3. Скоромовки та лічилки у роботі з дітьми

Скоромовки — де жартівливі вислови, побудова­ні на навмисно утрудненій вимові римованого чи рит­мізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються у швидкому темпі. Наприклад, такі: «Перепеличка невеличка, під полукіп­ком випідьпідьомкалась», «Наш цебер виполуцебрився на маленькі полуцебренята», «їхали крамарі, стали на горі та й забалакались про Прокопа, про Прокопиху і про маленькі Прокопенята».

Швидкий темп вимови важких слів у незвичному, не­типовому їх поєднанні призводить до перекручення слів, спотворення тексту, що викликає сміх у дітей. Скоромов­ки — це надзвичайна знахідка народної логопедії, адже їхня мета — формування чистого й правильного мовлен­ня, закріплення артикуляції важких звуків та розвиток мовного апарату. Народна педагогіка потурбувалась, щоб на кожний звук, який опановує дитина, у нагоді ста­ла й відповідна скоромовка.

Скоромовки невеликі за розміром (можуть бути од­норядкові), в кожному слові яких повторюється лише один звук, чергується тільки тверда та м’яка його ви­мова.

Цінними для розвитку у дітей діалогічного мовлення е скоромовки, побудовані ланцюжком у вигляді діалога, прямої мови. Наприклад:

Семен сказав своїм синам:

Сини, складіть скирту сіна.

Сини склали скирту сіна.

Семен сказав своїм синам:

Спасибі.

Скоромовки доцільно використовувати в роботі з діть­ми вже з молодшого дошкільного віку. Молодшим дош­кільникам пропонуються нескладні за текстом скоромов­ки на звуки [к], [в], [с], [б], [п], [з] та голосні. Дітям середнього дошкільного віку доступні скоромовки на шиплячі звуки; діти вже оволоділи їх вимовою, та вона ще нестійка, нечітка. Старшим дошкільникам пропонують скоромовки зі звуком [р] у складному поєднанні з іншими звуками та скоромовки-діалоги. Наприклад, такі як: «Всіх скоромо­вок не перемовиш, не перевискоромовиш».

Заучують скоромовки на заняттях з розвитку мовлен­ня (як на комплексних, так і на тематичних) колектив­но, або з невеличкими групами дітей (троє-четверо ді­тей одного мовленнєвого рівня), або індивідуально про­тягом дня. Якщо заучування скоромовок планується на занятті, для цього відводиться три — п’ять хвилин від часу, запланованого для розв’язання завдань виховання правильної звуковимови. У повсякденному житті заучу­ють скоромовки в ранкові та вечірні години, під час про­гулянки. Скоромовки використовують з метою закріплен­ня правильної вимови звука, розвитку відповідного темпу мовлення.

Заучування та повторення скоромовок обов'язково вноситься до плану виховної роботи. У ньому визнача­ють конкретні мовленнєві завдання, розвиваючий потен­ціал скоромовки, записують її текст. Наприклад, запис заучування скоромовки з дітьми старшої групи після по­луденка:

Пропонується така методика заучування скоромовок. Спочатку вихователька промовляє у повільному темпі текст скоромовки двічі, чітко артикулюючи кожний звук. Після цього аналізують її звуковий склад. Вихователь­ка звертається до дітей із запитаннями: «Який звук є у кожному слові? А в яких словах цей звук повторюється двічі (чи тричі)?» Пропонує ще раз послухати скоро­мовку:

Пилип посіяв просо,

Просо поспіло,

Пташки прилетіли,

Просо поїли,

Пилип плаче.

Вихователька пропонує окремим дітям спочатку ін­дивідуально повільно і чітко промовити скоромовку, по­тім хором у такому самому повільному темпі (два-три рази). Коли діти запам’ятають скоромовку, її текст про­мовляють у швидкому темпі спочатку окремі діти, а по­тім усі разом.

Для вправляння дошкільників у темпі й силі голосу додільно проказувати скоромовку так: пошепки — по­вільно, тихо — трохи швидше, голосніше — ще швидше, голосно — швидко.

Особливо приваблюючими для дітей є скоромовки ді­алогічної форми. Текст таких скоромовок спочатку за­учують з усіма дітьми. Надалі для їх промовляння ді­тей поділяють на дві групи: одна — запитує, друга — відповідає. Після дворазового промовляння діти міняють­ся ролями. Проілюструємо де на прикладі скоромовки «Ворона-каркарона».

Вихователька показує картину ворони, запитує, хто це. Пропонує дібрати до слова «ворона» епітети: «Воро­на яка?» (Велика, чорна, красива, криклива.) «Як кар­кає ворона? — Діти, ворону у народі ще називають «кар- кароною». Сьогодні ми з вами вивчимо скоромовку про ворону-каркарону. Послухайте її».

Окремі скоромовки під час заучування можна інсце­нувати, щоб діти краще запам’ятали текст. У такий спо­сіб можна заучувати скоромовку Л. Пшеничної «Жа­дібний Євгенко». Обирається Євгенко, слова від автора промовляє вихователька (потім хтось із дітей); дитині дають горіхи й пропонують розділити: три горіха собі, один — товаришу, а ще купка лежить осторонь.

Євген горіхи роздає:

Оце — моє, оце — твоє.

А це чиє?

Це теж моє!

Дивлюсь, горіхів не стає...

А в вас такий Євгенко є,

Що так горіхи роздає?

З старшими дошкільнятами можна влаштовувати кон­курсні ігри-змагання на знання тексту та вміння безпо­милково промовити скоромовку: «Хто більше знає скоро­мовок?», «Хто швидко й чітко промовить кожне слово скоромовки?».

Лічилки — це віршовані, ритмізовані тексти мате­матичної спрямованості, які використовуються дітьми для справедливого розподілу ролей у грі. Лічилки поді­ляють на дві великі групи: лічилки, складені самими дітьми, та лічилки для дітей, складені дорослими (народ­ні та авторські).

Перша група лічилок досить специфічна. Серед них чимало лічилок, які зовсім не мають сюжету. У їх зміс­ті—прихована лічба у вигляді спотворених (переінак­шених) числівників та їх слів-замінників. Це такі, як «Одіян», «По-дноте», «Одноко», «Один-тири-дин», «Аза_; дваза» та ін. Є лічилки, в яких слова позбавлені будь-якого зміс­ту або в єдиному тексті не пов’язані між собою, не ри­муються, витримано лише ритм. Подобаються дітям лічилки з загадковими, таємни­чими, незрозумілими словами. У цій групі є лічилки з певним змістом. Вони невелич­кі за розміром, з простим сюжетом. Є й складніші лічилки — з прямою мовою, складені в діалогічній формі. Серед лічилок цієї групи трапляється чимало утішок, пристосованих дітьми до розподілу ролей.

Лічилки другої груми, які складені дорослими для дітьми, мають нічиїми зміст, містять у собі повчальні та ви­ховні завдання. Вони закріплюють лічбує

Авторські лічилки мають чітку композицію, цікавий сюжет, написані образною мовою, стимулюють дітей до кмітливості. Лічилки заучують з дітьми на індивідуально-групо­вих заняттях. Вихователька тричі читає лічилку й про­понує дітям повторити її текст. З допомогою знайомих лічилок діти розподіляють ролі в іграх.

З дітьми старшої та підготовчої груп влаштовують літературні вечори розваг на теми: «Усна народна твор­чість», «Дідусеві усмішки», «Перлинки на нитку» та ін. Сценарій літературного вечора розробляє вихователька з музичним керівником. У такому вечорі беруть участь і дорослі, і діти. Залу прикрашають виробами українсь­ких умільців — рушниками, керамікою, килимами. Ді­тей одягають у національні костюми. Добре, якщо такі костюми будуть і в дорослих. До сценарію входять усі малі жанри фольклору: загадки, прислів’я, небилиці, утішки, скоромовки, лічилки, пісні.