2. Конституційно-правове становище людини та громадянина. Німецьке громадянство.

Основою закон ФРН відкривається першим розділом, закріплює фундаментальні права і свободи людини. Подібна структура не випадкова, творці німецької Конституції, підкреслюючи особливу значимість основних прав, виходили з ідеї офіційного визнання невідчужуваності основних прав людини і їх безпосередньої дії. Конституційними гарантіями виступають наступні положення: право осіб, чиї права були порушені, звертатися в суд; неможливість обмеження прав людини інакше як на підставі закону; обов'язок держави, її органів нести відповідальність за дії своїх службовців в разі порушення ними своїх службових обов'язків щодо третіх осіб.

Слід звернути увагу на змістовне розмежування в конституційно-правовому регулюванні статусу особистості: Основний закон розрізняє "права німців" і "права людини". Поняття "німець" означає наявність у особи громадянства ФРН.

У відповідності зі ст. 116 Основного закону німцем є той, хто має німецьке громадянство або був прийнятий на проживання в якості біженця або вигнаного німецької національності, а також в якості чоловіка (дружини) або нащадка даних осіб. Колишні громадяни Німеччини, які втратили німецьке громадянство в період з 30 січня 1933 р. до 8 травня 1945 р. з політичних, расових або релігійних причин, і їх нащадки підлягають відновленню в громадянство за їх клопотанням. Вони вважаються не такими, що втратили громадянство з самого початку, якщо поселилися на постійне місце проживання в Німеччині після 8 травня 1945 р. і не відмовилися від цього права.

Закріплюючи принцип рівноправності і рівності всіх перед законом, Основний закон ФРН у ст. 2-6, 13, 14, 17 проголошує рівні для всіх права: на життя і фізичну недоторканність, на вільний прояв особистості, недоторканність житла і приватної власності, охорону здоров'я, захист шлюбу і сім'ї. А також право на інформацію і її поширення, право на звернення, право спадкування, свободу совісті і віросповідання, свободу думки. У той же час конституційні положення містять спеціальні норми і правила, що регламентують порядок в'їзду-виїзду, проживання й пересування іноземців на німецькій території, їх взаємовідносини з органами влади і управління. У ряді випадків правовласниками називаються тільки німці. Так, наприклад, усі німці мають право на мирні зібрання без спеціальної реєстрації або дозволу влади (ст. 8), створення спілок і товариств, що не суперечать законодавству і конституційного порядку (ст. 9), вільний вибір професії, місця роботи або навчання (ст. 12), право вільного пересування і проживання в межах країни (ст. 11). Виборчими правами Конституція наділяє тільки німців. Стаття 16 встановлює, що пі один німець не може бути виданий іноземній державі.

Основний закон ФРН закріплює стандартний перелік особистих, політичних прав і свобод. Розвиваючи принцип рівноправності, у Конституції особливо обумовлюється неможливість привілеїв чи обмежень у зв'язку з походження, мовою, місцем народження, спорідненістю, релігійними або політичними поглядами. Політичні права і свободи переважно належать тільки німцям.

Серед соціально-економічних і культурних прав і свобод Основний закон називає право власності і спадкування (ст. 14), при цьому допускається можливість відчуження та усуспільнення власності на оплатній основі (ч. 3 ст. 14. і ст. 15). Закріплюється право вибору професії, місця роботи і одержання освіти (ч. 1 ст. 12), свобода мистецтва, науки, освіти, викладання (ч. 3 ст. 5). Шкільна справа знаходиться під контролем держави.

Військова обов'язок покладається на німців (ст. 12). Допускається можливість проходження альтернативної (невійськової) служби, яка отримала відоме поширення.

Громадянство Німеччини по народженн. Право на громадянство Німеччини по народженню є у дитини, один з батьків якої має німецьке громадянство. Такій дитині, народженій в Росії, ми можемо допомогти отримати німецький паспорт в консульстві Німеччини в Росії (наприклад, в Москві) – звертайтеся для цього до наших фахівців.

Народження на території Німеччини (на відміну від США) ніякого права на громадянство не дає . Таке питання найчастіше виникає у дітей військовослужбовців, які народилися колись на території НДР.

Досить рідкісний випадок – право на громадянство для тих, чиї предки отримали його під час війни, перебуваючи на террііторіі Німеччини . Якщо ви знаєте про такий факт в історії вашої родини, то ми допоможемо вам відновити німецьке громадянство .

Отримання громадянства Німеччини. Стати громадянином Німеччини можна через 8 років (при проходженні інтеграційного курсу – через 7 років) легального проживання в країні. Від російського при цьому доведеться відмовитися . Проживання в країні по студентському ВНЖ в цей термін не зараховується.

Набагато швидше таке право отримують такі категорії іноземців:

Чоловік (дружина) громадянина Німеччини – німецький паспорт можна отримати через 3 роки проживання в країні (і не менше 2 років в шлюбі), при цьому потрібно відмовлятися від російського. Тому дуже багато російських дружини продовжують жити в країні по постійному посвідки на проживання.

Етнічні німці . а так само їхні дружини і діти – отримують паспорта відразу після переїзду до Німеччини . При цьому відмовлятися від російського НЕ потрібно (у вас буде подвійне громадянство). Наші фахівці з відділу імміграції допоможуть вам отримати документи в максимально короткі терміни: від моменту в’їзду в країну до отримання паспорта у вас піде близько 10-30 днів (домовлятися про цю послугу з нами потрібно заздалегідь).

Єврейські іммігранти – мають право на отримання німецького паспорта через 6 років проживання (володіння ПМЖ), після 2007 року в деяких випадках можна зберегти подвійне громадянство.

Як отримати паспорт Німеччини

Більшість можливих способів переїзду ми перерахували на сторінці Способи імміграції в Германіію – зверніть увагу на останню колонку таблиці. Якщо ви живете в країні з постійним дозволом на проживання ( ПМЖ ), то через 8 років ви можете подавати документи на отримання громадянства (зверніть увагу, що термін перебування в країні з метою вивчення мови і навчання у вузі не зараховується).

Для отримання німецького паспорта вам потрібно відповідати наступним вимогам:

• ви і члени вашої родини не отримуєте соціальну допомогу або допомогу по безробіттю II (виняток становить особи у віці до 23 років і особи, які не здатні забезпечити себе і сім’ю без соціальної допомоги або допомоги по безробіттю з не залежних від них обставин – < em> наприклад, інваліци );

• достатні знання німецької мови;

• визнання вільного демократичного ладу ФРН (тобто не участь в терористичних організаціях);

• як правило, відмова від колишнього громадянства (про винятки з цього правила см. Вище);

• відсутність судимостей за тяжкі злочини.

• сплатити держмито – 255 євро.

Важливо: подружжя і діти можуть отримати громадянство разом з основним заявником, навіть якщо вони прожили в країні менше 8 років.

Дострокове отримання громадянства Німеччини. Ті, хто прожив в Німеччині менше 8 років, можуть його отримати достроково, проте передумови будуть жорсткіше. Наприклад, неможливі виключення, пов’язані з отриманням соціальної допомоги.

Право на дострокове отримання німецького громадянства мають, наприклад, особи, які отримали політичний притулок (біженці, визнані такими згідно із ст. 16а Основного Закону), біженці, визнані такими на підставі Женевської конвенції про статус біженців (GFK), а також особи, не мають певного громадянства. У таких випадках для отримання німецького паспорта може бути досить 6 років.

Подружжя громадян Німеччини повинні до моменту подачі документів на німецький паспорт одруженим не менше двох років і прожити в країні не менше трьох років.

3.

У Німеччині існує багатопартійна система. Політичні партії утворюють важливий функціональний елемент парламентарної форми правління, сконструйованої Основним Законом. Кажучи інакше, німецький парламентаризм і партійна система Німеччини взаємообумовлюють один одного[252].

У 1946 р. у країні діяли лише партії, дозволені окупаційною адміністрацією. Сьогодні у країні діє більше сотні політичних партій, переважна більшість яких, однак, абсолютно невідома широкій громадськості. У ФРН головним чином у результаті введення пятивідсоткового бар’єра для одержання місць у Бундестазі майже зникли дрібні партії[253]. Партійна система з незначним числом крупних правлячих партій, відносна незмінність якої підтримується п’ятивідсотковим виборчим бар’єром, створює не надто великі шанси на перемогу в ході виборів і для новоутворених пратій. Реальну політичну вагу і вплив на формування федеральної і земельної політики мають до десятка партій. Ці партії є основою політичної системи Німеччини. Із 36 політичних партій, які висували своїх кандидатів на перші вибори до Бундестагу в 1949 р., лише чотирьом було під силу понад 50 років стабільно долати під час виборів п’ятивідсотковий виборчий поріг або здобувати не менше трьох прямих мандатів[254]. Однак за майже п’ятидесятилітню історію ФРН її партійна система зазнала певних змін. До 1961 р. число партій, представлених у Бундестазі, скоротилося до трьох. На політичній сцені залишилися тільки СДПН, ХДС/ХСС і партія середнього масштабу – Вільна демократична партія, що і стала визначальним фактором у формуванні й підтримці стабільності Уряду.

Така партійна система існувала з 1961 по 1983 р.; її учасники – ХДС-ХСС і СДПН почергово очолювали Уряд і були дійсними контрагентами, як в умовах двопартійної системи. Однак провідні партії були недостатньо сильні, щоб правити без маленької третьої партії – Вдп, яка в цій системі грала, незважаючи на свою невелику чисельність, досить важливу роль у формуванні Уряду. З огляду на таку специфічну роль у партійній системі Німеччини третьої маленької партії, її (партійну систему Німеччини) у спеціальній літературі іноді називають “двох-із-половиною партійною системою німецького зразка”.

У 80-і рр. ХХ ст. почалася зміна цієї стабільної партійної системи, що поступово відходить від зразка системи із двох головних партій і однієї додаткової. Подальші зміни відбулися з об’єднанням Німеччини. У цілому процес об’єднання не призвів до кардинальних змін у німецькій партійній системі, яка зберегла стабільність і наступність. ХДС-ХСС і СДПН залишаються провідними політичними партіями ФРН, однак число партій, представлених у Парламенті, зросло до п’яти.

Найбільшою політичною партією ФРН є Християнсько-демократичний союз (ХДС), що нараховує близько 700 тис. чоловік. Партія була заснована в 1945 р. колишнім обер-бургомістром Кельна й майбутнім першим канцлером ФРН Конрадом Аденауером, який і надав цьому політичному об’єднанню форму союзу, що об’єднує усіх громадян, які сповідують християнські цінності (хоча первісне ядро партії склали прихильники католицької партії Центру колишньої Веймарської республіки).

ХДС – правоцентристська політична сила. Її ідеологічну платформу утворює три складові: 1) католицьке соціальне вчення, як воно було сформульовано в так званих соціальних енцикліках Пія IX й Іоанна XXIII. Його основою є положення про свободу особи, соціальні функції власності, принцип субсидіарності (рішення і відповідальність розподіляються знизу нагору: від кожного індивіда – через родину, різні асоціації і спілки, громади, землі – на рівень держави в цілому), положення про виховну роль родини й церкви, підтримку приватної ініціативи і дрібного власника та їхній захист від монополій і держави; 2) неоліберальні концепції, що знайшли своє вираження у сформульованій Людвігом Ерхардом і рядом німецьких економістів доктрині “соціально-орієнтованого ринкового господарства”; 3) консервативно-протестантські вчення, особливо сильні на півночі Німеччини.

Усі партійні програми ХДС тією чи іншою мірою відображали ці ідеологічні установки. Не є винятком і нині діюча програма партії. Новою варто вважати появу в ній вимогу екологічного виміру соціального ринкового господарства. Зовнішньополітичними цілями партії проголошуються захист свободи і створення об’єднаної Європи.

ХДС вважає себе народною партією, її електорат складають представники всіх соціальних прошарків, однак і сьогодні головною опорою партії є роботодавці, особливо представники великого та середнього фінансово-промислового й торговельного капіталу. З моменту виникнення ФРН партія відіграє провідну роль у політичному житті країни. У Парламенті вона часто мала найкрупнішу фракцію, її представники частіше займали крісло Канцлера, ніж представники інших партій.

Близькою до ХДС за своїми ідейно-політичними установками є баварська партія Християнсько-соціальний союз (ХСС). Вона діє тільки в межах Баварії (після об’єднання Німеччини керівництво ХСС намагалося поширити діяльність партії на нові “східні” землі, однак, зустрівши різкий опір із боку ХДС, відмовилося від цієї ідеї). На федеральному рівні партія утворює єдиний блок із ХДС, у федеральному Парламенті існує єдина фракція ХДС-ХСС. Партія десятиліттями домінує у політичному житті Баварії, незмінно одержуючи на земельних виборах абсолютну більшість голосів.

Найстарішою політичною партією Німеччини є Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). Вона є найчисельнішою політичною силою країни, охоплюючи на сьогодні понад один мільйон членів. Свою історію партія веде із заснованого в 1863 р. в Лейпцігу Загального німецького робітничого союзу і створеної у 1869 р. в Айзенасі Соціал-демократичної робітничої партії (пізніше, у 1875 р., на з’їзді в м. Готі обидві партії об’єдналися і прийняли нинішнє найменування – Соціал-демократична партія Німеччини). Аж до кінця Другої світової війни офіційною ідеологією партії був марксизм. Після 1945 р. партія відмовилася від єдиної світоглядної теорії й оголосила себе об’єднанням людей, які притримуються різних напрямків віросповідання і мислення, але визнають основні цінності демократичного суспільства: свободу, справедливість і солідарність. У нині діючій програмі СДПН з’явилися також положення про екологічну перебудову німецького суспільства.

Поряд із визнанням парламентської демократії і соціального ринкового господарства як основи суспільного устрою Федеративної Республіки Німеччини для СДПН характерне прагнення до обмеження економічної влади великого капіталу і досягнення більшої матеріальної рівності.

Як і ХДС, СДПН вважає себе народною партією, відкритою для усіх соціальних прошарків і груп суспільства, однак традиційною опорою партії залишаються насамперед працюючі за наймом, у першу чергу організований у профспілки робітничий клас провідних галузей матеріального виробництва.

СДПН займає стабільні позиції у державному механізмі ФРН, поперемінно або в коаліції із ХДС-ХСС утворюючи парламентську більшість й формуючи Уряд.

Інші політичні партії значно поступаються ХДС-ХСС і СДПН і за чисельністю, і за політичним впливом. Із числа цих партій тільки Вільна демократична партія (Вдп) незмінно була представлена в Парламенті всіх легіслатур, інші з’явилися там значно пізніше, у 80-і і 90-і рр. ХХ ст.

Вдп – єдина політична партія Німеччини, яка після об’єднання змогла значно збільшити число своїх членів (з 65 тис., наприкінці 80-х рр. ХХ ст. до 135 тис. у середині 90-х рр. ХХ ст.), однак і сьогодні вона поступається провідним політичним партіям країни. Ця партія – спадкоємиця класичного німецького лібералізму з його захистом необмеженої приватної власності й індивідуальних свобод. Соціальний базис партії завжди був надзвичайно хитким, що виражалося у перевазі або правих консервативних, або лівих соціал-ліберальних настроїв і поглядів. Відповідно, змінювалася позиція керівництва партії, та й саме керівництво, у результаті Вдп поперемінно ставала спільницею то ХДС-ХСС, то СДПН. Беручи участь у коаліції з більш сильним партнером, Вдп прагне зберегти свій власний імідж самостійної політичної сили, виступаючи проти конфесійного впливу на політику з боку ХДС-ХСС і колективістських устремлінь керівництва СДПН. Ліберальний маніфест 1985 р. відбив певний нахил партії вправо і її зближення у соціальних і політичних питаннях із позицією ХДС-ХСС. Водночас, у політичних питаннях партія виступає за розширення законодавчих гарантій основних прав і подальше зміцнення правової безпеки громадян як необхідної передумови демократичного розвитку суспільства.

У німецькому Парламенті в 1983 р. з’явилася ліва екологічна партія “Зелені”. Організаційно партія оформилася у 1980 р. Цілісна система ідей у партії відсутня, існує досить еклектичне поєднання змінюваних поглядів і підходів. Водночас, партія демонструє критичне ставлення до існуючого у ФРН суспільно-політичного порядку, пошук альтернативних форм організації життя, виразні соціально-егалітаристські настрої і пацифістсько-нейтралістські погляди. Після запозичення екологічної проблематики великими партіями політичний вплив “Зелених” пішов на спад. Сьогодні партія часто опиняється у стані глибокої кризи.

На сході Німеччини діє близька “Зеленим” за ідейно-політичною орієнтацією організація – Союз 90.

На крайніх флангах політичного спектру розташувалися Партія демократичного соціалізму (ПДС) і Республіканська партія. ПДС із моменту свого утворення у 1989 р. прагне позбутися репутації спадкоємиці Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЕПН), правлячої партії колишньої Німецької Демократичної Республіки. Її партійна програма 1990 р. відмежовується від практики так званого “реального соціалізму”, який ототожнюється з командно-адміністративною системою, водночас підкреслюється прихильність партії соціалістичній ідеї. Партія визнає парламентську демократію і різноманіття форм власності, одночасно вона виступає за розширення форм демократичного волевиявлення громадян, аж до визнання правомірності позапарламентських акцій опору й обмеження економічної влади великих монополій та їхнього впливу на політику. Партія має досить сильний вплив на сході Німеччини, де її опорою є колишня партійна й державна номенклатура Німецької Демократичної Республіки, а також значне число рядових членів колишньої СЕПН.

Республіканська партія – правоекстремістська партія, яка сповідує відверто націоналістичні погляди. Її позиції досить сильні в ряді земель (наприклад, вона має своїх представників у баварському ландтазі). У програмі партії міститься вимога виселення з ФРН усіх іноземців, на яких покладається відповідальність за безліч соціальних проблем країни – від безробіття до злочинності, а також жорсткості законодавства про надання притулку. Партія виступає за посилення правоохоронних органів і представляє себе як партію “закону і порядку”.