технiчну дiяльнiсть трактують як специфiчний вид духовнопрактичної дiяльностi, що не притаманні нi науковій, нi виробничій дiяльностi. Але добре вiдомо, що технiчна дiяльнiсть мiстить в собi як практичний, так i духовно-практичний компонент.
Отже, технiчна дiяльнiсть повинна розглядатись як дiяльнiсть щодо забезпечення повного життєвого циклу технiчного об’єкта. Вона мiстить в собi дiяльнiсть з проектування та розробки технiки i технологiчних процесiв, безпосереднього виробництва технiки та її експлуатацiї. Крiзь призму такої трактовки нами i буде розглядатись технiчна дiяльнiсть. Чому? По-перше, тому, що в iсторичному планi є можливiсть найбiльш повно вiдтворити минуле розвитку технiки. Подруге, така трактовка буде корисною i в перспективному планi – при моделюваннi рiзних комплексних програм розвитку технiки.
Таким чином, ми вийшли на той шлях, який єднає iсторiю науки i технiки з iсторiєю iнженерної дiяльностi. Не втручаючись в останню, зазначимо: якщо ми хочемо мати найбiльш повне вiдображення реального стану справ у суспiльному виробництвi, то не можна допускати, щоб у нашiй уявi теорiя i практика, проектувальна, наукова, iнженерна, виробнича та iншi види матерiально-духовної дiяльностi iснували i вивчались розрiзнено. Такий пiдхiд не створить передумов для вироблення науково обгрунтованих рекомендацiй щодо розвитку сучасного виробництва, функцiонування i розвитку технiки. Це повинно стати «iдеологiчним принципом» у розробцi принципово нових конструкцiй i технологiй, однією з основних вимог до мобільного, комунікабельного спеціаліста, який буде працювати в науково-інноваційній та інноваційно-технологічній сферах суспільства.
Основні вимоги до спеціаліста інформаційного суспільства
Стрiмкий розвиток усіх сфер суспільного життя на етапi НТР позначений, як згадувалось, колосальними обсягами iнформацiї. В інформаційному суспільстві науково-технічний прогрес не тiльки ускладнив суспiльне життя, але i поступово привiв до вичерпностi ресурсiв, необхiдних для забезпечення життєздатностi людства. Докорінні перебудови матеріально-технічної основи розвитку людства неможливі без максимального використання мікроелектроніки, інформатики, біотехнології. Тільки так можна раціонально організувати «онаучену» людську діяльність тієї частини спеціалістів, яких сьогодні готує вища технічна школа. Науковцi, як відомо, вже включились у процеси вiдтворення джерел енергії. Дещо з їх пошукiв втiлено у практику. Переважна бiльшiсть розробок поки що на стадiї лабораторних показникiв або iдеї. Йдуть пошуки і реалізуються досягнення в галузі розв’язання проблем
24
харчування, лікування, широкого використання біотехнологій на користь соціальної сфери в цілому. «Cоціальне замовлення» інформаційного суспільства на уніфікованого, мобільного спеціаліста
– це вимога сучасного етапу науково-технічної революції. Така ситуацiя висуває перед науковцями та iнженерно-технiчними кадрами особливi вимоги, радикальним чином змiнює критерїї оцiнки їх дiяльностi.
Світова практика показує, що ринок інтелектуальної праці вимагає спеціаліста з міцною гуманітарною підготовкою, який був би здатний включитись в процеси формування інформаційного суспільства і якнайшвидшої адаптації не тільки до партнерів свого державного простору, але і зарубіжних країн. Це чи не найголовніший фактор за умов, коли спеціаліст, який вийшов з дипломом інженера, під впливом зовнішніх або внутрішніх чинників вимушений буде змінювати напрямки своєї діяльності, місце роботи, вибирати нових партнерів (або вони його). А партнери, як відомо, повинні бути схожими, або ще краще, мати одну культуру. Отже, у нас є можливість у стислому вигляді сформулювати ті умови, які висуває інформаційне суспільство. Що ж це за умови?
Перша умова. Інформаційне суспільство («постіндустріальне суспільство», «суспільство знань», або «інфосфера») вимагає комунікабельних спеціалістів, здатних мобільно включатись в основні напрямки науково-технічного прогресу. Складні процеси управління у різних його сферах (виробництво, соціальна сфера, управління тощо) вимагають від них систематично здобувати нові і відбирати потрібні знання, підвищувати рівень загальної та професійної культури. Тільки вміння їх поєднати гарантує спеціалісту можливість зайняти в суспільстві «його соціальну нішу» через ринок інтелектуальної праці. Він повинен усвідомити, що в інформаційному суспільстві основним багатством і ресурсом є інформація. Вона є свого роду промисловий продукт, а її виробництво, як зазначив академік В.М.Глушков, є один з видів промислової індустрії. За його словами, це не що інше, як концепція безпаперової технології в організації сфери управління і розподілу в суспільстві. 70–90 % економічного зростання в постіндустріальному суспільстві повинно забезпечуватись впровадженням нових знань і технологій.
Друга вимога. Здобуття нових знань вимагає працездатності. Здатність сприймати нове і прагнення навчатись і
25
працювати краще виявляються тоді, коли людина знає теорію. Теорія, по влучному виразу родоначальника квантової теорії М.Планка, відкриває вченому, досліднику, спеціалісту нові горизонти невідомого. Вона допомогає разібратись у явищах, размежувати відоме і невідоме, систематизувати дослідницькі дані, сформулювати проблему, намітити програму практичних дій, передбачити хід подій і наслідки тих чи инших кроків. Практикою встановлено, що через відсутність теорії значно стримуються дослідження. Добре знання теорії - це 90 % успіху. Для того щоб його досягти, маючи невеликі знання теорії, необхідно багато експериментувати. Тоді експеримент затягується на багато років і відкриття, очікуваний результат може виявитись запізнілим.
Третя умова. Революція в галузі обчислювальної техніки вимагає від майбутнього інженера не просто оволодіння комп′ ютером, а всім набором комп’ютерних програм, всілякими базами даних і електронними джерелами інформації, залучення його до арсеналу потужного математичного апарату для реалізації сучасних математичних моделей розв’язання чисто математичних задач. Це, в свою чергу, вимагає серйозної математичної підготовки спеціалиста, тому що математика є провідним ланцюгом між науковим досягненням і його реалізацією.
Четверта умова. Різні сфери діяльності в інформаційному суспільстві викликають необхідність переорієнтації обраної спеціальності та одержання спеціалістом таких знань, щоб після проходження ним невеликої спеціалізації він міг успішно працювати в суміжній галузі. Тобто система підготовки інженерних, наукових, управлінських кадрів повинна бути зорієнтована на вироблення навику миттєво пристосовуватись до ситуації ринку. Це і є не що інше, як мобільність спеціаліста. Якщо мова йде про дослідницькі кадри в науці, то вони повинні проявляти здатність пристосовуватись до зміни тематики на різних стадіях циклу «дослідження - виробництво». Тут мається на увазі і зміна установ, фірм.
Пята умова. Широкі можливості для випускника технічного вузу відкриються тоді, коли він одержить глибокі знання з біологізації, хімізації. У другій половині ХХ ст. біологічна революція започаткувала «нову біологію», важливе місце в системі якої займає генна інженерія (генна технологія), що складає основу біотехнологій. В останню чверть двадцятого століття біологія проявила себе як галузь науки, що стає стрижнем переозброєння сфери матеріального виробництва. Вона у співдружності з хімією дала поштовх развитку біотехнологій.
Шоста умова. Для того щоб майбутній інженер, управлінець успішно займався своєю професією, він повинен оволодіти іноземною мовою. І не тільки тому, що цього вимагає інтеграційний
26
розвиток світового господарстваа. Це прокладає шлях до спілкування і знайомства з побутом зарубіжних партнерів, загальнолюдськими цінностями і культурою, новинами іноземних джерел в усіх сферах людського життя.
Сьома умова. Становлення ринкових відносин повинно супроводжуватись розвитком тенденції об’єднання університетів і промислових підприємств, організацій та установ усіх форм власності. Єднальний ланцюг при цьому повинні скласти студенти - майбутні спеціалісти. Тобто ті, хто паралельно з навчанням працює, а також ті, хто має певну спеціальність. Ця риса, можливо, тривалий час буде визначальною в соціальній адаптації інженера.
Восьма умова. Дуже важливим для розвитку творчості є усвідомлення: в праці - мета життя, а не засіб до існування. Вже з самого початку самостійного життя студент повинен мати самостійне міркування про кожен експеримент, який він побачив. Кожне визначення і наукові висновки, що ним прослухані. Незмірно посилить свій інтелект, якщо виробить здатність планувати власні дії, виробляти загальні правила, організовувати їх у освідомлену працю.
Дев′ята умова. Людина повинна бути патріотом, пам′ятати про свою відповідальність перед суспільством і усвідомлювати наслідки своїх дій, вчинкків.
Останнє не буде сприйнято молодою людиною, якщо вона не відчуватиме практичних кроків з боку держави на її соціальний захист. Одним з показників цього може бути пріоритет у забезпеченні розвитку вищої освіти перед силовими структурами і державним апаратом усіх рівнів.
Викладені умови є надто актуальними, тому що показують наявність можливостей знайти інженеру работу у скрутні часи кризового стану суспільства. Це набагато привабливіше, ніж очікування від держави покращання умов на ринку інтелектуальної праці.
Це загальні умови для кадрів майбутнього, яких готує вища технічна школа. Хотiлося б вiдзначити і таке. Якщо ми прагнемо мати мiцну вiтчизняну науку i рухатись до вищого ступеня цивiлiзацiї, потрiбно якнайшвидше подолати негативну тендецiю кадрового забезпечення наукових дослiджень. Не можна допускати втрати загальнонаукового національного запасу. Що мається на увазi?
Непрестижнiсть роботи в академiчних установах України очевидна. У 60-х роках ХХ ст. в науку йшов кожний 7–8-й випускник вузу. I на цьому фонi кадри науки «старiли». На середину 90-х років у iнститутах Нацiональної Академiї наук України четверта частина науковцiв була пенсiйного вiку. Це говорить про те, що немає оновлення. Наприкiнцi 80-х років у науку йшов уже лише кожен 22-й
27
випускник вузiв. Проблеми майбутнього України набагато ускладнюються тим, що висококваліфіковані спецiалiсти свої погляди повернули на 3ахiд, в рiзнi комерцiйнi структури. За 19911997 рр. з України за кордон виїхало 6 тис. науковців. І цей процес не призупиняється. Це втрата інноваційного потенціалу держави. Своєю працею вони піднімають на високий рівень зарубіжну науку і виробництво, сферу послуг і культуру. Це можна розцінити як факт відсутності у певних державних органів наукової точки зору на сучасну ситуацію, коли вітчизняна інформаційна інфраструктура не має кадрів для подолання її відставання від рівня розвинутих зарубіжних країн.
Уформуванні творчої особистості емоційний фактор викладання історії науки і техніки відіграє неабияку роль, психологічно готуючи молоду людину до активного включення в діяльність в умовах інформаційного суспільства. Вона повинна зайняти центральне місце в блоці соціально-гуманітарних дисциплін, оскільки така історія показує і вимушує студента усвідомити: все те, що створювалось людиною – і матеріальне, і духовне, вироблялось нею, спираючись на науково-технічний прогрес. Велич і геніальність визначались кропіткою творчою працею, допитливістю, спостережливістю і знаннями.
Узв’язку з цим зазначимо: з усього змісту навчальної диципліни історія науки і техніки стає зрозумілим, що тільки ці дві компоненти (наука і техніка) є базою для матеріального і духовного зростання суспільства. Наука і техніка є раціональною стрижневою основою загальної історії. Вона враховує взаємообумовленість і органічний взаємозв’язок науки і техніки з етико-моральними цінностями не тільки окремих людей, а і цілих суспільств. Залежно від ступеню розвитку складових культури, якими є наука, техніка і етика, визначається показник зрілості суспільства.
28
СТАН НАУКОВИХ ЗНАНЬ ДО АНТИЧНОГО СВІТУ
Чисельні археологiчнi дослiдження та цiкавi при цьому знахiдки стверджують думку про наявнiсть наукових знань у населення, що мешкало на територiї Планети за десятки тисячолiть до нашої ери. Зародки природознавчого свiтогляду слов'ян, як i грекiв, своїм корiнням сягають у далеке минуле стародавнiх єгиптян i вавiлонян. Єгипетська і вавілонська цивілізації були одними з найдавніших в історії людства. Зачатки знань, якi закладенi тут в давнину, склали основу уявлень наших предкiв про навколишнiй свiт. Культура сучасної цивiлiзації була б неможлива, якби вона не спиралась на цi знання.
Протягом усього перiоду свого розвитку людство прагне до осмислення i оцiнки знань далеких предкiв. При цьому надто важливим є те, що, оцiнюючи духовнi цiнностi минулого, ми мусимо засвоювати уроки, максимально успадковувати напрацьоване нашими пращурами. Закономiрнiсть успадкування цієї спадщини спостерігається протягом розвитку усiєї цивiлiзацiї людства. I це не дивно. Вивчаючи історію науки, ми дуже часто будемо помiчати, що
внауцi будь-якого iсторичного етапу є характернi риси минулого. Вона є живим органiзмом, де переплетенi не лише iдеї, а й доля багатьох людей, причетних до їх зародження i розвитку.
Неважко помітити, що початковi знання людства про навколишнiй свiт були вплетенi в його матерiальну дiяльнiсть. Це були емпіричнi знання, якi не пiднiмались до теоретичних висновкiв та узагальнень. Древні єгиптяни, як і вавілоняни, не зводили теоретичних конструкцій. Вони були прагматиками. Накопиченi ними знання, як це ми ще побачимо, вiдiграли вирiшальну роль у виникненнi науки. Завдяки емпiричним знанням було закладено фундамент науки - сукупнiсть точно встановлених наукових фактiв. Знання, які накопичені у Стародавньому Єгипті і Стародавньому Вавілоні, були запозичені Персією, перейшли до греко-римської цивілізації. Від неї передані європейській культурі. У зв’язку з цим В.I. Вернадський писав, що коренi нашої наукової думки сягають у глибину i далечiнь столiтть i лише частково пов’язанi з проникнутим релiгiйним i художнiм уявленням, релігiйними i фiлософськими iнтуiцiями, побудовами i узагальненнями, далекими вiдгуками яких є письмовi пам’ятники. Виразного поняття про суму емпiричних знань
вдалекi вiд нас часи ми зараз, на жаль, мати не можемо. I хоч цей вислiв зроблено наприкiнцi ХІХ ст., але i сьогоднi вiн вiдображає стан i оцiнку далекого минулого сучасної науки.
Відомо, що наука є процес отримання знань і відповідей на питання про світ і про те, як він побудований. У Стародавньому світі люди не робили ніяких відмінностей між наукою та іншими формами
29
вивчення реальності. Багато проблем, які ми сьогодні вважаємо науковими, у стародавніх отримали релігійне або філософське пояснення, хоча у далекі, доісторичні часи з’явились зачатки необхідних для повсякденного життя наук астрономії й математики.
Науку минулих тисячолiть можно оцiнити по-рiзному. В нашiй уявi вона є джерелом краси i сили сучасної науки. Разом з тим є явні відповідності між досягненнями сучасної науки і деякими уявленнями античної натурфілософії. Важко собi уявити, що можна рухати прогрес без врахування здобуткiв наших далеких предкiв. Ми не завжди вміємо оцінити цю спадкоємність і не завжди пам’ятаємо, що “стоїмо на плечах” минулих поколінь. Отже і самі мусимо стати опорою для нащадків.
Єгипет
Багато досягнень цивiлiзацiї Стародавнього Єгипту увійшло спочатку до греко-римської культури, а потім до арсеналу європейської науки і культури. Стародавнім єгиптянам були відомі начатки математики, астрономії, медицини, які мали прикладний характер і використовувались для системи ірригації, будівництва і державного управління. У ІУ тис. до н.е. були винайдені сонячний і водяний (клепсідра) годинники. Математичні папіруси містили збірники задач з розв’заннями. Використовувались у розрахунках арифметична і геометрична прогресії. В епоху Середнього царства (до ХІV ст. до н.е.) відомі рівняння з двома невідомими і елементи стереометрії (обчислення об’ємів). У єгиптян існувала десятична система обчислення. Вони вміли обчислювати площу трикутника, трапеції й навіть кола, приймаючи число π = 3,14.
Особливо велику роль відігравали пропорції, символічні позначення дробів. Адміністративна робота вимагала знань арифметики і геометрії. Переписувач більшу частину свого часу витрачав на підрахунки площ земель, які оброблялись, кількості продукції, що вирощувалась, їх розподіл, на визначення числа і кваліфікації персоналу та ін. Особливо важливим було перерахування вартості одних предметів на інші (гроші у Єгипті не були відомі і використовувався натуральний обмін), нарахування заробітної плати, податків тощо. Це вимагало знання таких операцій, як зведення до квадрату, витягування квадратного кореня.
В Єгиптi виникли елементарнi алгебраїчнi уявлення. Геометрія займала особливе місце. Iснували знання в галузi планiметрii та стереометрii. Підтвердженням цього є точність будівництва пірамід, палаців, скульптурних монументів. Сiрiйський фiлософ Ямвлiх (4-3 ст. до н.е.) вiдзначав, що у єгиптян багато геометричних розв’язань, тому що ще за давнiх часiв з-за повенi Нiлу i спаду води вони
30
вимушенi були все вимiряти. Єгипетськi мудрецi розмiчали землю, тому наука i одержала назву «геометрiя», що означає «землемiрство».
В основі греко-римського (юліанського календаря), яким сьогодні ми користуємся, є єгипетський календар. Вже у 4-3 тисячолiттях до н.е. єгиптяни зробили iстотний внесок в астрономiю
– одну з перших наук людини, родоначальницю багатьох напрямкiв сучасної науки. На основі спостережень за небесними світилами ними створено сонячний календар. Припускають, що перший календар увів єгипетський жрець Імхотеп (2650 до н.е.). Вiн виявився настiльки досконалим, що з деякими змiнами його використовують i сьогоднi. Тридцятиденний мiсяць був подiлений на декади. Рiк мiстив 36 декад. Вони присвячувались особливим божествам - сузiр'ям. Наприкiнцi року до них додавали ще 5 днiв. Такий календар сприяв потребам сiльского господарства. Внеском в астрономiю став подiл доби на 24 години. Єгиптяни створили карту неба, згрупували зiрки та сузiр’я.
Найбільш важливим внеском стародавніх єгиптян в науку можна вважати знання з медицини. Історичні документи засвідчують, що їх репутація в галузі медицини і фармакології була дуже висока. Древньоєгипетські лікарі займались діагностикою. Лікар одночасно був жрецем і магом, що є характерною рисою для всього Сходу, де не існувало чіткої межі між медициною і релігією. Але саме у Древньому Єгипті вперше у світовій історії виникла реальна медицина в сучасному розумінні цього слова. В основу європейської медицини покладено древньоєгипетську медицину.
Широко розповсюджений звичай бальзамування сприяв знайомству з анатомією людського тіла і розвитку такої галузі медицини, як, наприклад, хірургія. З джерел ми отримуємо уяву про хiрургiчний досвiд єгиптян. Вони мали деякі уявлення про функції серця і мозку, лікували зуби. Набір хірургічних інструментів у єгиптян був уже в епоху Стародавнього царства (наприкінці ІV-ІІІ
тис. до н.е.). До нас не дійшли будь-які писемні свідчення медичних досягнень єгиптян. Але мумії є доказом того, що єгиптяни були найвеличнішими лікарями усіх часів і народів.
Успіхи стародавніх єгиптян у муміфікації неможливо досягти без відповідних знань у фізиці, хімії, медицині та хірургії. Дослідження мумій привело до разючих відкрить. Для муміфікації людського тіла єгиптяни використовували натрон. Аналіз показав, що він містить карбонат і бікарбонат, хлорід і сульфат натрію. В процесі муміфікації вони виймали мозок через ніздрі і занурювали тіло в натрон на 70 днів. Такі операції не могли проводитись без точних знань з анатомії. Інколи стверджують, що чотири тис. років тому древні єгиптяни були кращими хірургами, ніж сучасні лікарі. Фізіолог доктор Хабіб аль-Хазеф доводить, що древні мумії свідчать
31
про проведення операцій шунтування серця, пересадки органів, пластичних операцій на обличчі і навіть по зміні статі. Є навіть свідчення того, що древні хірурги здійснювали такі процедури, які ми ще не здатні робити, зокрема, пересадку кінцівок тіла і збільшення мозку. Доктор Хабіб аль-Хазеф вважає, що медична технологія у Стародавньому Єгипті 1900 р. до н.е. була на дуже високому рівні. Згадані методи лікування були доступні фараонам і багатим єгиптянам і в наступні століття. Забуті тільки після завоювання Єгипту Олександром Македонським у 332 р. до н.е.
У Cтародавньому Єгиптi протягом багатьох столiть йшло накопичення географiчних знань. У середньовіччі нашої історії вони сприяли географiчним вiдкриттям, пов’язанним, насамперед, з визначенням шляхiв до Iндiї з європейського континенту. Уяви про Землю у виглядi кулi єгиптяни не мали.
Великим досягненням стародавньоєгипетської культури був винахід писемності. Для письма на камінні єгиптяни використовували особливі знаки – ієрогліфи, а на папірусі – спрощений скоропис.
Як бачимо, у єгиптян було досить знань про навколишнiй свiт. Але вони являли собою як такi, що мають прикладний характер, тобто емпіричнi знання. Їх знання не пiднiмались до рiвня узагальнення та висновкiв. Основним соцiальним прошарком, що зберiгав науковi знання в Єгиптi, були жрецi. Вони ж були викладачами в школах Мемфiса та Фiви - найбiльших центрах зосередження наукової думки в Єгипті.
Процес навчання в них зводився до пасивного засвоєння учнями вже вiдомих рецептiв та правил. При цьому навiть не ставилось за мету пiзнати, як одержанi тi чи iншi вiдомостi, чи можна якимсь чином удосконалити вiдомi знання. Вiдсутнiстю механiзму передачi iнформацiї можна пояснити, на нашу думку, таємниці про технологію будiвництва в Єгиптi пiрамiд, що за тисячолiття збереглися у первозданному виглядi. Нiякими писемними джерелами древностi це не зафiксовано. Своєю красою піраміди привертають увагу сучасникiв.
Геродот (5 ст. до н.е.), якого вважають “батьком історії”, свої дев’ять книг присвятив, в основному греко-перським війнам. Але автор по ходу їх викладення робить великі екскурси в історію Єгипта, Персії, Скіфії. Зведення пірамід в Єгипті він описує так. Велика пiрамiда Хеопса була побудована з 2300000 кам’яних глиб загальною вагою 5750000 т. Середня вага глиби складає 2,5 т., а максимальна – 15 т. За допомогою таких простих засобiв, як полоззя, катки, поздовжнi бруски, канати i важелi робiтники перетаскували глиби вiд кар'єру на берег Нiлу. Тут вони вантажили їх на баржi, транспортували по рiчцi, а потiм пiднiмали до рiвня будiвельного
32
майданчика, який знаходився на висотi 30 метрів над рiвнем води. Доставка глиб до мiсця їх зведення щорiчно займала по три мiсяцi протягом 20 років. Цiєю справою займалось 100 тис. робiтникiв. На самому майданчику працювало 4 тис. чоловiк. Залишилось невiдомим, скiльки людей було на роботах у кар’єрах по видобуванню глиб.
Сьогоднi ми маємо й iншi вiдомостi про зведення єгипетьських пiрамiд. I, як вважається, ними розкрита таємниця глибокої давнини. Дослiдник з Києва О.Е.Лопатто стверджує, що версiя про транспортування i пiднiмання кам’яних глиб для побудови пiрамiд вiдпадає. 6 тис. рокiв тому бетоннi блоки формувались з сумiшi дрiбної гальки, порубаної соломи та нiльського мулу. Їх бетонували на мiсцi побудови пiрамiд. Виявленi слiди опалубки, визначено 13 компонентiв бетону.
Вавілон
Так само, як у Північно-Східній Африці, де колискою цивілізації була долина Нілу, стародавні держави у Передній Азії виникли в долині рік Тигр і Євфрат, що мали декілька приток. Тут проживали вавiлоняни і асiрiйцi, шумери та аккадцi. Ця територія дала світу декілька стародавніх цивілізацій, в тому числі Шумер і Вавілон.
Шумери досягли розквіту своєї цивілізації біля чотирьох тис. р. до н.е. Вони були вмілими астрономами, математиками, розробили особливу писемність – клинопис.
Вавілонська цивілізація в Месопотамії виникла біля 1900 р. до н.е. і проіснувала понад 1300 років. У вавілонському суспільстві релігія відігравала не меншу роль, ніж у Єгипті. Тут усі галузі культурного життя – від літератури до науки – знаходились під її сильним впливом.
Месопотамська цивілізація являє собою особливий тип сільськогосподарської цивілізації Близького Сходу. Рiвень знань у народів, що тут проживали, був досить високий. Але вiн переплiтався з релiгiйно-мiфологiчними iдеями у свiдомостi тих, хто ними володiв. Старовавiлонський перiод ІV-ІІІ тис. до н.е. був перiодом розквiту науки в галузях, що не пов’язанi з практичним їх використанням. Таке положення можна пояснити системою освiти у Вавiлонi. Е-дуба (школа) навчала хлопчикiв i дiвчаток. Незважаючи на складнiсть клинопису, грамотнiсть була значно поширена серед усiх верств населення. Переписувач добре володiв клинописом в межах своїх професiйних потреб. Вiн мiг написати господарську вiдомiсть або юридичний документ за встановленим зразком.
Зачатки науки у Стародавній Вавілонії були пов’язані з розвитком землеробства. Ще у шумерську епоху тут існувала
33
шестидесятирічна система обчислення, від якої до наших днів залишився поділ кола на 360°. Вавілоняни знали чотири дії арифметики, прості дроби, вміли зводити число до квадрату і кубу, а також витягувати корінь. Окрiм планiметричних задач, заснованних на подiбних трикутниках, вавiлоняни розв’язували i стереометричнi задачі, якi пов’язанi з визначенням об'ємів рiзних просторових тiл, в тому числi й зрiзаної пiрамiди. Джерелом розвитку науки, головним чином, була, як і у Древньому Єгипті, господарська практика царських i храмових господарств. На цiй основi наприкiнцi ІІІ тис.
створена клинописна математика.
Вавiлонські математики, бiльш нiж за тисячу рокiв до Пiфагора, вмiли розв’язувати квадратнi рiвняння, знали «теорему
Пiфагора». Число π практично приймалось рiвним трьом. Практикувалось креслення планiв полiв, мiсцевостей, окремих споруджень. Але виконувалось це без дотримання масштабу.
З практичних потреб у Вавілоні з’явились записи медичних та хiмiчних рецептiв. Iсторичнi хронiки ІІ тис. до н.е. являли собою опис подiй або списки датованих формул. Вавiлонськi фiлологи, математики, лiкарi, юристи, архiтектори мали вже деякi теоретичнi погляди. Але письмово вони не фiксувались. До нас дiйшли тiльки списки, словники, довiдники, задачі, рецепти. Характерно, що все це переписувалось в школах iз столiття в столiття без будь-яких змiн i не пов'язувалось зі змiнами умов життя. Змiст зазубрювався напам’ять. Зазубрювання знань, як відомо, за обсягом не може перевершувати здiбностей людської пам’ятi i утримувати в нiй вiдомості, якi логiчно не пов’язанi мiж собою. Цiлком зрозумiло, що система зазубрювання обмежувала можливостi розвитку вавiлонської науки.
Спробою узагальнення географiчних знань є нововавiлонська карта свiту. Земля на нiй зображена у виглядi площини, яка перетинається рiчками Тигр i Євфрат, що стiкають з пiвнiчних гiр. Площина з усiх сторiн оточена Свiтовим океаном, на поверхнi якого, згiдно з думкою автора, вона плаває.
Досить обширні були астрономічні познання вавілонян. Вони виділили з числа зірок п’ять планет і вичислили їх орбіти. Спостерігаючи за місячними фазами, вавілоняни відпрацювали календар, що мав у складі рік, місяці, доби (в добі - 12 годин, у годині - 30 хвилин).
Шумерські жреці систематично проводили спостереження за зірками протягом багатьох років. В Урі знайдено реєстр астрономічних спостережень, які халдейські жреці вели 360 років. Спираючись на ці спостереження, вони встановили, що рік має 365 днів, 6 годин, 15 хвилин, 41 секунду. Протягом першого тисячолiття до н.е. вавiлоняни досягли помiтних успiхiв у спостереженнi за
34
рухом небесних тiл. Накопиченi за багато столiть вiдомостi ретельно фiксувались на глиняних (гадальних) таблицях. Вони давали можливість астрологам пророкувати про початок тих чи iнших небесних явищ. Гадальні таблиці розділені на рубрики, у кожній з яких точно зафіксовані явища (переміщування зірок, Місяця, Сонця, атмосферні явища, поведінка тварин тощо), що вказують на майбутні ситуації.
Поряд з зародженням основних понять в галузі різних наук у Вавілоні розвинулись і науки, які мали близькість до математики. Цими науками були астрологія і містика (немерологія). Астрологія стверджувала (і сьогодні стверджує), що життя кожної окремої людини і людського суспільства в цілому залежить від розташування планет на небосхилі. Це означає, що по взаємному розташуванню небесних світил в момент народження людини можна пророкувати, яке буде її життя. Робились відповідні висновки для цілих держав і народів. В подальшому астрологія Вавілону перейшла до інших народів і здійснила великий вплив на розвиток науки.
Числова містика виражалась у вавілонян у присвоєнні деяким числам особливого, «таємного» значення. Наприклад, коли вавілоняни обожествляли три небесних світила (Сонце, Місяць і Венеру), то число 3 вважалось «щасливим». Згодом, коли були обожествлені сім світил, «щасливим» вважалось число 7.
35