1.1. Стратегічне планування, як один із важливих видів планування.

Стратегічне планування, як один із важливих видів планування, з’явилось на певному етапі процесу еволюційного розвитку цієї системи.

Планування – це аналітична робота над визначенням цілей, які підприємство має досягти за певний проміжок часу та способів їх досягнення. Існують різні види планування, що становлять систему.

Система планування у цьому процесі пройшла ряд фаз (етапів), зміна яких зумовлювалася зміною діяльності підприємств.

Виокремлюють чотири такі фази.

І фаза – поточне планування та бюджетування – була початковим етапом, коли економіка розвивалась більш-менш стабільно. Ознаки:

а) контроль і управління «за відхиленнями» факту від «плану»;

б) короткостроковість планів (до року);

в) внутрішня спрямованість, підприємство було закритою системою;

г) спрямованість плану – на поточну прибутковість.

ІІ фаза – екстраполяційне планування (від досягнутого рівня) – виникло в середині XX ст., коли відмічено високі темпи розвитку товарних ринків, високу передбачуваність подій на них.

Ознаки:

а) довгострокове планування, для якого з’явились уже умови;

б) планування від досягнутого рівня до зростання;

в) основа такого планування – екстраполяційні прогнози з урахуванням дії факторів у минулому;

г) зовнішня і внутрішня спрямованість, підприємство стає відкритою системою;

д) спрямованість плану – як на поточну, так і на майбутню прибутковість.

спрямованість, підприємство стає відкритою системою.

ΙΙΙ фаза – стратегічне планування – виникло наприкінці 60-х років XX ст. в умовах світової економічної нестабільності, коли передбачити, що буде з підприємством завтра, – важко.

На цей час виробнича ера масового насичення товарами, завершилась. Задоволення основних потреб споживача докорінно змінило структуру попиту.

Споживач став набагато вимогливішим щодо якості товару, умов продаж тощо. З’являються нові галузі, зокрема з обслуговування. Зовнішнє середовище постійно змінювалось.

Ознаки:

а) відхід від уяви, що майбутнє має бути кращим заминуле;

б) концепція підприємства як «відкритої системи» уже домінує над внутрішньою спрямованістю планів;

в) планування – довгострокове;

г) основний принцип планування: іти від майбутнього до сучасного;

д) поява стратегічного мислення: зосередженість на зменшенні загроз зовнішнього середовища і використання його можливостей;

ж) спрямованість – завоювання конкурентних переваг, отримання прибутків у майбутньому.

ΙV фаза – стратегічне управління. З появою стратегічного планування помітним стає такий організаційний феномен, як опір стратегічним змінам, оскільки вони достатньо суттєво впливають як на виробництво, так і на людські долі. І дійшли висновку про однакову увагу як до стратегічних, так і до поточних проблем. Але ж для їх комплексного розв’язання потрібні різні адміністративні структури, оскільки проблеми різні, вони конфліктують між собою. Особливо гостро постала проблема реалізації стратегічних планів. Цим власне і викликана поява нової фази – фази стратегічного управління, яка розглядає його і реалізацію стратегічних планів (стратегічне управління) як одне ціле – це стратегічний менеджмент.

Таким чином, становлення підприємства як відкритої системи зумовлене зміною умов господарювання в зв’язку з посиленням турбулентності зовнішнього середовища, спричинило появу стратегічного планування і стратегічного управління.