26. Проблеми подолання монополізму. Антимонопольна політика

Монополія – виключне право на торгівлю, виробництво, надання послуг, що належить одній особі, групі осіб або державі.

В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Ознаками монопольного статусу суб’єкта господарювання на товарному ринку є:

— відсутність на ринку конкурента;

— обмежена можливість доступу на ринок;

— частка продукції підприємства перевищує 35% від загальної кількості на ринку і виробник не довів, що зазнає значної конкуренції.

Існують наступні види монополізму:

— монополізм, що виростає з конкуренції (концерни, картелі, синдикати, трести, конгломерати);

— природна монополія (ефективне виробництво неможливо без великих підприємств);

— диференціація продукту (своєрідність, новизна продукту);

— тимчасова монополія (виникає через використання нових технологій і швидко зникає за рахунок доступності цих технологій) та інші.

Ринок чистої монополії — тип ринкової побудови, де продукцію пропонує один продавець. Головними ознаками ринку чистої монополії є:

— відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;

— неможливість входження на ринок інших фірм;

— досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Антимонопольну діяльність в Україні почали у 1992 році, прийняттям Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Пізніше для контролю та боротьби з монополією був створений Антимонопольний комітет. Він займається наступним: запобігання, виявлення та припинення законодавства про захист економічної конкуренції; контроль за узгодженими діями та концентрацією суб’єктів господарювання; регулювання цін та тарифів на товари природніх монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

Законодавство про захист економічної конкуренції передбачає спеціальні правові механізми, спрямовані на попередження антиконкурентних узгоджених дій підприємців, антиконкурентних дій державних органів, запобігання монополізації товарних ринків. Їх основу складають три види попереднього контролю, що здійснюється Антимонопольним комітетом України:

— попередній контроль над узгодженими діями суб’єктів господарювання, метою якого є недопущення антиконкурентних змов підприємців;

— попередній контроль над концентрацією суб’єктів господарювання, покликаний попереджати появу на ринку монопольних утворень при злитті чи приєднанні підприємств, створенні нових підприємств, набутті корпоративних прав або набутті контролю одного суб’єкта господарювання над іншим у будь-який спосіб;

— попередній контроль за прийняттям рішень органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю.

27. Відтворення індивідуального капіталу підприємства. Основний і оборотний капітал. Амонтизація

Відтворення індивідуального капіталу – безперервне відновлення процесу капіталістичного виробництва на окремому підприємстві, фірмі, власником яких є окрема особа. Таких підприємств у розвинених країнах світу – переважна більшість. Так, у США з понад 25 млн. підприємств до підприємств капіталістичного типу (на яких використовується наймана праця, має місце відчуження працівників від засобів виробництва, управління власністю тощо) належить майже 18 млн.. Кількість найманих працівників на них коливається від кількох осіб до кількох сот тисяч. Велика відмінність існує й у розмірах активів, обороті капіталу, прибутках та ін. У США, Україні та ін. державах частка малих підприємств у створенні ВНП становить близько 10%. У процесі еволюції капіталістичного способу виробництва середні розміри індивідуальних капіталістичних підприємств, кількість зайнятих на них постійно зростали, що означає процес концентрації і виробництва капіталу. В. і. к. – це безперервне відновлення його кругообороту (тобто послідовна зміна грошової, виробничої і товарної форм), а єдність кругооборотів індивідуальних капіталів у їх взаємозв’язку і взаємодії з кругооборотом...

колективного і державного капіталу є процесом відтворення всього суспільного капіталу. В умовах домонополістичного капіталізму при В. і. к. планомірно та організовано відбувався лише процес виробництва. В останні десятиріччя планомірність та організованість все більше поширюються й на обіг. Внаслідок посилення монополістичного планування конкретних відносин сфера обігу значною мірою перетворюється на сферу прямих зв’язків між виробниками і споживачами. Цьому сприяють державні замовлення, державне регулювання економіки. За умов зростання інтернаціоналізації господарського життя В. і. к. значною мірою здійснюється у взаємодії з В. і. к. в інших країнах. Це означає інтернаціоналізацію одиничного поділу праці, нерозривний зв’язок національного В. і. к. з інтернаціональним. У процесі В. і. к. відносну самостійність має відтворення робочої сили, засобів виробництва, одиничного поділу праці, відносин економічної власності та інші елементи економічної системи. В процесі історичного розвитку капіталістичного способу виробництва еволюціонує форма власності, внаслідок чого В. і. к. все більше поглинається, діалектично заперечується відтворенням акціонерної, державної та інтегрованої форм капіталістичної власності.

Індивідуального відтворення підприємства є відтворен-ня його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової еконо-міки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок ви-робництва і реалізації товару (розширене відтворення). Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії. Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли.

  Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.     Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.     Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.    Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу (Г_рс), має свої особливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу Г_рс на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості, яка є складовою доданої вартості, створеної також іншими факторами виробництва — підприємцем і капіталом, і яка для кожного з власників певного фактора виробництва слугує винагородою