2.1. Економічна теорія у Франції

У першій половині XIX ст. економічна думка Франції була представлена ідеями і теоріями економічного лібералізму. Заснов­ником цього напрямку став Жан Батист Сей (1767 –1832) — професор Паризького університету, значний і послі­довний продовжувач творчої спадщини А. Сміта.

Ж.Б. Сей народився 5 січня 1767 року в Ліоні в сім’ї купця. Здобув освіту, достатню для того, щоб продовжити сімейні підприємницькі традиції; але згодом вирішив займа­тися само­освітою, зокрема політичною економією. Для пізнання останньої перевагу віддав "Багатству народів" А. Сміта. Сей зробив значно більше, ніж просто популяризував класичне вчення — він збагатив його власними ідеями. Завдяки цьому заслуги Сея в розвитку політичної економії важко пере­біль­шити. Його справедливо вважають засновником нового напрямку в економічній теорії.

До основних праць Ж.Б. Сея слід віднести такі: "Трак­тат політичної економії" (1803), "Катехізис політичної еконо­мії" (1817), "Курс політичної економії" (1830). У цих працях вперше були виділені три розділи економічної науки: вироб­ництво, розподіл і споживання. При цьому автор визначив вирішальну роль виробництва у господарському житті, а також об’єктивний характер економічних законів.

Аналізуючи виробництво, Ж.Б. Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які результати, що приносять користь. У зв’язку з цим Сей робить висновок, що не варто поділяти працю на продуктивну й непродуктивну. Він вважає, що будь-яка праця є продуктивною і дає корисні результати, навіть якщо вико­нується категорією людей, які своєю працею не створюють матеріальні блага, а лише надають послуги.

Ж.Б. Сей розглядав суспільне виробництво як гармонічну систему надання послуг, у якій беруть участь три основних фактори: праця, капітал, земля. Кожен з цих факторів надає послугу в справі створення вартості: земля є матеріальною основою продукту, що створюється, і його вартості; праця змінює природну форму матеріалу; капітал примножує продуктивні сили праці й землі. Згідно з трифакторною теорією вартість не розподіляється на доходи, а складається з них. Самі доходи є не чим іншим, як результатом функціо­нування факторів.

Таким чином, вартість товару є результатом не тільки праці, а й добутком від усіх факторів виробництва. Виробничі фактори розглядаються як рівноцінні джерела цінностей.

Деякі прихильники факторної концепції поділяють фактори на первинні (праця, земля) й проміжні (капітал). Роль проміж­ного фактора зводиться до з’єднання первинних факторів між собою.

Подальший розвиток і конкретизацію теорія факторів одер­жала в теорії виробничої функції (оптимальний взаємозв’язок факторів у виробничому процесі), що виникла як антитеза теорії трудової вартості.

Ж.Б. Сей вважав, що у виробництві взаємодіють підпри­ємці (вони організовують і "керують справою виробництва"), землевласники (надають природний матеріал для вироб­ницт­ва товарів) і робітники (створюють готовий продукт). Учас­ники виробничого процесу не знаходяться в протиріччі, а, навпа­ки, доповнюють один одного. Підприємець у Сея — це не капі­таліст у вузькому розумінні цього слова, не пасивний зем­ле­власник чи робітник, а людина, навколо якої "обгорта­ється" виробництво й розподіл, підкоряючись їй. Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва.

Вартість у теорії Ж.Б. Сея завжди знаходиться в прямій залежності від попиту кількості, а в оберненій — від пропо­зиції; і ціна, таким чином, виступає як результат взаємо­впливу попиту й пропозиції. Тобто закон попиту та пропози­ції, на його думку, регулює ціну послуг і продуктів, розмір прибутків, ренти, процент заробітної плати.

Положення Ж.Б. Сея про реалізацію суспільного про­дукту отримало назву "закону ринків", або "закону Сея". Суть цього закону полягає в тому, що загальні кризи перевироб­ництва в ринковому господарстві неможливі. Це відбувається завдяки тому, що товари та послуги обмінюються на інші товари й послуги, зумовлюючи потреби виробництва, постійно забезпечуючи потенційний попит. Вчений припускає можли­вість тільки часткового перевиробництва в окремих галузях через недовиробництво в інших.

Отже, три закони ринку формулюються Ж.Б. Сеєм таким чином:

1. Чим більше виробників та чим більш екстенсивний ринок, тим більше споживачів і тим більш прибутковий цей ринок для виробників, оскільки ціна збільшується зі зростан­ням попиту.

2. Кожен виробник зацікавлений в успішній діяльності інших виробників, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисловості супроводжується процвітанням сільського господарства і т. ін.

3. Імпорт добродійно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати тільки за умови, що будуть продані свої.

Підприємницький дохід трактується Ж.Б. Сеєм як винаго­рода за працю самого підприємця. Так, Сей намагається обгрунтувати "гармонію інтересів" праці й капіталу в процесі виробництва. Те ж саме він намагається довести своєю теорією збуту для процесу відтворення. Він формулює закон ринків, суть якого полягає у тому, що продукти сплачуються за продукти у внутрішній торгівлі так само, як і в зовнішній. Така проста думка, як і багато інших його ідей, що викори­стовувались наступними поколіннями економістів, дуже вра­зила сучасників Сея.

"Гармонію інтересів" щодо відносин з іншими країнами Сей вбачав у вільній торгівлі — фрітредерстві (від англ. free trade).

Лозунг вільної торгівлі у світовому масштабі і вільної кон­куренції у середині держави підтримував відомий фран­цузь­кий економіст Фредерік Бастіа (1801 – 1850). У 1850 році він написав свою основну працю "Економічні гармонії". Бур­жуазне суспільство постає в його уявленні як "гармонічне співробітництво" різних класів, що обмінюються своїми "послу­гами". Гарантією еквівалентного обміну при цьому є еконо­мічна свобода, яка запобігає невигідним угодам. Вчений під­креслював, що головні економічні взаємозв’язки не можуть бути нічим іншим, як "взаємним обміном послуг, що знижу­ються в цінності та зростають у корисності".

Ф. Бастіа пропонує нове визначення ціни: "Вона визна­чається не затраченою працею виробника, а зекономленою працею покупця". І це визначення таким залишилося не тільки для його сучасників, воно має велике значення і для нас.

Бастіа зазначав, що його визначення держави колись удостоїться нагороди: "Держава — це велика фікція, завдяки якій усі намагаються жити за рахунок усіх".

У цілому ж теорія Ф. Бастіа не вносить нічого нового в економічну думку, оскільки є компіляцією чужих тео­ретич­них ідей. Але в процесі узгодження різнопланових еконо­мічних доктрин вчений робить ряд цікавих висновків. Так, він, один із авторів теорії інтересів праці і капіталу, стверд­жував, на­прик­лад, що досягнення гармонії інтересів відбу­вається тоді, коли особистий інтерес підпорядкований сус­пільному. На це спрямовані всі економічні закони, що діють у сус­піль­стві, і змушують орієнтувати виробництво на попит. Тому основ­ним питанням політекономії, на думку Ф. Бастіа, має стати питання про основні закономірності процесу спо­живання, оскіль­ки саме воно зумовлює напрямки розвитку виробництва.

Теорія домінування споживання над виробництвом, спо­живача — над виробником була новим словом у політичній економії. У поєднанні з іншими теоріями вона давала пош­товх до вивчення закономірностей розвитку ринку.

Для обгрунтування більшості своїх позицій Ф. Бастіа вико­ристовував ідеї американського економіста Кері, тео­рію послуг Сея, теорію утримання Сеніора та ідею фрітре­дерства.