, групі осіб або державі.

В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується

Конкуренція – це економічне суперництво між виробниками товарів і послуг за вигідніші умови виробничої діяльності, збуту продукції і отримання завдяки цьому максимального прибутку.

Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування. У перекладі з латинської це слово означає «сходитися», «стикатися». Конкуренція — це суперництво між суб'єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Вона є тією ринковою силою, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни.

Конкуренція відбиває зв'язок між виробництвом і реалізацією продукту. Цей зв'язок є причинно-наслідковим, суттєвим, необхідним і повторюваним, тобто об'єктивним економічним законом. Закон конкуренції відображає причинно-наслідковий зв'язок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця, а потім уже для виробника.

Змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Види монополій: 

1) чиста – один єдиний продавець продукту, що немає замінників;

2) природна – з бар’єрами 2 виду;

3) проста - в кожний конкретний момент часу продає свою продукцію всім покупцям за однією і тією ж ціною;

4) дискримінаційна – різні P на той самий товар, коли ця різниця не обумовлена різницею C

 5) відкрита - одна фірма на якийсь період часу стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкурентів.

6) закрита – захищена від конкуренції через юридичні обмеження.

Невідємним складовим елементом ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально функціонувати без розвинутих форм конкуренції.

Дослівно конкуренція в перекладі з латинської мови означає “зіштовхуватися”. Конкуренція охоплює майже всі сфери людської життєдіяльності, вона завжди виступає наслідком рідкості, обмеженості чого-небудь і виступає генератором розвитку виробництва.

Конкуренція в економіці – це суперництво економічних суб’єктів за найкращі умови реалізації власних економічних інтересів. Конкуруючими економічними агентами є продавці і покупці товарів. Реалізація економічних інтересів для перших означає отримання внаслідок продажу товарів більшого грошового доходу, для других – навпаки, отримання більшої кількості необхідних товарів і послуг.

Свобода ціноутворення створює умови для конкуренції насамперед між виробниками. Остання в економічній науці дістала назву економічна конкуренція, яка і одним із найважливіших елементів механізму саморегулювання ринкової економіки.

Економічна конкуренція – це економічне суперництво між виробниками щодо задоволення їх інтересів пов’язаних з виробництвом і продажем продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим же споживачам, боротьба за споживача, за джерела сировини, ринки збуту, вигідні умови застосування капіталу та отримання більшої частини прибутку.

Основне завдання і функція економічної конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Позитивні риси економічної конкуренції:

• конкуренція створює одну з головних умов необхідних для ефективного виконання ціною такої її функції, як координація збалансування попиту і пропозиції;

• конкуренція забезпечує рівноправне положення учасників економічних відносин продавців і покупців. Ця рівноправність існує завдяки свободі вибору: покупець має можливість вибирати необхідний йому товар, який є у декількох, або багатьох, продавців. Така ж можливість є і в продавця – самостійно вирішувати питання про місце, час і умови продажу свого товару;

• конкуренція є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва.

Негативні риси економічної конкуренції:

• дрібні виробники вітісняються великим капіталом;

• зростає безробіття;

• посилюється інфляція;

• посилюється соціальне і майнове розшарування населення.