Тема 15. Державне регулювання економіки.

План:

1. Поняття державного регулювання економіки. Суб'єкти регулювання

2. Об'єкти і мети державного регулювання економіки

3. Засобу (інструменти) державного регулювання економіки

4. Державне економічне програмування

5. Механізм державного регулювання на прикладі політики цін

6. Етапи розвитку державного регулювання економіки. Границі його ефективності

В всіх економічних системах держава регулює економіку. Таке регулювання в сучасній ринковій економіці здійснюється в набагато менших масштабах, чим в адміністративно-командній системі. Проте і тут економічна роль держави велика.

Поняття державного регулювання економіки. Суб'єкти регулювання

Суть державного регулювання

Державне регулювання економіки (ДРЄ) в умовах ринкового господарства являє собою систему типових мір законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами і громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

В міру розвитку ринкового господарства виникали і загострювалися економічні і соціальні проблеми, що не могли бути вирішені автоматично на базі приватної власності. З'явилася потреба значних інвестицій, малорентабельних чи нерентабельних з погляду приватного капіталу, але необхідних для продовження відтворення в національних масштабах; галузеві і загальногосподарські кризи, масове безробіття, порушення в грошовому обігу, що загострився конкуренція на світових ринках вимагали державної економічної політики (ДЄП).

Теоретично поняття ДЄП ширше ДРЄ, тому що перша може ґрунтуватися і на принципі невтручання держави в господарське життя (відомий принцип економічного лібералізму laisser faire — laisser passer). У сучасних умовах невтручання держави в соціально-економічні процеси немислимо. Уже давно суперечки йдуть не про необхідність ДРЄ, а про його масштаби, форми й інтенсивність. Тому терміни «державне регулювання економіки» і «державна економічна політика» у наш час ідентичні.

Об'єктивна можливість ДРЄ з'являється з досягненням визначеного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу. Необхідність, що перетворює цю можливість у дійсність, полягає в наростанні проблем, труднощів, з якими і покликано справитися ДРЄ.

У сучасних умовах ДРЄ є складовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує різні задали, наприклад стимулювання економічного росту, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній структурах, підтримки експорту. Конкретні напрямки, форми, масштаби ДРЄ визначаються характером і гостротою економічних і соціальних проблем у тій чи іншій країні в конкретний період.

У силу ряду причин найбільш розвитий механізм ДРЄ склався в деяких країнах Західної Європи (у Франції, ФРН, Нідерландах, Скандинавських країнах, Австрії, Іспанії), у Японії, ряді швидко розвиваються країн Азії і Латинської Америки. Слабкіше розвито ДРЄ в США, Канаді, Австралії, де на відміну від Європи не було соціально-економічних потрясінь, аналогічних наслідкам Другої світової війни, виникненню табору соціалізму, а потім його розпаду, і де приватний капітал мав особливо сильні позиції. Проте ДРЄ й у цих країнах відіграє помітну роль, особливо в періоди погіршення кон'юнктури, при високих показниках безробіття й інфляції.

Особливо важлива роль ДРЄ в країнах, що розвиваються, що створюють незалежну економіку, у колишніх соціалістичних країнах, що здійснюють перехід від планового господарства на базі державної власності до ринкового господарства на базі приватної власності.

Для з'ясування механізму ДРЄ доцільно охарактеризувати його суб'єкти, об'єкти, мети, чи інструменти засоби, а також етапи розвитку.

Суб'єктами економічної політики є носії, виразники і виконавці господарських інтересів.

Носії господарських інтересів

Носії господарських інтересів — це соціальні групи, що відрізняються друг від друга по ряду ознак: майновому, по доходах, видам діяльності при аналогічних доходах, професіям, галузевим і регіональним інтересам. Це наймані робітники і хазяїни підприємств, фермери і земельні власники, дрібні і великі підприємці, керуючі й акціонери, обличчя вільних професій, державні службовці і текстильники, селяни виноградних районів Франції і жителі Рурского вугільного басейну і т.д. У кожної з цих груп є свої інтереси, обумовлені їхнім соціально-економічним положенням, також приналежністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Представники цих груп індивідуально виражають свої інтереси в засобах масової інформації, на мітингах і звертаючи з проханнями, протестами, побажаннями в державні установи, відповідальні за економічну і соціальну політику.

Це перша лінія зв'язку господарських інтересів з державним апаратом, що регулює господарство.

Реакція органів ДРЄ на ініціативи носіїв економічних інтересів різна. Лист французького винороба в Міністерство економіки Франції з пропозицією обмежити імпорт дешевого італійського вина може бути сприйняте в кращому випадку як інформація про настрій визначених професійних і регіональних груп. Хоча і цій інформації при налагодженій системі ДРЄ має значення для аналізу поточного і перспективного стану економічних інтересів.

Інша ситуація виникає, якщо з чи клопотанням вимогою звертається велика фірма, що займає пануюче положення в галузі [наприклад, суднобудівний концерн «Бурмайстер» (Burgmeyster), що уособлює всю суднобудівну промисловість Данії; російські промислові комплекси «Уралмаш» чи «Волзький автомобільний завод», що роблять істотний вплив на економічне становище країни в цілому]. Не реагувати на побажання такої фірми державні господарські органи не можуть, тому що від її деякою мірою залежить стан національної економіки. Фірма, крім офіційного звертання в інстанції, може організувати лобіювання своїх інтересів у структурах влади. Але це зовсім не виходить, що органи ДРЄ відразу і цілком виконають побажання фірми. Може бути, ці побажання йдуть врозріз з інтересами інших фірм, обличчя, що працюють по найманню, пенсіонерів, екології даного регіону, з цілями ДЄП чи просто можливостями бюджету.