Література відродження іспанії та португалії. Історичні передумови віжродження віспанії. Особливості ренесансної літератури до сервантеса. Творчість мігеля сервантеса де сааверди

Відродженню в Іспанії передувала реконкіста – визвольна боротьба іспанців проти арабських племен. в цей період коли Іспанія була завойована арабами залишив глибокий слід на всьому майбутньому, духовному та культурному житті держави. Саме араби вплинули на формування іспанського етносу, ментальності, музики, поезії, архітектури, створення мавританського стилю. Араби, які прийняли католицизм і назвали себе морисками. Доба реконкісти знайшла відображення у епосі «Про мого Сіда». У піснях-романсах поступове звільнення Іспанії від арабів дозволило сформувати окремі феодальні держави – Арагон, Гранада, Португалія, Кастилія, Наварра, Леон. Важливою подію для життя стало об’єднання двох держав – Кастилії та Арагону в наслідок шлюбу між Ізабеллою Кастильською та Фердинантом Арагонським у 1479. Тоді ж виникли умови для утворення одної держави - Іспанії. До цього періоду належать найвідоміші географічні відкриття – Христофора Колумба 1492-1502, Васко да Гами до Індії, Фернана Магелана навколо світу.

Першим могутнім іспанським королем вважають Карлоса І. У 1515 він стає імператором священної Римської імперії і править під ім’ям Карла V Габсбурга. Завдяки йому був створений флот – «Непереможна армада». «В імперії Габсбургів ніколи не заходить сонце» - так сказав про свою державу сам Карл. В середині 16 ст. починається процес занепаду країни. Дослідники називають 2 причини, що призвели до краху

• Приплив золота з американських колоній, що зруйнував економічну систему

• Негативна сторона католицизму – інквізиція

Інквізиція в Іспанії була наймогутнішою. Вона належала не церкві, а державі чим сприяла зміцненню абсолютизму, гальмувала розвиток культури та науки і знищувала всіх. Томас Торквемада – послав на вогнище більше вісім тисяч чоловік та знищів безліч книг. В першій половині 16 століття імперія втратила свої володіння в Європі. З того часу країна стала маленьким островом на політичній карті.

Література відродження здобула розквіту у другій половині 16 століття. Саме цей період іспанці до цього часу називають «золотим віком» своєї літератури. У цей період центрами іспанської культури стають міста - Толедо, Мадрид і Кордова. В університетах цих міст формується іспанська літературна мова на основі кастильського діалекту. У цих містах формується куток гуманістів ідеї, яких спираються на традиції італійського мистецтва, арабської поезії і плебейської культури. Основними напрямками і жанрами того часу були:

• Іспанська лірика (андалузька поезія) – розвивалася під впливом арабських традицій.

• Романс та сонет – провідні жанри лірики. Творцями були – Гарсілассо де Лавега, Хуан Боскан, Крістобаль де Костільєхо, Гутьєре де Сетіна.

• Лицарський роман. Роман «Амадіс Галльський» - автор Гарсія Родрігес де Монтальво.

• «Шахрайський», пікаресний роман.

• Драматургія. Лопе де Вега «Собака на сіні».

• Творчість Сервантеса, як літературне явище.

Португальська література – розвивалася паралельно іспанській. Найвідоміший представник – Луїс де Камоенс – творець португальської літературної мови і автор епічної поеми «Лузіада» 1572. У поемі розповідалося про засновника Португалії – Луза та про його нащадків. Поема була побудована на реальному історичному факті – кругосвітній подорожі Васко да Гами. У творі поєдналися історичні факти і легенда. Автор активно звертався до античної літератури вводячи в поему богів – Марса, Венеру, Вакха. Цей твір вважають достойним явищем португальської літератури доби відродження і відносять до жанру – героїчної, генеалогічної поеми. В ній автор продовжив традиції Вергілія, Петрарки, Ронсара. Слугувала підґрунтям для травестійних, бурлескних поем.

Шахрайський роман – звертався до побутових проблем життя Іспанії періоду «занепаду». Головним героєм роману є Піккару – шахрай, злодій, волоцюга, який розповідає про своє дитинство, юність та доросле життя. Події розгортається у місті, в основу лягли анекдоти і оповідки народного походження. У іспанському романі відбивається картина загального зубожіння суспільства, яка торкнулася усіх верств населення від давніх дворянських родів до слуг. У цій ситуації вирізняється образ центрального персонажу, котрий за природою добра і щиросердна людина. Часто підліток, який силою обставин вирваний зі свого звичного життя і змушений за це життя боротися. Він випробовує різні занятті і бути чесни, але життя показує йому що шлях за добрими намірами не приведе його нікуди. Він змушений вдаватися до обману, брехні і підступу щоб утриматися на плаву. Як правило закінчувався позитивно, коли шахрай досягав багатства різними способами – отримання спадку чи одруження на багатій жінці. Шахрайський роман написаний у дусі народного гумору, гуманістичної сатири. Він був іронічний, а автор виражав свої співчуття до молодої людини. Сам герої багатий на благородні риси.

Першим і класичним зразком даного жанру вважають анонімний роман «Життя Ласарільйо з берегів Торменса». Далі іде роман Матео Алеман «Гусман з Альфарече». Популярним був роман Франциска де Кевадо «Історія пройдисвіта на ймення Пабло» зразка волоцюг і дзеркала крутіїв. Вирізняється серед традиційних пікаресних роман Луїса Велеса де Гевари «Кульгавий біс». В багатьох романах центральним персонажем виступає жінка – у романі Франціско де Убедо шахрайка Хустина, або в романі Солорансо – севільська куниця, або вудка для гаманця. Жінка зображується сильною та розумною. Шахрайські романи вплинули на творчість багатьох авторів.

Лопе Фелікс де Вега – представник драматургії. Автор понад 470 п’єс, хоча можливо написав більше 1500. Він писав у різних жанрах. Тематика п’єс дуже різноманітна. В нього є п’єси на історичну і міфологічну тематику - «Венера і Адоніс», «Велич Александра», «Імперія Оттона», «Король без королівства» , «Монтекі і Капулетті», «Рукавичка дони Бланки», «Народження Ксеркса». Є твори присвячені і добі реконкісти, історія Сіда. найвідомішими залишилися комедії – героїчна комедія «Овече джерело», «Фуенте овехуна» та комедії про кохання – «Дівчина з глечиком», «Учитель танців», «Зірка Сивілії», «Веленсіанська вдова» та «Собака на сіні». Лопе де Вега у своїх комедіях звертається до типових поетичних прийомів ренесансної комедії – втручання випадковостей, збіг обставин, комізм обставин, поєднання серйозного і смішного, високого і низького. Автор співчутливо і толерантно ставиться до своїх персонажів. Він ніколи не був сатириком і звертався до ренесансного сміху.

Мігель де Сервантес (1547-1616) – творчість відносять до пізнього етапу відродження. У його творах відобразилася криза всієї доби відродження, а його рік смерті вважають останнім роком відродження. Був представником типової ренесансної біографії. Отримав вищу освіту, лужив секретарем у римського кардинала – Аквавіви і при дворі поїхав до Італії. Смерть його господаря залишила його без коштів. Він був змушений стати воїном, і вести війну з турками. Прийняв участь у битві при Лепанту, коли турецькій флот був розбитий. Сервантеса було поранено в руку, яка залишилася паралізованою це привернуло увагу Хуана Австрійського (брата короля), який написав йому позитивні рекомендації і прохання прийняти його на хорошу посаду. Повернувся додому на кораблі «Щастя» де їх захопили турки у полон на цілих 5 років. Прочитавши листи, його господарі запросили за нього надто сильний викуп. Сервантес став збирачем податків для армії, таким чино м об’їздив всю Іспанію. Декілька разів був ув’язнений за начебто розкрадання грошей. Одного разу у в’язниці написав свій роман. Могила письменника не збереглася так як він був похований у бідняцькому секторі за рахунок церковних коштів. Творчий доробок Сервантеса як письменника досить великий – пасторальний роман «Галатея», авантюрно-героїчний «Мендри Персилеса і Сигізмунди», історію у новелах - «Повчальні новели», поему терцинами «Подорож на парнас», драматургічну збірку «8 комедій і 8 інтермедій» і роман «Дон Кіхот» 1605, а друга частина у 1615. Всі свої твори почав друкувати після 60 років.