Свт. Григорій Богослов (Назіанзін).

Народився приблизно в 330 р. Походив з багатої кападокійської родини. Був людиною споглядального складу, не прагнув до активного суспільного життя. Та св. Василь Великий закликав його до служіння і він робив це з почуття обов’язку.

Коли Григорій Богослов прибув до Константинополю, там всі храми було захоплено аріанами. Служив в парадному залі будинку одного з своїх родичів. Проповіді святителя мали таку силу, що народ став повертатися до православної віри. 24 грудня 380 р. Феодосій Великий повернув храми Константинополя православним. Тепер, коли гоніння на православних на деякий час припинилися, вже внутрішня ситуація змусила свт. покинути кафедру – проти нього почали плести інтригу, навіть висвятили на єпископа Константинопольського іншу людину при живому єпископі – Григорія Богослові. Від’їзжає в Назіанз. Останні роки проводить в батьківському маєтку, займаючись молитвою, аскетичним подвигом та написанням творів, в тому числі і поетичних..

Христологічне вчення – вчення про поєднання Божества та людства в Христі. Попереджаючи христологічні дискусії 5 ст., свт. Григорій наполягає на повноті людства в Христі, що Христос – це Бог і довершена людина одноразово. Христос – це єдина особа, єдина іпостась. Поєднавши з Собою повноту людського єства, Бог таким чином спасає всю людину – не тільки душу, але й тіло виліковуються від гріха та смерті. «Що не поєдналося з Божеством, те не спасається».

Основною метою боговтілення є обоження людини, коли в людині розвиваються ті якості, що становлять образ Божий.

«Говорить про Бога – велика справа, але значно важливіше очищувати себе для Бога» – аскетичний подвиг вважав вищою проповіддю Христа.

Григорій Ниський (335—394). Вчення про богопізнання. «Книга життя Мойсея». Богопізнання – мета людського життя. Сутність Бога пізнати неможливо. Лише частково Бог відкривається людині у створеному світі. Катафатичний шліх пізнання – коли ми приписуємо Богу усі мислиневі форми довершеності та апофатичний – коли ми вилучаємо з поняття про Бога все, що не може належати довершеній істоті. Стадії богопізнання. 1. Стадія очищення від гріхів, пристрастів. 2. Пізнання Бога через видимий світ та самопізнання власної душі. 3. Екстаз або полум’яна любов до Бога (тверезе сп’яніння). Богопізнання – це перехід від темряви гріхів до світла, а потім відкриття світлосяячого мороку. На цій стадії богопізнання душа розуміє, що вона є настільки далекою від довершеності, ніби вона ще й не підходила до початку богопізнання та це відкриття не принижує людину, а дає їй крила дійсної свободи. Велич людині не в тому, що вона є мікрокосмом тобто маленькою копіює космосу, а в тому, що вона є образом Бога. Душа і тіло людини створенні водночас, але душа переживає тіло. У воскресінні відновлюється зв’язок душі та тіла. Як і Оріген приймає ідею про апокатастіс – навіть найбільші злодії, коли пройдуть очищення стражданням, врятуються. Не приймає до уваги те, що страждання не всіх очищує, в Апрокаліпсісі Іоанна Богослова йдеться про людей, які у стражданнях ще сильніше будуть проклинати Бога і не покаються.

2. Отці доби останніх вселенських соборів. Діонісій Ареопагіт, МАКСИМ Сповідник та Іоанн Дамаскін. Псевдодіонісій. Між 5 та 6 ст. жив автор, якого називають Діонісієм Ареопагітом. Невідомий автор хотів, щоб його вважали тим самим Діонісієм, якого навернув у христову віру апостол Павло, коли проповідував в Ареопазі. Під цим ім’ям дійшли такі твори «Про небесну ієрархію», Про імена Божі», «Про містичну теологію» і листи. Ці роботи мали великий успіх. Численні переклади. Переосмислює неоплатонізм в християнських термінах. Світ – це ієрархічне буття, в якому все зливається в гармонії. Саме правильний лад ієрархії визначає гармонійність буття. Нище прагне до вищого, бере сили з вищого, вище піклується про нижче, жертвує собою заради вищого. Панувати в цій ієрархії означає любити, любити – означає жертвувати. Буття Бога є вищим за будь-які визначення та поняття.

Св. Максим Сповідник (579/80—662). Стверджував, що однієї віри недостатньо для спасіння. «І демони вірять та бояться Бога…» «віра є мертвою без справ».

Найбільшим його досягненням було протистояння монофізитам та монофілітам на халкідонському Соборі, його боротьба з ідеєю, що в Христа є тільки одна енергія (монофізити) та одна воля (монофізити) – божественної природи. Максим відстоював, що в Христа є дві природи і дві волі. За це йому відрізали язик та відрубали правицю а потім вислали на Кавказ в 659 р., через три роки він помер. А ще через 18 років на 6 Константинопільському Соборі його тезу про «Христа як істину людину та істинного Бога» утвердили офіційно. Саме тому його і назвали Сповідником.

Іоанн Дамаскін (673/76—777 гг.) народився в Дамаску та носив прозвисько Мансур (переможний). Його виховував полонений ченець. Батько та він сам були міністрами дамаського халіфа. Численні богословські праці («Про природу людини», «Про образ Божий в людині», «Три слова проти тих, хто заперечує ікони» тощо) та Октоїх (система церковного музичного співу, що складається з восьми голосів), 64 канони гімнів та церковних співів. Філософія завдяки Дамаскіну стала розумітися як почесне заняття, предметом філософії є пізнання сутності буття людського та божественного, видимого та невидимого. Філософія – це мистецтво мистецтв та наука наук, це любов до мудрості, та оскільки істинна премудрість – Бог, то любов до Бога і є істинна філософія». Православна теорія Образу. Критика іконоборців.

Св. Григорий Палама. Триады в защиту священнобезмолвствующих. – М.: Канон, 1996. – 384 с. – (История христианской мысли в памятниках). (1296-1359). «Тріади на захист святих мовчальників».

Аристократичне походження. Закінчив імператорський університет. Видатні здібності. Та сам Св. Григорій вважав, що вивчати філософію та інші світські науки добре в молоді роки, але займатися ними в зрілому віці – просто смішно та некорисно для душі. В 20 років йде на Афон, переконавши це зробити ще двох своїх братів. Пізніше його мати, сестри та навіть слуги пішли у різні монастирі.

Стверджує, що чернець не кидає інших людей на призволяще, в ньому повинно відбутися таке духовне накопичення, після якого він повертається до людей, щоб допомагати їм, відроджувати гармонію та красу в цьому світі, розвивати культуру. Відповідальність за людей і світ є результатом спілкування людини з Богом.

Дискусія з вченим ченцем Варламом, який намагався довести папським легатам, що догмат філіокве неможливо довести розумом. Св. же Григорій критикував католицьке вчення з іншої позиції: доведення в питаннях віри є можливим та необхідним та це не звичайне раціональне доведення, а наслідок духовного досвіду.

Варлаам хотів саме з положення про неможливість богопізнання вивести зайвість догматів та запропонувати цю думку як основу об’єднання церков. Св. же Григорій відстоює досвід живої віри, живої любові до Бога, коли людина очищує молитвою серце настільки, що бачить Бога як нетоварне світло, яке не може бути пізнано у своїй сутності, але пізнається через божественні енергії. Обоження людини може та має відбутися ще за життя.

В 1351 р. догмат про Божественну сутність та енергії було прийнято на Соборі східною церквою. Слава святого після смерті тільки збільшилася – його мощі виявилися чудотворними. Через 10 років після смерті Григорій Палама був канонізований.