2.3 Антонімія

Антоніми (від rp. ant і «проти' й ônyma «ім'я») – різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.

Наприклад: день – ніч, жар – холод, радість – горе, важкий – легкий, падати – підніматися, мало – багато. Наведені пари слів мають протилежні значення, що об'єднуються спільним родовим значенням: для дня і ночі – час, для жари і холоду – температура, для радості і горя – почуття, для важкого і легкого – вага, для мало і багато – кількість, для падати й підніматися – вертикальне положення.

В антонімічні відношення вступають лише ті слова, які можуть означати ступінь ознаки (наприклад, від тихий і голосний можна утворити форми тихіший, голосніший, найтихіший, найголосніший), протилежно спрямовані дії (входити – виходити) і точки простору та часу (верх – низ, рано – пізно, літо – зима).

Розрізняють чотири групи антонімів: контрарні, комплементарні, контрадикторні та векторні.

Контрарні антоніми (від лат. contrarius «протилежний») виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції. Між ними є проміжний член (хоч би один). Наприклад:

молодий (чоловік) – нестарий – середніх літ – літній – старий;

важкий (урок) – нелегкий – середньої важкості – неважкий – легкий;

нижній (поверх) – середній – верхній.

Комплементарні антоніми (від лат. complementum «доповнення») доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. У них нема середнього (проміжного) члена. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний – хибний (неістинний - хибний), живий – мертвий (неживий-мертвий).

Контрадикторні антоніми (від лат. contradictorius «суперечливий») : один із членів утворюється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності: молодий – немолодий (середніх літ, літній, старий), дорогий – недорогий (дешевий, не дуже дешевий тощо).

Векторні антоніми (від лат. vector «той, що несе») виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: в'їжджати – виїжджати, збирати – розбирати, піднімати – опускати, засвітити – загасити.

Антоніми бувають різнокореневими (любов – ненависть, гарний – поганий, швидко – повільно) й однокореневими (прихід – відхід, культурний – некультурний, революційний – контрреволюційний).

Елементарною одиницею антонімічного протиставлення, як і в синонімії, є значення слова, через що одне й те саме багатозначне слово може належати до різних антонімічних пар і рядів:

вільний (селянин) – безвільний, панський, кріпак;

вільна (розмова) – вимушена, офіційна; вільна (аудиторія) – зайнята;

повна (дитина) – худа; повна (бочка) – порожня тощо.

Крім міжслівної, існує ще внутрішньослівна антонімія, за якої одне слово поєднує в собі протилежні значення. Наприклад, укр. позичати має значення «давати в борг» і «брати в борг», слово «напевно» поєднує значення «можливо» і «безперечно, точно», слово безцінний має значення «дуже цінний» і «нічого не вартий». Поляризація значень у межах одного й того ж слова називається енантіосемією (від гр. enantios «протилежний» і опута «ім'я, ознака»).

Антонімія – важливий стилістичний засіб. Вона є основою стилістичних прийомів антитези (від гр. antithesis «протиставлення»), суть якої полягає в зіставленні протилежних явищ, образів для посилення враження (любов і ненависть, правда і кривда; Бідний піт ллє, а багатий його кров п'є), та оксиморона (від гр. oxymoron «дотепно-безглузде»), тобто поєднання контрастних за змістом понять, що разом дають нове уявлення (дзвінка тиша, гарячий сніг, раби волі, багатство бідних, сліпота зрячих, живий труп тощо).