Котирування валют.

Сталі обмінні курси, чи котирування валют систематично публікують періодичні видання, що спеціалізуються на висвітленні економічних проблем. При цьому можуть даватися зведення про пряму і зворотне котирування. При прямої, котируванню одиниця іноземної валюти виражається в національній. Наприклад, 15 червня 1993 р. курс американського, долара складав 1085 руб. У випадку зворотного котирування виражають одиницю національної валюти в іноземній. У нашому прикладі 1 карбованець = 0,0009 долара.

У ринкових валютних котируваннях також можуть указуватися курс покупця та курс продавця, курси по угодах з різними умовами і термінами. Різниця між курсом покупця і курсом продавця (спред чи маржа) дає доход банку. З погляду термінів і умов угоди, розрізняють курс по касових операціях (курс слот чи курс телеграфного перекладу) і курс на термін по так називаних форвардних операціях. Форвардні операції, здійснювані на ф'ючерсних (термінових) ринках, це угоди на визначений період. Оскільки протягом цього періоду можуть відбуватися коливання валютних курсов, форвардний курс покликаний покривати валютний ризик. У силу цього він відрізняється від курсов валют з негайним постачанням.

Паритет купівельної спроможності.

Пояснення коливань валютних курсів засновано на теорії паритету купівельної спроможності. Відповідно до цієї теорії, для визначення курсових співвідношень потрібно зіставити ціни умовного кошика споживчих товарів двох країн. Так, якщо в Росії такий кошик коштує, скажемо, 5000 руб., а в США — 100 дол., те, поділивши 5000 на 100, ми одержимо ціну 1 долара, рівну 50 руб. Якщо в Росії подвоять ціни на товари, допустимо, унаслідок збільшення грошової маси в звертанні, а в США усіх залишиться незмінним, то за інших рівних умов обмінний курс долара до карбованця подвоїться.

Інакше кажучи, якщо обмінні курси коректуються щодо паритету купівельної спроможності, то переклад (конвертація) коштів з однієї валюти в іншу не повинний викликати змін у купівельній спроможності цих засобів. ' Зрозуміло, що визначення за допомогою цієї теорії рівноважного обмінного валютного курсу може бути тільки приблизним. Не говорячи вже про те, що існує безліч причин, що викликають коливання валютних курсів, не існує і єдиного способу визначення споживчого кошика. Структури товарів і послуг, що утворять споживчий кошик у різних країнах, досить відрізняються Друг від Друга. Їхнє порівняння дуже умовне.

Коливання валютного курсу й інструменти его регулювання

Динаміка курсу карбованця та адекватні цьому зміни цін на товари і послуги зробили очевидним навіть для далеких від економіки людей вплив курсу національної валюти на економічну ситуацію в країні. Але якщо в Україні навесні 1993 р. із тривогою стежили за триваючим падінням курсу карбованця, то в Японії тієї ж навесні сприймали як катастрофу ріст курсу ієни, що, на думку фахівців, виносив вирок японському експорту. Чого ж варто побоюватися — чи падіння рости курсу національної валюти? Яке дійсний вплив подібних коливань на національну економіку?

Вплив зміни курсов валют на різні суб'єкти ринку.

Зміна курсу національної валюти по-різному позначається на різних суб'єктах ринку. Зовсім справедлива негативна реакція українських споживачів на подорожчання імпортних товарів, на яке в числі інших причин впливає падіння курсу карбованця. Цю ситуацію збільшують інфляційні процеси, недостача товарів національного виробництва. Але навіть в умовах насиченого ринку в розвитих країнах зниження курсу національної валюти веде до подорожчання імпортних товарів, робить їхній менш доступними покупцю, скорочує можливість вибору і знижує в кінцевому рахунку рівень споживання населення. Відповідно, якщо ситуація складається протилежним образом, тобто курс національної валюти підвищується, споживачам це йде на користь.

Неоднозначно позначаються коливання курсу валют на виробниках. Негативні наслідки підвищення курсу валюти випробують на собі насамперед галузі, орієнтовані на експорт. Подорожчання національної валюти підвищує ціну на експортований товар, як наслідок, скорочуються обсяги продажів, що нерідко веде до скорочення виробництва. На початку 1993 р. спостерігачі пророкували, що вже згаданий ріст курсу ієни (з 124 до 116 ієн за долар) для країни, чиє економічне процвітання багато в чому визначається експортними перевагами, може мати дуже важкі наслідки. Для автомобільної корпорації «Тойота», наприклад, падіння курсу долара усього на одну ієну обертається фінансовими втратами, обумовленими цифрою 6 млрд. ієн. А в цілому, по підрахунках фахівців, при курсі 110 ієн за долар збитки можуть понести 70 % японських корпорацій і фірм .

Однак у ситуації з курсом валюти, що підвищується, є виробники, що виграють. Це ті, чиє виробництво засноване на імпортованій сировині, матеріалах, устаткуванні. Здешевлення імпортних складових скорочує виробничі витрати, зміцнює позиції цих підприємств на ринку. У випадку зниження курсу валют обставини складаються для них протилежним образом: відбувається ріст витрат, як наслідок, падіння чи прибутковості збитковості виробництва, далі — скорочення його чи обсягів закриття. Є галузі, що слабко реагують на коливання валютних курсів. Це ті, чиє виробництво замкнуте на внутрішній ринок, не зв'язано ні з експортом, ні з імпортом.

Понятно, что, до яких би наслідків для різних суб'єктів ринку не приводили коливання валютних курсов, найбільш оптимальною ситуацією, уже в силу своєї передбачуваності, був би стабільний курс національної валюти как важлива умова успішної економічної діяльності.

Макроекономічні наслідки коливань валютного курсу.

Для з'ясування макроекономічних наслідків коливання валютних курсів нагадаємо , що експорт і імпорт можна розглядати як складових сукупних витрат. Експорт, подібно інвестиціям і споживанню, дає імпульс зростання національного виробництва, доходу і зайнятості. Збільшення експорту — це збільшення реальне товарів, що купуються, зробленою національною промисловістю, тобто збільшення сукупного попиту. Відповідно, збільшення імпорту — це збільшення споживання товарів, зроблених за рубежем, і зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари.

Звідси можна зробити висновки про вплив коливання курсів валют на сукупний попит. Підвищення курсу валюти погіршує ситуацію експортерів і поліпшує для імпортерів, тобто обидва фактори, з погляду сукупного попиту, діють в одному напрямку — убік його зменшення. Зниження курсу валюти, сприяючи збільшенню експорту і зменшенню імпорту, може сприяти росту сукупного попиту, тобто того обсягу національного виробництва, що може бути придбаний за інших рівних умов.

Що стосується впливу валютного курсу на сукупну пропозицію, тобто того обсягу виробництва, що може бути зроблений, те тут ситуація складається протилежним образом. Згадаємо, що зниження курсу валюти викликає ріст цін на імпортні сировину, матеріали, устаткування. Це викликає ріст витрат виробництва, а результатом може бути скорочення його обсягів. Різке падіння валютного курсу може привести економіку в стан так називаного «шоку» пропозиціям, тобто вести до скорочення реального обсягу виробництва при одночасному росту цін. У нормальній економічній ситуації негативний вплив зниження курсу валюти на сукупну пропозицію нейтралізується зростанням чистого експорту. Однак якщо в силу визначених причин росту експорту не відбувається, той вплив шоку пропозиції на економічну систему внаслідок різкого падіння валютного курсу може бути значним.

На мал. 2. дано графічну інтерпретацію впливу на короткострокових інтервалах зменшення курсу, валюти на макроекономічну рівновагу в типовій економічній ситуації.

На графіку вихідному рівню сукупного попиту (AD1) і сукупної пропозиції (AS1) відповідає рівноважний обсяг виробництва і рівень цін у крапці E1. Зниження курсу валюти, підвищуючи експортні можливості країни, збільшує сукупний попит, що характеризується на Графіку зрушенням кривої AD1 у нове положення AD2. Новий рівень рівноваги характеризується на графіку підвищенням цін і збільшенням обсягу виробництва. У даному конкретному випадку зниження курсу валюти впливає на економіку країни.

М ал.2

Державне регулювання валютного курсу

Оскільки зміни валютного курсу мають настільки відчутні наслідки для економіки, закономірно, що він є важливим об'єктом регулювання як усередині держави, так і в міждержавних відносинах. Серед дій уряду, впливаючіх на валютний курс, можна виділити міри прямого і непрямого регулювання. До останнього в умовах відкритої економіки відноситься майже весь арсенал грошово-кредитної і фінансової політики. На курс національної валюти впливають кількість грошей, що знаходяться в звертанні, реальні норми відсотка темпів інфляції і т.п. Держава може використовувати і заходу прямого впливу. Серед них можна відзначити дисконтну політику (дисконт-відсоток, стягнутий банком) і валютні інтервенції на зовнішніх валютних ринках.

Так, для подолання тенденції падіння курсу долара, характерної для нього в 70-і рр., уряд США прийняло наприкінці 70-х рр. , план підтримки долара. Він містив у собі підвищення банківської дисконтної ставки і широкомасштабну валютну інтервенцію. Реалізація цього плану дозволила спочатку призупинити падіння курсу долара. А в 80-х рр. курс став рости, досягши піка в 1985 р. На это вплинула не тільки реалізація вищевказаних заходів, але і тверда грошово-кредитна політика того періоду. В другій половині 80-х рр. курс долара знову став знижуватися.

Методи регулювання валютного курсу можуть бути спрямовані як на девальвацію — зниження курсу валюти, так і на ревальвацію — підвищення курсу валюти. Це залежить від економічної ситуації в країні і меті, що на даний момент ставить перед собою уряд. Воно може спробувати збільшити сукупний попит за рахунок експортних можливостей, спираючи на девальвацію валюти, чи обмежити його за допомогою ревальвації.

Можна відзначити, що до скасування золотого стандарту девальвація супроводжувалася відповідним офіційним зниженням золотого змісту валют, а навпаки. В даний час вони є інструментами, на час усуваючими «курсові перекоси», що приводять у відповідність офіційний курс валют до дійсного. Темпи інфляції й інші причини знову викликають відхилення, а отже, необхідність нової чи девальвації ревальвації.

Подібні процеси в умовах курсів валют, що плавають, відбуваються на ринку постійно. Інакше кажучи, офіційний курс фіксує курс валюти, що склався під впливом ринкових сил. Намагаючись активно коректувати курс валюти, держава цілеспрямована впливає на ті ринкові сили, під впливом яких він складається.

Проводячи валютну інтервенцію, центральні банки країн чи продають купують валюту своєї країни на зовнішніх валютних ринках. Для здійснення девальвації курсу валюти необхідно збільшувати пропозиція на валютних ринках валюти своєї країни. Це можна зробити і за рахунок додаткової емісії грошей. Якщо валютна інтервенція спрямована на ревальвацію, тобто на підвищення обмінного курсу національної валюти, центральний банк повинний скуповувати на валютних ринках власну валюту в обмін на наявну в нього іноземну. Для проведення подібних операцій необхідні валютні резерви. Звичайно при казначействах створюються спеціальні стабілізаційні фонди. Такі фонди були створені в Англії в 1932 р., в.США — у 1934 р., у Франції — у 1936 р., а потім і в ряді інших країн. При необхідності використовують на ці мети і позики, наприклад у МВФ. Так, при вступі Росії в МВФ, з обіцяного їй кредиту в 24 млрд. дол. на створення стабілізаційного валютного фонду призначалося 6 млрд. дол..

Як і для усіх форм світових економічних відносин, для валютного регулювання характерне маневрування в рамках протекціонізму і лібералізму. До числа протекціоністських мір можна віднести таку форму прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. При їхньому використанні держава здійснює контроль над операціями з золотом і валютою. Національні експортери не мають права продавати виручену іноземну валюту на ринку. Вони зобов'язані здавати її в обмін на національну за офіційним курсом. Можуть обмежуватися переклади за границю і вивіз, а іноді і ввіз капіталу. З обсягом і методами застосовуваних державою валютних обмежень прямо зв'язане таке важливе поняття, як конвертованість валюти.

Конвертованість валют, ее значення.

Режим конвертованості (оборотності) національних валют є одним з найважливіших факторів, що визначають умови включення національної економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу праці, міграції капіталів. З погляду режиму оборотності, розрізняють вільно конвертовану валюту (УКВ), частково конвертовану і неконвертовану. УКВ володіє, як правило, повною зовнішньою і внутрішньою оборотністю. Сфера її обміну поширюється на усіх без винятку категорії власників коштів і усі види зовнішньоекономічних операцій. Вона може безперешкодно обмінюватися на будь-яку іншу іноземну валюту, у тому числі на частково конвертовану і неконвертовану. В даний час до числа УКВ відносяться долари США і Канади, фунт стерлінгів, марка ФРН, японська ієна, швейцарський франк. Вільно конвертовані валюти опосередковують міжнародні розрахунки, тобто заповнюють функції світових грошей.

Більшість країн, у тому числі Франція й Італія, мають обмеження по зовнішньоекономічних операціях з їх валютою, тобто валюти є частково оборотними. В умовах часткової конвертованості валюти оборотність поширюється тільки на визначені категорії її власників і на окремі види зовнішньоекономічних угод, обмінюється лише на деякі іноземні валюти і не по усіх видах міжнародного платіжного обороту.

До неконвертованого відносяться валюти країн, що застосовують тверді заборони й обмеження по ввозі і вивозу, обміну, продажам і покупкам національної й іноземної валюти. До неконвертуємих відносяться, валюти більшості що розвиваються, колишніх соціалістичних і нашої країни.

Неконвертований статус радянського карбованця відповідав умовам централізовано керованої, планової економіки з її державною валютною монополією, плановим розподілом і використанням валютних засобів. Ринковий тип економіки, заснований на вільному волевиявленні усіх власників коштів, вимагає конвертованості національної валюти. Однак конвертованість не є чисто технічна категорія, що визначає можливості обміну валюти. Вона відбиває специфіку системи економічних відносин, що виникають між національним і світовим господарством.

Для умов слаборозвиненої чи національної економіки, що знаходиться в кризі, наслідку введення конвертованості реально можуть стати розлад внутрішнього грошового обігу, посилення товарного дефіциту й інфляції, ріст ажіотажного попиту на іноземну валюту і ріст зовнішньої заборгованості, підривши позицій вітчизняних виробників, соціальне розшарування, напруженість і т.д.

Не менш значно міг би виглядати перелік вигод, очікуваних від усунення валютних обмежень. Але в даному випадок важливо підкреслити, що коли незабаром Росія орієнтована у своєму русі на перехід до ринкового типу господарства й інтеграцію Ут світову економіку, перехід до конвертованості карбованця неминучий. Він повинний, видимо, відбуватися в двох напрямках. Одне з них припускає реформування безпосереднє сфери валютних от­ношений, зміни принципів валютного регулювання в країні і в зовнішньоекономічній діяльності. Друге зв'язано з усім комплексом загальноекономічних умов і прежде зі створенням сучасної структури економіки, досягненням такого рівня виробництва, при якому вироблені товари стали б конкурентноздатними на світовому ринку.

Міждержавні структури у валютно - фінансовій сфері

Для міжнародних валютних відносин сучасного етапу характерне сполучення нестабільності, високого ступеня невизначеності процесів і одночасне поглиблення координації економічної політики держав у цій області.

Координація дій у валютно-фінансовій сфері відбувається як

на рівні урядів, так і в рамках міждержавних валютних фінансових організацій. Найбільш значиму роль у сфері валютного регулювання грають щорічні економічні наради «сімки» ведучих країн Заходу, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР), Міжнародної асоціація розвитку (МАР) і ін.

Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Посилення міжнародної координації валютно-фінансової сфери багато в чому зв'язано з діяльністю МВФ, що відповідно до свого статуту регулює валютні курси і платіжні баланси країн-членів, контролює систему багатобічних платежів і зовнішню заборгованість країн, що розвиваються, надає кредити країнам-членам для рішення їхніх валютно-фінансових проблем.

У період існування фіксованих валютних курсів діяльність МВФ була спрямована на підтримку валютних паритетів, запобігання невиправданого маніпулювання валютними курсами. З переходом до курсів валют, що плавають, був переглянутий Статут МВФ (1978), і хоча необхідність підтримки паритетів відпала, сфера діяльності МВФ аж ніяк не скоротилася. Так, було передбачене посилення контрольних функцій МВФ як основи міждержавного валютного регулювання, розширення інструментаріїв впливу на незбалансовані міжнародні розрахунки і «необґрунтовані» курсові співвідношення.

Важливим напрямком діяльності МВФ є кредитування країн для врегулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості. Слід зазначити, що МВФ зв'язує надання кредитів країнам-членам з умовою проведення тими визначених змін в економічній політиці. Такі зміни у виді програм фінансово-економічної стабілізації терміном від 1 року до 3 років узгоджуються з фондом і розглядаються як свого роду міжнародне свідчення платоспроможності країни. Кредитні ресурси даються країні в залежності від ходу виконання такої програми. Такі програми є умовою одержання кредитів для країн Східної Європи і Росії.

З 1970 р. МВФ випускає міжнародні платіжні і резервні засоби — спеціальні права запозичення (СДР). До створення СДР — міжнародної рахункової одиниці, своєрідного різновиду світових кредитних грошей — підштовхнули нестійкість національних валют, демонітарізація золота. СДР не існує у виді наявних знаків, а тільки у виді кредитних записів на спеціальних рахунках у МВФ і використовується в розрахунках між центральними банками країн — членів фонду. Вартість СДР розраховується на основі так називаної «валютного кошика»—середньозважена вартість валют спочатку 16 країн, а з 1981р. — США, ФРН, Франції, Англії, Японії. Раз у 5 років здійснюється перегляд складу СДР із метою обліку змін відносної значимості вхідних у СДР валют у світовому економічному обороті.

Європейська валютна система (ЕВС).

Нестабільність світової валютної системи приводить до спроб узгодження валютного регулювання на регіональних рівнях. Так, у 1979 р. державами, що входять у Європейське економічне співтовариство, з метою стабілізації валютних курсів була створена Європейська валютна система і європейська валютна одиниця ЕКЮ, що одержали визначений статус у платіжних операціях між фірмами в рамках «Загального ринку». Валюти країн, що входять в ЕВС, зв'язані між собою досить твердими курсовими співвідношеннями. Національні валюти мають право коливатися навколо ЕКЮ в межах плюс-мінус 2,25%. Паритети валют залишалися незмінними останні п'ять років. Зміни відбулися убік жорсткості для Італії з первісних 6 % у ту й іншу сторону до загальноприйнятих 2,5 %. З 1990 р. у механізм ЕВС включений фунт стерлінгів з коливаннями плюс-мінус 6%.

Європейська зона валютної інтеграція-приклад зміцнення координації економічної політики у валютній сфері. У перспективі валютний союз співтовариства планується як єдиний господарський комплекс вхідних у ЄС країн з єдиною грошовою одиницею.

Поява міжнародних розрахункових грошових одиниць (СДР, ЕКЮ) — «нічийних» світових грошей — свідчення посилення взаємного переплетення національних господарств, що входять у світове співтовариство. Разом з тим, надії на них як на засіб забезпечення стійкості світової валютної системи цілком не виправдуються. Основними засобами в міжнародних розрахунках по- колишньому залишаються національні валюти (західногерманскі марки, швейцарські франки, англійські фунти стерлінгів, японська ієна). Лідируюче положення продовжує зберігати долар США.