Література доби ренесансу у франції. Особливості французької ренесансної культури. Письменники доби ренесансу. Творчість француа рабле «гаргантюа і пантагрюель». Творчість «плеяди»

Свого розквіту ренесанс у Франції досягнув у 16 столітті. Добі ренесансу у Франції притаманні наступні риси:

• Ренесанс – розвивався у дворянському середовищі при дворах королів, знаті і духівництва. Одним з них був Франциск І 1515-1547, який був ренесансним володарем котрий поєднав ренесансну широту поглядів (любов до життя, макіавеллівські погляди на владу, потяг до знань та культури). Він створив при своєму дворі велику бібліотеку, якою могли користуватися вчені, запрошував до себе Леонардо да Вінчі та інших гуманістів. Почав перебудовувати Париж. На противагу богословській Сорбоні відкрив світський заклад є Колеж де Франс. За його сприяння почали перекладати античних класиків та італійських письменників. Його відтворив у своєму творі Рабле у образі ідеального правителя та монарха. Сестра короля – Маргарита Ангулемська, королева наварська, яка було освіченою жінкою та виступила як письменниця та послідовниця іде Боккаччо і написала «Гептамерон» - семиденник, збірку новел. Вона поєднала новелістику та пошук ідеалу, духовну досконалість.

• Реформація – рух гугенотів, був очолений Жаном Кальвіном. Жан Кальвін – рішучий у своїх виступах проти католицької церкви, надрукував «Напучування у християнській вірі» де виклав доктрину свого вчення, що полягає у жорсткій аскезі, відмові від світських задоволень. Був релігійним фанатиком та диктатором. Франциск І вигнав його за межі Франції і Кальвін продовжив діяльність у Женеві де переслідував все мистецтво, через нього було спалено Мігеля Сервента у 1553. Його настрої згодом привели до Фарфоломіївської ночі. Боротьба між католиками та гугенотами продовжувалася до 1598, коли король Генріх VІ увів указ про рівність прав католиків та гугенотів.

• Ренесансний сміх – проявився у творчості Рабле. На відміну від середньовічного, карнавального та блазенського сміху, що висміював все, ренесансний – мав наступні особливості: пародію, комічне розвінчання, де сакралізацію, бурлеск, травестію. Його завданням було відобразити радість звільнення від забобона та заборон середньовіччя. Це був сміх життєствердний і життєдайний. Дослідники вважають, що такий сміх мав дві тенденції – гуманістичний (відображав радість життя, закоханість у красу людини та природи, широту світовідчуття) та сатиричний (висміював буденне, низьке, що не дає людині стати людиною, як її розуміли гуманісти). Сміх Еразма Ротердамського, Себастяна Бранта, Француа Рабле.

• Представники. Француа Рабле – «Гаргантюа та Пантагрюель». У другій половині 16ст. представив свої твори прозаїк, філософ, лінгвість – Мішель Монтень автор «Проби», написав ряд трактатів, що зачіпали різні загальнолюдські проблеми. Розквітла лірика к творчості першого літературного угрупування – «Плеяд». Трагічну добу релігійних конфліктів зобразив у своїх поезіях поет-гугенот Теодор Агріппа Добін’є, творчістю якого завершився ренесанс у Франції.

Француа Рабле 1494-1553, його єдиним, але грандіозним витвором є «Гаргантюа і Пантагрюель», а його життя – типова ренесансна біографія. У першій половині свого життя – він духовна особа, живе у монастирях, займається самоосвітою. Його прагнення та погляди не відповідають католицьким монастирям тому у 36 років він відкинува духовний сан. Щоб займатися науками. Вивчав медицину, проводив анатомічні досліді, лікував хворих, проводив лекції.

У 1532 почав писати свою книгу. У 1533 активізуються протестанти і Сорбона посилює цензуру. Книга Рабле підпадає під кодекс заборонених книг. Для того щоб врятувати себе заново прийняв духовний сан, але продовжив наукову діяльність. Він звернувся до Франциска І, який підтримав його. Саме йому він присвятив розділ своєї книги. Після смерті короля становище письменника стало вкрай небезпечним, він ховався у монастирі, але продовжив писати. Він написав 5 розділі, а 4 видав ще за життя. П’ятий був виданий по його смерті.

«Гаргантюа та Пантагрюель» - гуманістичний памфлет для якого Рабле обрав сатирико-фантастичну форму. За основу твору він взяв відомі на той час народні книжки і балаганні лялькові вистави про казкових королів-велетнів – Грангуз’є, Гаргантюа та Пантагрюеля. Француа Рабле відтворює характерні принципи народної вистави, звертаючись до поетизації чуттєвого, яскравих видовищних та звукових ефектів, ренесансної реабілітації плоті, емансипації від середньовічного страху перед життям. Для його твору характерні прийоми гротеску, ініціальних випробувань, новелі стичності. У творі переплелись – памфлет, анекдот, оповідка, авантюра, мовні каламбури. Автор звертався до важливих тем – освіта, політика, релігія, філософія, церковна мораль, пошуки сенсу життя. Він поєднав у творі низьке з високим, комічне з трагічним, вигадане та реальне. Дослідники твору вважають що весь твір є пародією на вже відомі твори. Перший розділ – комічно перелицьований державець Макіавеллі, про виховання принца. Другий розділ – пародія на лицарські поеми, іроїкомічні версії про Роланда. Інші розділи – пародія на «Одіссею» та «Утопію» Томаса Мора. Таким чином він писав свою книгу з розрахунком на освіченого читача. Це одна з перших книг-подорожей, про безкінечну дорогу де головні герої постійно перебувають у пошуку та самовдосконалення, як і автор. Цю тенденцію продовжив Сервантес. Створив образ ідеальних правителів у виді династії велетнів, а також образ брата Жана ченця, який жив у монастирі Телемі. І влаштував утопію у мініатюрі. Створив новий образ людини ренесансу – пан урга, який супроводжує принца Пантагрюеля у його мандрах.

Рабле освітлює з позиції гуманістичного ідеалу все що стоїть на заваді розквіту людини і суспільства, критикує судочинство, загарбницькі війни, богослов’я, схоластичну університетську освіту, середньовічну педагогіку. Першим у Європі пропонує нову педагогіку в основі якої, він закладає принципи фізичного і розумового виховання, поєднання навчання з реальним досвідом, повагу до особистості учня. Першим змалював образ зразкового правителя, який мусить бути освіченим, мудрим, гуманним, доброзичливим до народу, піклуватися про щастя і добробут підданих. Автор вірив у щасливе майбутнє і сули знань людини. Француа Рабле створив ідеальний,світ щасливого майбутнього і величної людини.

16 століття увійшло в історії літератури як вік поезії. Найзнаменитішою була літературна група «Плеяда» до якої входило 7 поетів. Жан Дора, Ремі Болльо, Ет’єн Жоель, Жан да Беріф, Понтю де Тіар, Жуакен Дюбеллє і П’єр Ронсар. Найвідомішими були Жуакен Дюбеллє і П’єр Ронсар, що стали авторами першого в історії маніфесту - «Маніфест на захист та звеличення французької мови». П’єр Ронсар є автором ронсарівського сонету. Представники пледи звертаються до античності, а особливо до латинської поезії, майже всі представники плеяди беруть за основу історико-міфілогічну трагедію і звертаються до текстів античних авторів. Наслідуючи «Енеїду» Ронсар написав «Франціаду». Поети угрупування наслідуючи традиції середньовічного, куртуазного роману створили свої віршовані, любовні біографії, присвячують свої поезії певним дамам. Багато з них вводять до своїх поезій петраркізми. Саме представники плеяди були основоположниками петраркізму. У «Маніесті» звернулися до тих положень, що вплинули на розвиток літератури:

1. Підноситься цінність індивідуального та новаторського

2. Закликали до ліричної схвильованості

3. І зазначав, що мова поезії має відрізнятися від мови прози

4. Автор маніфесту закликали шукати музичність вірша і втілювати її у нових жанрах

5. Повернули жанри оду, послання, елегію, еклогу, сатиру, сонет.

6. Маніфест закликав відродити античні традиції музичного звучання вірша, а Баїв організував академію поезії і музики.

Таким чином, угрупування стало перед течією французького класицизму.

ЛІТЕРАТУРА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ У НІМЕЧЧИНІ ТА НІДЕРЛАНДАХ. СВОЄРІДНІСТЬ В ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОЇ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ В НІМЕЧЧИНІ ТА НІДЕРЛАНДАХ. ТВОРЧІСТЬ ЕРАЗМА РОТЕРДАМСЬКОГО. КОРАБЕЛЬ ДУРНІВ СЕБАСТЯНА БРАНТА. ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ УЛЬРІХА ФОН ГУТТЕНА. «ЛИСТИ ТЕМНИХ ЛЮДЕЙ». НАРОДНІ КНИЖКИ

Доба відродження у цих країнах припала на 15-16 століття. На той час єдиної німецької держави ще не існувало. Всі німецькі держави були офіційно закріплені до Римської імперії і в добу відродження імператором був обраний Максимілін І, який представляв собою тип справжнього ренесансного володаря, завойовника і покровителя мистецтв. Після смерті Максиміліана імператором став Карл Vз династії Габзбургів. Саме з його веління та керівництва у 1527 германо-іспанська армія захопила та розграбувала Рим. Еразм Ротердамський писав що це був кінець світу.

Особливості відродження та гуманізму:

• На відміну від італійців, які відроджували цінності античності то німці відроджували справжні християнські цінності. Більшу частину творів написано латинською мовою

• Вся література доби відродження має характер сатиричної, релігійної полеміки. У своїх творах гуманісти звертаються до карнавальної культури і карнавального сміху

• У 1455 було винайдено книгодрукування, яке приписують Йогану Гутербергу. На кінці 15 століття друкарні були уже в 53 містах, завдяки цьому виникли народні книжки, о сприяло розвитку і поширенню полемічної, сатиричної та демократичної літератури

• На відміну від інших країн не було написано багато творів. Найвищий прояв знайшло у творчості художників та музикантів

• Майже вся література присвячена людському розуму і засудженню глупства та страху.

• Реформація чи протестантизм.

У Німеччині відіграло у розвитку літератури надзвичайну роль і була представлена творчість і діяльністю Мартіна Лютера, який у 1517 у Відтенберзі виступив з відкритою проповіддю проти продажі індульгенції і заявив що німецька церква не потребує опіки папи і присутності папського представництва на німецьких землях. Проповіді Лютера спричинили до селянської війни 1524-1525 років. Все це спричинило до розколу Німеччини на два табори – католики та протиставити, що спричинило хвилю протесту у літературі. Засновник літературної німецької мови та протистанського хоралу. Написав тексти до співів, які виконували не хори, а самі прихожани. Він вертався до народних пісень (вплинув на Себастьяна Баха). Не належав до табору гуманістів, його погляди були аскетичними, виступав проти театру та світського мистецтва, його пов’язували з Фаустом.

Одним з найяскравіших представників нідерландського відродження був Еразм Ротердамський, його вважають духовним наставником не лише німецького гуманізму, але й європейської гуманістичної літератури. У своїх трактатах Еразм закликав до синтезу християнської духовності і ренесансного життєлюбства. Автор присвятив багато трактатів тлумаченню і перекладу грецького оригіналу Нового завіту. Його філологічна робота знайшла багато помилок у латинському перекладі завіту. Свідчив що у Новому завіті багато життєствердних та оптимістичних притч, ніж про це казали церковники. Еразм захищав вільну волю і вільний вибір людини. Вступав у полеміку з Аврелієм Августином, який казав що вільна воля людини сама по собі схильна лише до втілення зла. Заперечував думку Лютера про те що всі вчинки людини визначені наперед Богом і що людина не у своїй волі щось змінити у своєму житті. Еразм стверджував гуманістичну думку про те що людина вільна у своєму виборі перед добром та злом і тільки сама людина визначає шлях душі і ні Бог, ні Диявол не впливають на вибір шляху та місця у життя.

Крім багаточисленних трактатів відкрив свої погляди у творі «Похвала глупоті» 1509. Він був написаний у традиціях ренесансного сміху, оповідь ведеться від імені богині глупоти і глупота у своїй промові доводить що нема на світі людей, які б їй не поклонилися (називає ранг та професію і причину поклоння, а найдурнішим є чинець, кардинал та єпископ). Еразм Ротердамський пише що глупоту хвалить і Святе Письмо, а теологи не можуть це пояснити. Вважав що глупота буде керувати людьми, поки вони не відмовляться від поганих звичок та слабкостей і не почне рахувати свою цінність. Його називають першим християнським гуманістом.

У кінці 15 століття під впливом національної літературно традиціях розвинулася творчість Себастьяна Бранта. Він був доктором права і професором, знав латинську, грецьку мови та античну літературу. Добре знав і цінував німецьку мову, на відміну від інших писав і німецькою мовою. Даною мовою написав «Корабель дурнів» 1494. Книга була написана у Базелі і представляє собою збірку сатирико-дидактичних віршів. У передмові автор визначає своє завдання «Підтримувати мудрість і доброчесність, викорінювати глупоту і забобони в ім’я виправлення людського роду...». Він з’ясовує і свій творчий заум, стривожений тим що світ занурений у темряві і заполонений дурнями. Він вирішив побудувати корабель і посадити тубі всіх дурнів, щоб відправити їх до Наррагонії – країни глупоти. На цей корабель він відправив всі людськи пороки і смішні вади (скнари, гульвіси, базіки, лихі жінки, астрологи, хвастливі, брехуну і т.д.). характеризував 111 людський дуростей.

Автор корабля дурнів нарікає на те що про людну судять не по її достоїнствах, а по її недоліках. Брант тужить що над світом панує пан Фенінг і саме тому у будь-якій компанії багатієві забезпечене найпочесніше місце. Автор оспівує і звеличує тих людей, які є творцями власної долі, йому до душі милі, скромні, чесні. Він відстоює поміркованість, працьовитість, наполегливість і дивлячись як горе флот відправляється до Наррагонії тішить себе мрією про те що всі дурні та недоліки назавжди покинуть його землю.

Ще одним з діячів є письменник-лицар Ульріх фон Гуттен. Він пише ряд сатиричних, публіцистичних творів – промови, діалоги, нові діалоги. Його критика спрямована проти князів,бюргерів, чернецтва, а також проти папських постулатів. Як лицар мріяв про політичне об’єднання Німеччини під владою імператора. Увійшов в історію, як автор «Листів темних людей». Вони були написані у двох частинах 1515 і 1517 роках відповідно. Були написані латинською мовою і з латинської мови обскурі – обскурант стало крилатим словом обскурантизму тих невігласів що гальмують все.

Книга була написана в наслідок скандалу довкола постаті Йогана Рейхліна. Він проповідував широку релігійну терпимість, визначав цінність буд-яких способів наблизитьсь до істини і одним з таких способів вважав вивчення старовинних, єврейський, священних книг. Німецьке духівництво вважало такий вчинок і заяву неприпустимою, вважали що єврйськи книги треба знищити, а його вигнати з меж Німеччини. За нього вступилися всі вчені гуманісти Німеччини, серед яки і Гуттен. Використавши прийом містифікації створив книгу, як збірник листів написаних магістру Ортруїну Грацію (реальна людина – вчений та противник Рейхліна). Йому пишуть ніби його однодумці, вчені та ченці проте, їх листи а відміну від листів гуманістів написані макаронічною латиною, вони безграмотні, комічні). Автори є прихильниками розуму Грація і ненавидять Рейхліна та гуманістів і бажають їх спалити. У листах обскурантів демонструється їх невігластво, глупство, зарозумілість. Створюючи ці листи, вони задають невинні питання з найрізноманітніших тем. NA. Шаф Смуліус (Бараняча Голова) питає чи можна з’їсти куряче яйце з зародком і чи вважається це за м’ясо. Інший чоловік пише про кохання до Маргарити за умови целібату. Першу книгу сприйняли за правду і навіть вітали Отруїна за таку кількість прихильників. У другій книзі автори вже пояснили, що ях книга всього лиш сарказм.

Автори твору використовували наступні прийому гуманістичної сатири:

• Гробіанський гумор – коли людина терпить щось протиприродне (яйце з зародком)

• Пародія – на схоластичну, богословську мову з безглуздим етикетом

• Багато імен зі значеннями (Магістр Свіжо Пиріжок, Бернард Перодряп, Петро Горшколиз, Шаф Смуліус (Бараняча Голова)

• Прийом очуднення, коли малокультурна людина говорить про серозні речі і виходить неоковирна балаканина

• Еротична тема, звертаючись до середньовічної карнавальної традиції паплюження жінки.

Отже, «Листи темних людей» були спрямовані проти всього темного та обмеженого. Своєю критичністю і сміливістю вони дали поштовх до створення напрямку сатиричного листування і сатиричного епістолярного жанру.

Народні книги. Народні книги продовжили демократичний напрям сатири Бранта, були написані німецької мовою і користувалися величезною популярністю. Дані книги представляли собою цикли міських шванків, представляли собою перекази чи переробки літератури минулих століть та сучасності. Такі як переробки лицарських романів. Хроні, переказів, тваринного епосу. Кожен перероблений твір викладався прозою і лексично та сюжетно пристосований для нового читача – бюргера, ремісника, селянина. Найвідомішими книгами були «Чарівна Мелозіна», «Трістан та Ізольда», «Рейнеке Фосліс», «Фортунат», «Тіль Уленшпігель», «Чарівна Магелона», «Книга лалів або Шейтбюргери», «Доктор Фауст».