2. Фонетичні одиниці та засоби. Фонетичне членування мовленнєвого потоку.

Одне з важливих завдань фонетики – встановити, за допомогою яких фонетичних засобів мовний потік членується і на які сегменти.

На перший погляд, у мовному потоці виділяються слова, а їх, в свою чергу, можна розбити на склади. Але насправді це не так просто. на письмі між словами ми залишаємо інтервали, а в усному мовленні таких інтервалів немає. І все ж, незважаючи на певні труднощі щодо членування мовного потоку, сучасна лінгвістика спроможна визначити й описати основні фонетичні одиниці мови і дати їм належну характеристику.

Відрізок мовного потоку повинен відповідати таким вимогам:

1. Бути відокремленим виразно тривалими паузами.

2. Мати певне інтонаційне оформлення.

3.Містити в собі якесь повідомлення.

Таким відрізком можна назвати речення або фразу. Фраза – це відрізок мовлення між двома досить тривалими паузами, що характеризуються інтонаційною завершеністю, смисловою самостійністю і членується на звукові відрізки меншої протяжності (синтагми). Фраза і речення не завжди співпадають (Час від часу злива спадає, // дорога тоді набирає далечі, // вся вона червоно тече в гронах мокророзблислих рубінів. // 1 речення, 3 фрази).

Синтагми – це частини фрази, що характеризуються посиленням наголосу на останньому слові і виражають одне просте або складне поняття.

(В день ясний / і в ночі горобині, / в рідній чи далекій стороні / - ти в моєму серці / Україно / думою Шевченка гомониш /.)

У членуванні фрази можливі варіанти, зумовлені відтінками значення, ритмомелодійними чи стилістичними факторами. Але неможливе членування, що порушує смислову і синтаксичну цілісність синтагми.

До складу синтагми входять одне чи кілька фонетичних слів. Фонетичне слово – відрізок мовного потоку, об’єднаний одним словесним наголосом. Фонетичним словом може бути окреме наголошене слово, або наголошене + ненаголошене.

Фонетичне слово ділиться на склади, а в складах об’єднуються звуки.

Склад - це найменша вимовна одиниця, компоненти якої тісно пов’язані між собою в артикуляційному й аку­стичному плані.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, один з яких обов’язково є голосним. Голосні звуки виступають у ролі складотворних (складових) й утворюють вер­шину складу. Кількість складів у слові відповідає кількості голосних у ньому. Приголосні не є складотворчими.

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові:

ліс, день, звір;

я-ма, си-ла, книж-ка;

со-ро-ка,я-лин-ка, серденько;

ма-те-рин-ка, за-без-пе-чи-ти, ви-со-ко-тем-пе-ра-тур-ний, у-рі-зно-ма-ні-тню-ва-ти-ся.

Склади у слові бувають відкриті й закриті.

Відкритий - це склад, який завершується голосним звуком: пе-ре-ко-на-ти, мо-ва; закритий - це склад, що закінчується на приголосною: ви-тів-ки_, зай-чик, пер-стень. В українській мові переважають відкриті склади.

Поділ слів на склади залежить від декількох умов:

1. Якщо один приголосний стоїть між голосними, то він належить до наступного складу: ви-со-та, при-го-да.

2. Якщо поряд стоять два дзвінкі або два глухі, то обидва належать до наступного складу: ли-стя, ді-жда-ти-ся.

3. Якщо з двох сусідніх приголосних перший сонорний або дзвінкий, а другий глухий, то вони належать до різних складів: синь-ка, бджіл-ка, вез-ти.

4. Якщо з двох сусідніх приголосних перший глухий або дзвінкий, а другий сонорний, то обидва належать до наступ­ного складу: ви-шня, ни-жній, за-трі-ща-ти.

5. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони нале­жать до різних складів: пе-ру-кар-ня, тем-но.

Формантна структура звука. Вона охоплює окремі складники (спектр) звука. Формантна структура встановлюється за допомогою спеціальних приладів — спектрографів. Дослідження спектрів звуків свідчать, що вони включають кілька (до чотирьох) формант, або формантних зон, тобто груп частот звукових коливань. Кожна форманта є посиленням тієї з сукупності частот основного тону та його обертонів, яка відповідає власній частоті резонаторів — надгортанних порожнин. Форманти являють собою додаткові тони звука. Спектр, характер (і кількість) формантних зон кожного звука є різними. Український мовознавець Ніна Тоцька (нар. 1923), вивчаючи спектрограми українських голосних звуків, з’ясувала, що, наприклад, звук [а] має широку (тобто протяжну за своєю частотністю) суцільну формантну зону в межах 254—4060 Гц з найбільшою інтенсивністю в межах 806—1280 Гц, а звук [і] має дві виразні формантні зони: 202—508 Гц і 2030—4060 Гц, причому найбільша інтенсивність для кожної зони — 254 і 2030 Гц відповідно. Формантна структура звука визначає його якість, тобто загальну для всіх мовців ознаку звука, що відрізняє його в конкретній мові від інших звуків. Кожен звук у зв’язку з наявністю акустичних параметрів є специфічним явищем, що дає змогу слухачам чітко розмежовувати різні звуки й ототожнювати однакові. Завдяки цьому звуки стали зручним засобом передавання інформації від мовця до слухача.

Таким чином, основними фонетичні одиниці: фраза; синтагма; фонетичнеслово; склад; звук.

У сучасних мовах трапляються випадки, коли слова, зберігаючи смислову самостійність, втрачають наголос і примикають до інших слів, об'єднуючись із ними спіль­ним наголосом. Такі слова називають клітиками. Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступних слів, називають проклітиками, а явище — проклізою (від гр. proclino "нахиляю вперед"). Наприклад: переді мною, ми­мо нас, польськ., przy óknie, нім. an die Tafel [andltáfsl], англ. in the house [möahaus]. Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне ціле, називають енклітиками, а явище — енклізою (від гр. endino "відхиляю"). Наприклад: рос. во поле, за руку, ó земь, аз лесу, за спину; польськ. nié daj вщ.

Крім фонетичних одиниць (фраз, тактів, складів і звуків), у мовленні використовуються фонетичні засоби. На лінійний ланцюжок звуків нашаровуються інші фонетичні явища - наголос та інтонація, які називають просодичними засобами (від гр. prosodia "наголос").

Наголос - виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

Словесний наголос буває динамічним, музикальним і кількісним.

Динамічний (силовий, експіраторний) наголос - виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Він характерний для української, англійської, чеської, німецької, французької, італійської, іспанської та багатьох інших мов. Сила динамічного наголосу в мовах неоднакова. Так, в німецькій мові він сильніший, ніж у французькій.

Вільний (нефіксований) наголос характерний для української, російської, білоруської, сербської, хорватської, литовської, мордовської, абхазької та інших мов. Так, в українському слові мати наголос на першому складі, у слові порода - на другому, у слові педагог - на третьому, у слові передавати - на четвертому, а у слові учителювати - на п'ятому.

Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос - виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону. Він властивий норвезькій, шведській, литовській, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам. Дехто зараховує до таких мов китайську, дунганську, в'єтнамську, тайську, бірманську мови, що є некоректним. У цих мовах тон є невід'ємною якісною характеристикою слова, а не засобом виділення складу, оскільки кожен склад має свій тон, що історично зумовлений. Він (тон) тут не є музикальним наголосом.

Інтонація

Членування мовлення на фонетичні відрізки пов'язане з інтонацією.

Інтонація (лат. intonatio від intono "голосно вимовляю'') - рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

Мелодика мовлення (від гр. melodikos "мелодійний, пісенний") - зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо).

інтенсивність (фр. intensif від лат. intensio "напруження") - підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

Пауза (від лат. pausa "припинення") - перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту. Пор.: Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра - артистка в Києві. У першому реченні акцентується на тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що вона працює артисткою в Києві.

Темп мовлення (італ. tempo від лат. tempus "час") - швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе - швидше. Крім того, темп виконує ще низку інших функцій.

Тембр мовлення - емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу і тембром звука.

Членування мовного потоку

Звукові одиниці фонетики діляться на: сегментні (лат. segmentum - відрізок) і суперсегментні(надсегментні) (лат. super - зверху, над + segmentum).

Сегментними одиницями називають такі, які розміщені в лінійній послідовності. Мовлення становить потік звуків, звуковий ланцюг, який членується на відрізки, окремі одиниці, що виділяються різноманітними фонетичними засобами. Такими одиницями є звук, склад, фонетичне слово, фонетична синтагма, фраза. Базою для їх виділення служать передовсім смислові зв'язки.

Звуки вимовляються один за одним і вважаються найменшою сегментною одиницею. Зі звуків складаються більш складні сегментні одиниці. Кожна наступна за величиною складається з дрібніших: склад — зі звуків, фонетичне слово — зі складів, фонетична синтагма - із фонетичних слів, фраза - із синтагм. Це стає можливим завдяки суперсегментним одиницям, які нашаровуються на сегментні та об'єднують їх у єдине ціле. Такі одиниці забезпечують звукову цілісність слова. До суперсегментним одиниць належать наголос та інтонація. Якщо сегментні одиниці (наприклад, звуки) можуть бути виділені з крупніших одиниць і вимовлятися окремо, то суперсегментні одиниці вимовлятися окремо не можуть.

 Мовний акт здійснюється складною системою органів, в якій головна, провідна роль належить діяльності головного мозку. Мовний апарат складається з двох тісно пов'язаних між собою частин: центрального (або регулюючого) мовного апарату і периферичної (або виконавчого)