Західна патристика. Аврелій Августін (354 – 430)
Блаж. Августін – геній середньовічної філософії, здійснив творчий синтез неоплатонізму та християнського богослов’я. Система філософії А. панувала в західній патристиці до 13 ст., коли зусиллями Фоми Аквінського було створено нову школу філософування.
Суперечливе відношення до А. Православна Церква шанує А. як святого – боровся проти різноманітних єресей та розвивав західне богослов’я. Та не все в його творах приймається в східній патристиці. Саме блж. Августін автор знаменитого Filioque. Тоді його думки не увійши в Символ віри та пізніше саме вчення Філіокве спричинило відділення західної католицької церкви від православ’я. Крім того, Мартін Лютер був монахом ордену августинців і теж зазнав вплив А. (вчення про виправдання однією вірою Л. запозичив у А.).
Твори: «Про Трійцю», «Про град Божий», «Сповідь».
1. Склав докладну історію античної філософії.
2. Проблема співвідношення розуму та віри. Віра – це специфічне мислення, особлива раціональність, один з видів знання. Не будь-яке мислення є вірою, але віра – це завжди мислення. Якщо кожний буде все піддавати сумніву, пізнання буде неможливим, знання не буде накопичуватися. За часом первинною є віра, за сутністю – розум. Та не все можна зрозуміти розумом. Віра ширша за розуміння. Існують сфери людського пізнання, які доступні тільки вірі – історія; 2 – де віра поєднується з розумінням (доказові науки) – логіка, математика і 3 – де розуміння можна отримати тільки через віру – релігія. Віра не є проти розуму, вона є надрозумною. «Вірую, щоб розуміти».
Пізнання через самопізнання. В нашій душі містяться образи всього світу, наша душа є образом Бога, отже самопізнання – це пізнання Бога і світу.
Формулює тезу про активність почуттів, які не пасивно відображають предмет, як дзеркало. Не предмет діє на почуття, а, навпаки, почуття діють на предмет і тому ми його сприймаємо у формі нематеріального образу.
Не всі знання можна вивести із почуттів. Крім світу, який ми пізнаємо за допомогою почуттів – світу плинного – існує світ незмінних істин, що осягаються розумом. Наприклад, математика – це світ незмінних істин. Також не можна вивести з емпіричного досвіду моральні закони та поняття.
Розум є вищий за чуттєвий світ та нижчий за світ божественний.
Пізнання – це актуалізація знання за допомогою мислення. Знання – апріорне, істини є вродженими. Людина пізнає тому, що істина існує в людини і спонукає людину до своєї актуалізації. Душа освітлюється світлом Істини і отримує здатність мислити та пізнавати. Джерелом світла є Божа премудрість.
3. Буття є незмінним, все, що змінюється несе в собі небуття.
Ідея розвитку. Бог творить світ зразу у вигляді декількох семінних логосів, в яких закладені всі можливості розвитку світу. Цей розвиток є постійним.
4. Антропологія та етика. Зла природного не існує, але існує зло моральне – або гріх. Людина є , з одного боку, подоба Божа, а з іншого – істота, що відпала від Бога в наслідок гріхопадіння. Центральним в антропології є христологія – вчення про спокуту Христом людських гріхів.
Заперечує неоплатоністичне відношення до тілу як до чогось негативного. Тіло – не зло. Зло є підкорення душі тілу. Душа та тіло поєднані та вони не зливаються одне з одним.
Тіло – храм душі. І в цьому храмі ми маємо прославляти Бога, а не стіни.
Проблема походження зла – основна проблема августинівської етики ( 3-16 гл.). Зла не існує. Якщо добро існує реально, то зло є ослаблення добра. Відповідно гріховність є спотворена воля, яка відвертається від Бога і прагне до матеріальногоо буття. Причиною зла є вільна людська воля.
Полеміка з пелагіанами. Пелагій: людина рятується завдяки власному свобідному, вільному вибору. Людина може врятуватися і без Благодаті, все залежить виключно від його особистої волі. Бог творить світ і потім не втручається в нього (деїзм). Звідси незрозумілою стає жертва Христа, роль Церкви та інш.
Августін: свобода людини і Боже проведіння існують одноразово, але людина рятується завдяки Божій благодаті. Після гріхопадіння душа людини змінилася настільки що своїми власними силами вона повернутися до Бога не може взагалі.
Православна точка зору з цієї проблеми (Іоанн Кассіан): зустріч свободи людини, її вибору та Божої благодаті, синергія.
5. Перший вивчав пробеми історії. Лінійний образ історії. Всю исторію Августин розподіляє на 7 перідів, точніше, на 6, а 7 є днем відпочинку. Історія – від гріхопадіння до страшного суду. Перший період — від Адама до Всесвітнього потопу, 2 — від потопу до Авраама, 3 від Авраама до Давида, 4 — від Давида до переселення в Вавилон, 5 – від переселення у Вавілон до втілення Ісуса Христа, зараз йде шостий період, а сьоме сторічя буде субботою после воскресіння з мертвих.
Неможливо взнати, коли наступить 7-й период. Августин заперечував концепцию хіліазму. 1000-річчя умовно – час існування Церкви Христа на землі.
Основний твір «Про державу Божу». Царство небесне – град Божий, в якому будуть жити праведники. Йому протистоїть град земний, де люди живуть за людськими нормами, люблять себе, а не Бога. Символом граду земного є Вавілон, а небесного – Ієрусалім. Земна держава дає блага відносні. Ними не треба насолоджуватися, їх треба просто використовувати. Держава земна корисна тільки тим, що є певним гарантом порядку та миру Це – відносне добро. Ідеальна держава на землі неможлива.
3. Схоластика – слово походить від грецького шкільний, вчений. С. філософія – це філософія (XI-XIV вв.), яка базувалася на положенні про те, що в пізнанні Божественних істин певну роль відіграють і віра, і розум. Широко застосовують та розробляють аналітичні методи. Та з часом схоласти перейшли до надуманих проблем, а схоластика стала символом безплідного, абстрактного філософування на псевдо релігійні теми.
Одна з центральних проблем – проблема універсалій (загальних понять, ідей): існують вони об’єктивно чи вони є просто назвами, словами.
Реалізм – визнання об’єктивного існування універсалій.
Номіналізм – існують тільки одиничні предмети, поняття – це просто назви предметів.
Концептуалізм – універсалії існують в людському розумі.
Хома Аквінський (1255 – 1274). «Янгольський доктор». Поєднав західну теологію з вченням Аристотеля. Найбільш відомі праці – «Сума істин католицької віри проти язичників» («Сума філософії») та «Сума теології».
Діалогічний метод. Розглядає всі точки зору. Теза: точка зору, яка є неприйнятною для католицизму. Антитеза: критика цієї позиції і синтез: висновок. Істину викладає у формі силогізму, що для читача набуває значення абсолютно доведеного положення. Це є один з найбільш популярних методів схоластики.
Перший предмет філософії – Бог (Його вивчає метафізика), другий предмет – шлях до Бога (етика), третій – Христос – шлях спасіння (вчення про спасіння).
Теологія бере свої знання з Одкровення ( догмати є надрозумними), а наука з почуттів та розуму. Одкровення та природниче знання не мають між собою протиріччя, т.к. істина одна. Наука має співвідносити свої результати з вищою істиною.
Для того, щоб наставити у вірі тих, хто має сумніви щодо буття Божого, необхідно звертатися до філософії, яка виконує службову функцію, тобто може дпомогти довести інствання Бога.
Докази буття Божого – космологічні ( 5).
Все в світі пов’язано причинно-наслідковим зв’язком, Отже повинна існувати першопричина.
Першодвигун. Першопричина руху, оскільки все рухається.
Якщо існує не тільки випадковість, але й необхідність, то повинна існувати вища необхідність.
Ящо є різні рівні довершеності, то має бути і абсолютно довершена істота.
Все в світі має свою мету, отже світ в цілому має свою мету, якою є Бог.
Гносеологія. Пізнання починається з почуттів. «Немає нічого в розумі, чого б не було у почуттях». Розум є активний та пасивний. Пасивний розум отримає матеріал від почуттів, а активний оброблює цей матеріал.
Етика. Всі істоти розділяються на тих, що мають розум і не мають його. Істоти, що не мають розуму, реалізують мету, яку ставлять для них інші, а в кінці кінців мету, яку ставить Бог. Істоти, які мають інтелект діють вільно. Моральним є тільки вільний вчинок. Людина настільки вільна, що навіть Бог не може примусити її зробити щось проти її волі.
«Бути вільним» для А. – синонім «бути розумним».
Завдання до самостійної роботи з
теми: «Особливості середньовічної філософії»
І. Прочитайте уважно зміст першого та другого питань:
Історичні межі, періодизація
Основні принципи середньовічної філософії.
ІІ. Дайте відповідь на наступні питання:
Який принцип знімає протилежність теоцентризму та антропоцентризму?
Чи визнає християнський світогляд невідворотну долю?
Чи відповідає Бог за те, що в світі існує зло?
Чи можна вважати принцип провіденціалізму вираженням оптимістичного фаталізму?
Чи є християнське розуміння історії таким само циклічним, яким було античне?
Чи визнає християнська філософія небуття? Чи є смерть людини переходом у небуття?
Есхатологія – це вчення про ( виберіть одну правільну відповідь)
загибель людства;
природну катастрофу;
царство Боже на землі;
кінець історії;
Чим відрізняється християнська есхатологія від єретичного вчення, що має назву «хіліазм»?
Чи закінчується із закінченням історії існування людства за есхатологічним вченням?
Яке місце посідають емпіричні форми пізнання в середньовічній гносеології? Чи відкидається емпіричний досвід, розум заради одкровення?
1 Тертуллиан. О плоти Христа, 5 // Избранные сочинения. М., 1994. С. 166.