ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Тема: «Рівні мовної системи. Функціонування в тексті основних одиниць мови:

звуків мовлення, значущих частин слова, слів, словосполучень, речень.

Дотримання норм літературної мови. Основні норми української

літературної вимови. Складні випадки правопису ненаголошених голосних,

м’якого знака, апострофа. Стилістичні засоби фонетики».

План

1. Рівні мовної системи.

2. Функціонування в тексті основних одиниць мови: звуків мовлення, значущих

частин слова, слів, словосполучень, речень.

3. Літературна мова. Основні норми української літературної вимови.

4. Складні випадки правопису ненаголошених голосних е, и, о.

5. Складні випадки правопису м’якого знака.

6. Складні випадки правопису апострофа.

7. Стилістичні засоби фонетики.

• Орфоепічні норми сучасної літературної української мови.

а) Вимова голосних звуків;

б) Вимова приголосних звуків. Позначення приголосних звуків на письмі.

• Склад і наголос.

Рівні мовної системи

Рівні мови – деякі «ділянки» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.

Для розрізнення рівнів мови використовують такі принципи:

• кожен рівень повинен мати свою одиницю;

• одиниці одного рівня повинні бути однорідними;

• одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом сегментації складніших утворень;

• одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення.

Розрізняють основні й проміжні рівні. До основних рівнів належать фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний.

Відповідно до членування мовного потоку на звуки, слова, їх значущі елементи і речення виділяються функціональні мовні рівні. Розрізняють нижчий і вищий рівні. Нижчий рівень – звуковий (або фонетичний). У ньому мовні одиниці (звуки) позбавлені значення, але функціонують у мові як важливі її елементи, завдяки яким передається повідомлення. Цей рівень називають виражальним, оскільки він виконує єдину функцію – функцію вираження. Вищі рівні обіймають такі мовні елементи, в яких, крім плану вираження, існує ще й план значення, змісту. Їх іменують значеннєвими одиницями мови. Такими є морфеми . Морфему часто визначають як мінімальний знак, котрий не членується на більш прості одиниці змісту.На вищих рівнях основною структурною одиницею є слово, в якому виділяють такі структури: фонетичну, морфологічну, семантичну.

Функціонування в тексті основних одиниць мови: звуків мовлення, значущих частин слова, слів, словосполучень, речень

Одиниці мови

Види мовних одиниць

наголошені голосні ненаголошені Звуки приголосні тверді неподовжені (фонеми) приголосні м’які подовжені дзвінкі парні глухі непарні префікс Морфеми корінь основа суфікс закінчення непохідні і похідні однозначні і багатозначні загальновживані діалектні синоніми Слова незагальновживані професійні антоніми застарілі і нові омоніми власне українські і запозичені як частини мови прості іменні Словосполучення дієслівні складні прислівникові розповідні, питальні, спонукальні неокличні прості двоскладні і односкладні окличні повні і неповні Речення сполучникові складносурядні складні безсполучникові складнопідрядні з різними видами зв’язку Надфразові монологи розповідні, художні, єдності офіційно-ділові, (тексти) діалоги і полілоги наукові, публіцистичні

ЛІТЕРАТУРНА МОВА. ОСНОВНІ НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Літературна мова – це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізнома­нітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:

• унормованістю;

• уніфікованістю (стандартністю);

• наддіалектністю;

• поліфункціональністю;

• стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наяв-ність усталених мовних норм,- найбільш поширених, уні­фікованих зразків репре-зентації мовної системи.

Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відмі­ну від тери-торіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території Укра-їни. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.

Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовновиражальних засобів. Це і є її поліфункціональність.

У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова збері­гає свою ці-лісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.

Літературна мова характеризується розґалуженою системою сти­льових різ-новидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політич-ної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілку­вання лю-дей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.