1. Поняття про вищу нервову діяльність (внд). Роль і.М. Сєченова та і.П. Павлова у розвитку вчення про внд.

Пристосування тварин і людини до мінливих умов існування у зовнішньому середовищі забезпечується діяльністю нервової системи і реалізується через рефлекторну діяльність. Вища нервова діяльність (ВНД) забезпечує складні індивідуальні форми поведінки в мінливих умовах життя. ВНД реалізується за рахунок домінуючого впливу кори на всі структури ЦНС, що розташовані нижче. ВНД – це сукупність безумовних і умовних рефлексів, а також вищих психічних функцій, які забезпечують адекватну поведінку в умовах, що змінюються природних і соціальних умовах. Відповідно до теорії І.П. Павлова всі рефлекторні реакції можна розділити на дві групи: безумовні і умовні. Безумовні рефлекси – вроджені, спадково передаються реакції, починають функціонувати відразу після народження, є видовими, постійні, зберігаються протягом всього життя. Здійснюються за рахунок нижчих відділів ЦНС, виникають у відповідь на адекватні подразнення, що діють на певне рецептивної полі. Умовні рефлекси – придбані в процесі індивідуального життя, індивідуальні, непостійні, є функцією кори великих півкуль. Виникають на будь-які подразники, що діють на різні рецептивні поля. Безумовні рефлекси можуть бути простими і складними. Складні називаються інстинктами, для них особливістю є ланцюговий характер реакції. Умовні рефлекси – це складна багатокомпонентна реакція, яка виробляється на базі безумовних рефлексів з використанням попереднього індиферентного подразника, що має сигнальний характер.

В основі вчення про ВНД І.П Павлов поклав три основні принципи рефлекторної діяльності.

1. Принцип структурності – кожній морфологічній структурі відповідає певна функція. Корі великого мозку властива функція утворення тимчасових зв’язків – умовних рефлексів.

2. Принцип детермінізму – рефлекторні реакції є причинно обумовлені, тобто вони детерміновані. Для прояву будь-якого рефлексу необхідна причина – вплив із зовнішнього або внутрішнього середовища.

3. Принцип аналізу і синтезу – аналітична і синтетична діяльність ЦНС здійснюється за рахунок складних взаємовідношень процесів збудження і гальмування. За рахунок аналітичної діяльності кори великих півкуль головного мозку людина може розчленити складні явища і предмети на більш прості і вивчати їх окремо. Синтетична діяльність кори великого мозку, в основі якої лежить утворення умовних рефлексів, дає можливість зрозуміти сутність предметів і явищ в цілому.

Висновок до першого питання:

Таким чином вища нервова діяльність є сукупністю безумовних і умовних рефлексів, а також вищих психічних функцій, які забезпечують адекватну поведінку в умовах, що змінюються природних і соціальних умовах.

2. Фізіологічні основи поведінки. Інстинкти.

Вроджені форми поведінки – інстинкти

Інстинктами називаються вроджені акти поведінки, що виникають у зв'язку зі складними (комплексними) подразненнями, що витікають як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. Інстинкт – комплекс рухових актів чи послідовність дій, властивих організму даного виду, реалізація яких залежить від функціонального стану тварини (визначеного домінуючою потребою) і сформованої в даний момент ситуації. Інстинкт – сукупність рухових актів і складних форм поведінки, властивих тварині даного виду, що виникають на подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовища організму і протікають на тлі високої збудливості нервових центрів, пов'язаних із здійсненням цих актів. Інстинктивний акт поведінки здійснюється в кілька етапів: пошукова фаза і завершальна. Пошукова фаза є вельми пластичною, залежить від конкретних реальних умов і протікає різна в окремих індивідуумів даного виду. Завершальна фаза відзначається жорсткою стереотипністю, обумовленої анатомо-фізіологічними особливостями нервової системи. Виділяють три основних груп інстинктів:

• вітальні – забезпечують фізичне виживання особини;

• рольові або зоосоціальні (батьківський, територіальний, ієрархічний і т.д.)

• саморозвитку (дослідницький, ігровий і т.д.).

Сувора видова одноманітність інстинктів забезпечує збереження виконання життєво важливих функцій, спрямованих на виживання особи і виду, незалежно від випадкових умов середовища, в яких тварина може опинитися.