• Починається в Італії на батьківщині античності і саме італійському відродженню притаманні найяскравіші раси як раннього так і зрілого відродження. Саме тут з’явилося поняття «гуманізм» та виник жанр – сонет.

• У добу відродження центрами ренесансної культури стали молоді міста у яких зароджується і розвивається буржуазна система стосунків та утверджується нова психологія життя в основі якої лежала цінність земного буття, успіху та слави.

• У добу відродження сформувалося нове розуміння людини, сенсу життя, суспільства і краси.

• Першими популяризаторами антропоцентричної точки зору на людину були Петрарка та Боккаччо у 14 столітті. Гуманістів бачили хранителями античної мудрості та гуманістичної філософії Цицерона. Вони зверталися до творів Гомера та Платона. Окрім латини вивчали грецьку мову. Були першими представниками інтелігенції у Європі.

• Зароджується жанр ренесансної утопії. Формується за зразками «Жержави» Платона і «Політії» Аристотеля. Автором першої утопії був Томас Мор у книзі «Утопія». В Італії Томазо Кампенелла «Місто Сонці» 1602 року. Сам факт появи утопії свідчив про зміни у парадигм історичного часу в порівнянні з християнськими догмами. Утопісти – говорили про ідеальне життя, золотий вік на землі та можливість ідеальної організації земного суспільства.

• Стихійний сенсуалізм – відображався у бажанні до чуттєвих насолод і в їх поетизації у мистецтві. Засудив розпусту (духовенства) – Боккаччо. У романі «Гаргантюа та Пантагрюель» - заснований на основі сенсуалізму.

• Гуманісти були віруючими людьми і при всіх своїх поглядах, звертаючись до античності, не відмовлялися від моральних цінностей християнства. Християнський гуманізм був у конфлікті з християнством. Ця особливість отримала назву християнського гуманізму коли відбувся синтез античності і середньовіччя. Найяскравіше це поєднання є у творчості нідерландця Еразма Ротердамського. Він обстоює думку, що щастя людини на землі у земному житті є одним з положень християнської етики. Тому сама церква моє підтримувати цінність людського життя.

• Ренесансний протестантизм – великі масові протестантські рухи, що охоплювали цілі країни. Так у Німеччині утворилося Лютеранство, у Франції та Швейцарії – Кальвінізм, у Чехії – Гуситські війни, очолюване Яном Гусом та Яном Жишкою. Протестантизм відмовлялися від духівництва в релігійному житті і заперечував його виняткове право і заперечував тлумачити Біблію та її цінності.

• Трагізм

Данте Алігєрі 1265-1321 – народився у Флоренції. У своїй ранній творчості був послідовником солодкого, нового стилю. Його твори філософічні, риторичні, сповнені містичної символіки склали першу збірку Данте - «Нове Життя» 1292. До цієї збірки увійшли 25 сонетів, 4 кансони, 1 станса і були присвячені першому і останньому коханню Данте до Беартіче. Це прозово-віршова, автобіографічна повість про історію кохання Данте до Беатріче і про створення поезій. У своєму творі Данте замислюється над природою любовного переживання, його складністю, відзначає його ірраціональність. Кохання Данте до Беатріче – це кохання-поклоніння жінці як божеству і її образ ідеалізований, гіперболізований. Проте Данте, не зобразив портрет своєї коханої. Беатріче виступає символом жіночності, ідеального кохання і їй хоче присвятити те, що ніколи не говорилося ні про кого. Проте уже у цій збірці були риси майбутньої доби Відродження. Данте створює свій твір у формі сповіді. Головною особою збірки є сам закоханий поет. Він передає зміни душевного стану, боротьбу почуттів, зображує багатство поетичної уяви митця і у пильному інтересі до власної творчості та почуттів.

Беатріче він присвятив «Божественну комедію». Вона була видана у 1321 перед смертю Данте і над якою він працював з 1313 – це був підсумок всього життя Данте. Мета поеми – вирвати людей нині живучих з стану мізерії і піднести до стану щастя. Вона написана не для споглядання, а для дії. Предмет поеми - людина, що силою своєї волі, через заслуги або не заслугу підпадає під справедливу відплати або кару. Досягнення Данте проявилося у тому, що він на відміну від інших написав її на тосканському діалекті (рідною мовою). Данте започаткував основу італійської літературної мови та літератури.

Француа Війон 1431-1463 – справжнє ім’я Ман Корб’є або де Лож. Закінчив Сорбону з дипломом магістра, але все життя його було неспокійне. У своїх творах звертався до внутрішнього світу людини, головним предметом мистецтва стає людська особистість у всій складності її земних турбот, страждань, бажань, прагнень. У віршах розкривається ще маловідома глибінь людської психології. І через власне життя та досвід розкриває особливості епохи та самовідчуття людини тої добу, коли старі ідеали втрачені, а нові ідеали ще не склалися. Твори «Малий заповіт» - комічна поема у якій він заповідає друзям все своє майно, а ворогам хвороби та борги та «Великий заповіт» - сповідь, яка у складають кілька десятків баляд. Крім того він створює балади та рондо, що були написані циклами «Прикмет», «Істини навпаки», «До матері Війона». Своєрідність поезії полягає у тому, що у веселих віршах завжди є глибока прихована думка. почуття, страждання. На відміну від середньовічної теорії використовує побутову детальність, контраст та збагачує твори простотою, щирістю і задушевністю. До його творчості звертався Француа Рабле.

Джефрі Чосер 1340-1400 – його зазивають основоположником англійської поезії і фундатором літературних тенденцій майбутньої англійської літератури. Головним твором є віршована збірка написана в дусі Декамерона» Боккаччо - «Кентерберійські оповідання» складається з 24 віршованих оповідань. Вона оповідає про по подорожуючих помолитися кущам Томаса Беккера. Він використовує новелістику. І звертається до основ життя 14 століття. Створив першу енциклопедію англійського життя, інтереси і побут тогочасних людей (різні людські типи). Використовував гумор та сатиру. Звернувся до жанру народного анекдоту та байки, карнавальної культури.