3. Етапи становлення

Одна з найпоширеніших класифікацій кримінологічної думки відокремлює три основних періоди розвитку науки:    1) класичний (із другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.);    2) позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х рр. XX ст.);    3) сучасний від 30-х рр. XX ст. дотепер.    Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвітництва періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХVІІ-ХVIII століть). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювалися буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах, так званої, класичної школи кримінального права, котру заснував Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання".    Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах – біологічному й соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, що проявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.    На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у ґрунтовних кримінологічних теоріях та побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла та потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

4. Біологічний напрямок

У 80-х роках XIX ст. у кримінальному праві (головним чином у західноєвропейських країнах) виник антропологічний чи біологічний напрям, що надалі поширився у фашистській Німеччині і серед реакційних кіл різних сучасних країн. Основоположником цього напряму був італійський лікар Чезаре Ломброзо (1836—1909), який виклав свої погляди в двох книгах — “Злочинна людина” і “Злочин, його причини і засоби лікування.

Він стверджував, що причини злочинності лежать не в суспільних умовах, а в самому злочинці, у його біологічних і расових особливостях, і що серед людства завжди є певна кількість людей, яким судилося від народження бути злочинцями. Злочинцем не стають, стверджував Ломброзо, ним народжуються. Він бачив чотири можливі джерела “вродженої злочинності”: а) анатомічні особливості; б) фізіологічні, психологічні властивості індивіда; в) наявність у нього атавістичних рис первісної людини-дикуна; г) епілепсія і “моральне втручання”. Підкреслюючи “натуральну” природу злочинності, Ломброзо стверджував, що злочини властиві не тільки людям, а і тваринам і навіть рослинам. Злочинці, за вченням Ч. Ломброзо і його послідовників, — двоногі тигри серед людей, хижаки, що не можуть пристосуватися до звичайних людських умов і за своїми психофізичними якостями здатні лише вбивати, грабувати і чинити насилля. Матеріальні умови, суспільне становище не відіграють, на їхню думку, ніякої ролі у формуванні злочинності або їх роль другорядна. Ми знаходимо, говорять вони, лютих лиходіїв серед королів і багатіїв та, навпаки, найчесніших людей серед бідняків. Отже, вся проблема злочинності спирається на особистість злочинця, його психічні та фізичні особливості. Як серед тварин, запевняють ломброзіанці, є тигри і коні, так і серед людей є, були і будуть злочинці і чесні люди. І як тигра не можливо перетворити на домашню тварину, так і злочинця не можна виправити.

Він розробив класифікацію злочинців:    - природжені злочинці;    - душевнохворі злочинці;    - злочинці за пристрастю, до яких належать і політичні маніяки;    - випадкові злочинці.    За Ч. Ломброзо, виходило, що одна третина засуджених - це особи, що володіють атавістичними ознаками, які зближують їх з дикунами чи тваринами, друга третина - це прикордонний біологічний вид, і остання третина - це випадкові правопорушники, котрі в майбутньому більше ніколи не скоять злочинів.    Теорія Ч. Ломброзо не витримала перевірки часом, але її об'єктивний підхід і наукові засоби поклали початок застосуванню більш точних методів у кримінології. Пізніше він переглянув свою теорію й включив у причинове пояснення злочинності соціальний та економічний фактори й навколишнє середовище індивіда.