Література італійського відродження. Періодизація італійського відродження. Література раннього відродження. Зрілий період ренесансу. Особливості пізнього періоду італійської літератури

В італійському відродженні виділяють три періоди:

• Ранній (треченто) 1300-ті роки. Представники – флорентійська трійка (Данте, Петрарка, Боккаччо).

• Середній (кватроченто) 1400-ті роки. Розквіту зазнало захоплення античним та гуманістична латина. Представники – Луіджи Пульчі, Матое Баярдо, Анджело Поліціано

• Пізній (ченквіченто) – 1500-ті роки. Цей період переходить у бароко. Представники – Лодовіко Аріосто, Мікеланджело Буанаротті, історик та драматург – Ніколло Макіавеллі, останній представник відродження і перший представник бароко – Торквато Тассо, Томазо Кампанелло.

Джовані Боккаччо – став поетом наперекір батьку, хоч мав стати купцем. «Пішов шляхом Овідія – співця кохання. Пішов шляхом Данте». Писав поеми присвячені дамі серці – Марії Дакліно, яку він називав К’яметою – вогник. Присвятив поему «Фезолантські німфи» написану у пасторально-лицарському дусі, повість «Амето», повість-елегію мадонни К’ямети. Описував чуттєве кохання, говорив про щирість і відвертість людських стосунків. Глибоко дослужував жіночу душу. У творах Баккаччо нема духовного роздвоєння і питання що обрати, він чітко бачить свій шлях у радості від кожної хвилини життя.

Збірка новел «Декамерон» - виражає всі його ідеї. Складається зі 100 новел поєднаних сюжетною рамою. Побудована на реальній події – епідемії чуми у Флоренції, що знищила місто. І в цей період 10 молодих людей – 7 жінок і 3 хлопця зібралися у заміській віллі на протязі 10 днів розказували по 10 новел. Таким чином він поєднав настанову на реальність і на авторській фантазії. Саме йому належить канонізація жанру новелу.

У своїх творах переосмислив ідею нового життя, рівність усіх людей уже за життя, радість від кохання, боротьбу за своє кохання та достоїнство. Комізм поєднав з трагізмом, а високе з низьким, а смерть з життям. Створив – ренесансний мікрокосм. У якому земне та повсякденне стає новою цінністю і диктує свої закони. Зруйнував канон високого і підніс низьке до ідеалу.

Франческо Петрарка – писав на латинській та італійській мовах. Наслідуючи Плутарха, звертався до жанру життеписів і написав біографію Александра, Ганібала та інших. За Плінієм Молодшим, започаткував жанр літературного листа і писав їх до представників античності. За вергілієм працював у жанрі еклого, яких написав 12 і створив історичну поему – «Африка» про Сціпіона Африканського. У всіх творах розмірковує про справжні життеві цінності і дійшов висновку , що життя людини на землі також має свою цінність.

У поемі «Африка» відображається прагнення автора до земної слави. У 1341 році у віці 37 років поет був увінчаний лавровим вінком у римі на Капітолійському пагорбі. Історики високо оцінили цей факт, як перше визнання високої суспільної ролі поезії. Це означало народження дійсно нової епохи.

Крім названих творів звертався до філософських творів і свої погляди (богословські та філософські) висловив у трактаті на духовну тему «Моя таємниця. Про зневагу до світу». Написаний у вигляді діалогу з Августином Аврелієм, між християнином та гуманістом.

Всі свої твори присвятив Лаурі - коханій жінці. Створив книгу з 360 поезій – сонетів та кансон. Сам автор розділив їх на дві частини – На життя дони Лаури та На смерть дони Лаури. Пов’язував її ім’я зі словом «лавр». Завдячуючи збірці «Кансон’єре» став засновником ренесансної ліричної поезії та узаконив жанр сонета. Сонети складалися з двох катренів та двох терцетів.

Петртаркізм – напрям створений Петраркою і став популярний у Франції, і був популярний до 20 століття.

Характерними рисами кансон’єр були:

• Кохання до земної жінки, без її ідеалізації

• На відміну від Данте - змалював портрет коханої

Писав на політичні теми, має пейзажні замальовки і всюди простежується ідея творчості – цінність кохання, кохання – акт самопізнання та вдосконалення і кохання – несе в собі просвітлення, ушляхетнення і робить людину кращою. Поетичним символом переживань став сонет «Як не любов, то що це бути може?».

Перші два періоди мали такі історичні характеристика:

• Занепали міста комуни і на їх зміну прийшли різні форми абсолютизму

• Гуманісти не закликали до поєднання Італії, а підтримували своїх володарів і навпаки. Так у 15-16 ст. багато правителів Італії навіть деякі Папи створювали латиномовні академії, музеї, бібліотеки.

• Ідея про повернення язичества чи встановлення єдиної вселюдської релігії

• Занепад у економіці, феодально-католицька реакція

• 1534 – було організовано орден Єзуїтів та відновлено інквізицію, встановлено індекс заборонених книг («Кансонєри», «Декамерон»), організовані інквізиторські трибунали, які судили єретиків через спалення на вогнищі

• Книги випускали під наглядом церкви

Письменники втікали до Нідерландів, Франції та Швейцарії – тому відродження в Італії поступово занепадало. Воно закінчилося зневірою і в такому стані залишалося до 18 століття. Протягом 15-16 століть головним центром гуманізму залишалася Флоренція.

Підтримку ідей гуманізму відіграла династія Медичі. Перший представник – Козіми Медічі (батько народу) організував Платонівську академію. Підтримував вчених та митців. Його син – Форенцо Пишний підтримував політику батька. Лоренсо Медічі – найвідоміший представник свого роду, був політиком та поетом-гуманістом. Якщо політик не гребував ніякими методами для досягнення цілі (майстер знищити своїх ворогів, засновник отрут та персню борджуа), але як поет писав твори народною та латинською мовою. Його творами є карнавальні пісні, поеми «Амбра» та «Ліси коханна», «Аполлон і пан» де він звертався до меланхолійних настроїв.Використовував строфіку, фольклорні джерела.

Найвідомішими гуманістами були Луїджи Марсілі, Карло Салутаті (батько всіх вчених) – основоположник науки як такої, Ніколлі – заснував першу публічну бібліотеку, Леонардо Бруні, Пьєтро Брачолліні – які у творах зверталися до оспівування гідності та внутрішньої краси. В їх творах втілено оптимізм ренесансного гуманізму. Розроблений концепт людини – гармонії всесвіту, розуму і творчості. Представники – Лоренцо Медічі, Анджело Поліціано, Луїджи Пульчі, Джованні Піко делла Мірандола. Всі були учнями Платонівської академії.

Анджело Поліціано – писав латиною, давньогрецькою та італійською, побачив несумісність гуманізму з реальним життя. Свої погляди та настрої втілив у творах – поеми «Станси для турніру», віршована п’єса «Сказання про Орфея» - зразок гуманістичної драми народною мовою, «Наспівні Вірші».

Найдемократичнішим представником Платонівської академії був Луїджи Пульчи. Автор комічної лицарської поеми «Морганте». В основі були романи про короля Артура та Роланда та додав комічних героїв – велетня Морганте та пройдисвіти Маргетте. Головна мета – боротьба з середньовічними забобонами, демократизація лицарської літератури. У поемі звертався до буфонади, гротеску, карнавального сміху. Був першим хто створив пародію на лицарські романи.

У інших італійських держава розвиток літератури у період кватроченто проходив повільніше. Серед великих гуманістів слід назвати Леона Батісту Альберті – творця універсальної людини. Він сказав що людина народжена не для того щоб скніти у бездіяльності, щоб працювати над великою та грандіозною справою.

Маттео Марія Боярдо – автор «Трьох книг про любов», які були присвячені його кохані Антонії, війшли до золотого фонду лірики відродження. Виступив вперше як перекладач італійською мовою творів Геродота, Ксенофонта, Апуллея. Центральний твір – «Закоханий Роанд», ще одна переробка лицарської поеми. Створив своєрідну нову історію про кохання Роланда та Анджеліки. Ця поема згодом вплинула на Лодовіко Аріосто і стала основою для створення твору «Несамовитий Роланд».

Торквато Тассо – ранній представник класицизму та бароко. Був надзвичайно різноплановим письменником. Твір – поеми «Звільнений Єрусалим».