Особливості середньовічної філософії (СФ)
Час існування СФ визначається переважно як І-ІІ ст. н.е. – ХІV-ХV. Та філософію середньовіччя визначають не певні історичні межі, а специфічний спосіб філософування: зв’язок філософії з теологією, релігійний зміст. Служницею теології наз. філософію Клімент Олександрійський. В такому сенсі філософія середньовіччя ніколи не зникала та існує і в ХХ-ХХІ ст. у формі різних напрямків релігійної філософії.
Середн. філос. розпочала розвиватися набагато раніше за той час, коли припинила існування антична філос. – І-ІІ ст. н.е. Більш того, антична філос. тоді стояла перед відкриттям однієї з блискучих своїх сторінок, перед народженням неоплатонізму.
2. Принципи середньовічної філософії:
Теоцентризм (джерелом буття та краси є Бог. Первинним є буття, а не мислення, та буття – це буття Бога яке принципово відрізняється від природного буття).
Теоцентризм нерозривно пов’язаний з антропоцентризмом: в центрі християнського світогляду проблема людського буття, спасіння людини.
Христоцентризм – поєднання теоцентризму та антропоцентризму. здійснюється через принцип христоцентризму: Бог став людиною ( Христом), щоб людина могла стати богом (святою людиною.
Креаціонізм ( все створено Богом з нічого).
Провіденціалізм (Бог керує світом, людиною та історією)
Принцип свободи – Бог не віднімає в людини свободи – можливості вільного вибору між добром та злом, Богом та дияволом. Саме свобода лежить в основі найвищої здатності людини – любові, але свобода може стати причиною зла, якщо людина обирає служіння кумірам).
Персоналізм (людина є неподільною особистістю, яка створена за образом та подобою Бога (образ – розум, свобода, творчість), (подоба – святість). Найголовніша боротьба добра та зла – в серці людини. Інша людина є непізнаною для нас. Тільки Бог знає все про всіх і має право на суд. Та Бог не прийшов судити – Він прийшов спасти.
Істина теж персоналістична – не що таке істина, а Хто – Ісус Христос.
Есхатологія (вчення про кінець історії). Закінчення земної історії не є закінчення людського існування, яке переходить в стадію свого дійсного буття. Навіть пекло нерозкаяних грішників не є небуттям. Православне та католицьке вчення стверджують, що царство Боже на землі є неможливим, що воно є Небесним царством. Хіліазм – це єретичне вчення, що базується на вірі в 1000 царство Боже на землі. Хіліастичні ідеї характерні для філософії персоналізму та марксизму (комунізм).
Ревеляціонізм – найглибше знання істини дається через Одкровення (Об’явлення). Та не виключаються такі форми пізнання як раціональне та емпіричне. Існує ієрархія форм пізнання – нижчий, але необхідний рівень пізнання – пізнання чуттєве, емпіричне (спостереження, експеримент). Більш високим рівнем є раціональне, теоретичне пізнання (ідея, гіпотеза, теорія). Найвищим рівнем пізнання є Одкровення, коли людина, чиє серце є очищеним від пристрастів, отримує знання безпосередньо від Бога.
Періодизація середньовічної філософії
Апологетика.
Патристика:
а) східна патристика;
б) західна патристика (Аврелій Августін);
3. Схоластична філософія.
1. Апологетика – захист християнського вчення. Центральна проблема апологетів: як відноситися до античної філософії. Більшість середньовічних мислителів – позитивно: грецька філософія знаходиться в гармонії з християнським вченням.
Негативне ставлення до філософії зустрічається лише в єретичних вченнях, що відійшли від християнства.
Іустін-Філософ.
Народився біля 100 року. Аристократичне походження, освіта. Зустріч з християнським подвижником. Хрещення. Проповідь християнства. Мученицька смерть за Христа в серед. П ст. (в часи правління Марка Аврелія).
Грецька філософія запозичила біблійну мудрість. Вона теж є мудрість, але вторинна.
Грецька мудрість Христ. мудрість
Елітарна, Відкрита всім,
складна за змістом зрозуміла
Розділена на школи Єдина
Людське творіння Божественне
Запозичена Оригінальна
Молодша Давніша за грецьку філософію.
Позитивне в грецькій філософії: вчення про єдиного Бога, Створення світу, безсмертя душі. Греки не знали Христа, але деякі з них жили та творили у відповідності із Словом (Логосом), Христом – Сократ, Геракліт та інші.
Татіан
Один з учнів Іустіна. Народився в Сірії ~ в 120 р. Помер ~175 р. Філософія – «творіння диявола». Греки розірвали істину, мудрість на частини, на фрагменти, а Бога не знають…
Вся грецька культура – плагіат, зокрема філософію «вкрали» в іудеїв.
Клімент Олександрійский
Клімент Олександрійский (~150 — ~215) захищає християнство від тих, хто спрощує його. Філософія для еллінов – те ж саме, що закон для іудеїв – наставник, що веде до Христа.
Філософ – той, хто шукає істину. Істина (Христос) одна, та шляхів до Істини багато. Господь всі народи веде до Себе через Христа, але до Христа – різними шляхами. І світло розуму в грецькій філософії, і закон, який Мойсей дав євреям, мають одне джерело – Логос. Філософія та релігія не заперечують, а доповнюють одна іншу. Віра – фундамент знання, а розум вибудовує стіни на фундаменті віри. Дійсна філософія вчить про Бога та про те, як людині повернутися до Бога.
Тертуліан
З Карфагену (160—220). Противник філософії. Відійшов від християнської віри. Склав власне єретичне вчення.
Філософія не потрібна християнству, ворожа. Жити треба просто. По вірі. Без будь-яких філософських мудровань. Віра в Христа не вимагає ніяких доведень і не потребує філософії. Священне Письмо треба розуміти буквально, без алегорій та пояснень. Господь сказав те, що хотів сказати. «Ви що, більш розумні за Бога?»
Кредо: «Вірую, бо абсурдно»: абсурдність – вища форма Істини, свідчення про божественне походження.«Сын Божий распят – это не стыдно, ибо достойно стыда; и умер Сын Божий – это совершенно достоверно, ибо нелепо; и, погребенный, воскрес – это несомненно, ибо невозможно»1. Євангельські події не укладаються в межі ніякого людського розуміння. Абсурдність християнства є вищою мірою його істинності, свідчення Божественного походження.
Вважає, що філософія породжує всі єресі. Істину закликає бачити в глибині душі. Докази філософів не можуть зрівнятися із свідченнями душі, оскільки душа старіша за будь-яке людське слово. Душа не народилася християнкою та має глибинну здатність пізнати Бога. Т. настільки високо цінив свідчення душі, що впав в іншу крайність – визнав пріоритет внутрішнього світу перед Одкровенням – типове положення язичницьких філософів, які критикували християнство.
Оріген (185—254)
Походить з Північної Африки. Народився в християнській сім’ї.
Наголос на вченні Платона, яке разом з неоплатонізмом дає термінологічну основу християнській філософії.
Віра вища за розум. Розум має пояснювати положення віри.
Першим використовує слово «іпостась» по відношенню до осіб Св. Трійці. Проводить принцип Єдності Бога в Його Троїчності.
Світ створено Богом з нічого, бо в протилежному випадку матерія була б совічною Богу.
Бог не може не творити. Творіння продовжується завжди. Постулює існування різних світів, обмежених у просторі і часі, які не повторюють один іншого і розвиваються.
Бог спочатку творить душі, які є вільними. Вони поступово охолоджуються і відпадають від Бога. Щоб зупинити це падіння Бог створює світ. В кінці світу всі душі спасуться і повернуться до Бога (апокатастіс). Це вчення про А. визнано єретичним.
Східна патристика (Великі каппадокійці. Отці доби останніх вселенських соборів. Ісіхазм: Григорій Палама). Золоте сторіччя патристики (IV— перша половина V ст.).
Каппадокійці. Свт. Василь Великий народився приблизно у 330 р. в Каппадокії Кесарійській. Мати Еммелія була дочкою християнського мученика, народила 10 дітей, з яких 3 стали єпископами, а 5 – канонізовані святі. Батько – юрист. Освіта: Кесарія – Константинополь – Афіни. В Афінах познайомився з Григорієм з Назіанзу (св. Григорій Богослов) – дружба на все життя. Після отримання освіти прагне спілкуватися з подвижниками, відправляється на батьківщину анахоретів – Єгипет, Палестину, Сірію та Месопотамію. Роздає все багатство бідним та засновує монастир. Вивчає Орігена та складає з його творів збірку висловів, пише «правила чернечого життя». Виступає проти спроб влади, яка знаходилася під впливом єресі аріанства, знищити православ’я. На всі загрози влади святитель відповідав настільки мудро, з такою силою в слові, що здивував аріанського префекта: «Зі мною ще ніхто так не говорив». Василь Великий зміг захистити православну церкву в Кападокії, де він був метрополітом, та до перемоги православ’я над аріанською єресью він не дожив. Помер 1 січня 379 року.
Основна заслуга Василя Великого – уточнення богословської термінології в боротьбі проти аріанства. Свт. Василь довів, що єдиною доцільною формулою, коли мова йде про Святу Трійцю, – це «єдина сутність та три Іпостасі» (до нього «сутність» та «іпостась» розуміли як сионіми). Іпостась – особа, персона, святе ім’я.
Світ є розумним, логоси (імена, закони) пронизують всесвіт.
Вчення про богопізнання: «неможливо жити, не пізнаючи Бога, незнання Бога – смерть для душі». Знання Про Бога береться з свящ. Писання, свящ. Передання та з природної діяльності людського розуму (вивчення природи, краси світу, його високої доцільності; самопізнання – пізнання власної душі).Затемнюють пізнання не почуття, а пристрасті, підкорення душі тілу.
Дух та тіло порівнює з чашами ваги. Якщо одна піднімається, інша опускається. Тому для істинного пізнання потрібно обмежувати свої фізичні потреби.
Педагогічні твори: «Слово до юнацтва» – про те, як вилучати корисне з язичницької культури (літератури, поезії, філософії). Саме завдяки таким мислителям як Василь Великий в Візантії не було забуття античної культури, як це сталося на Заході.
«Шестиднев» – традиція православних шестидневів – роздуми про красу творіння, збірки описів життя тварин та птахів з морально-духовними висновками. Поєднання біології з етикою та релігією. Пафос цього твору – це радість, подив і захоплення від розуміння краси і гармонійності всесвіту, природи. Оптимістичне сприйняття природи є наслідком особливої точки зору, яка в усіх природних явищах бачить дари Божої любові.
Василь Великий повчає любити кожну істоту, незалежно від корисних чи шкідливих її якостей. Ця точка зору означає любов до природного світу заради нього самого, без усякої корисливої мети: "О Боже, расшири в нас чувство товарищества со всеми живыми существами, с нашими меньшими братьями, которым Ты дал эту землю как общий дом с нами. Да уразумеем, что они живут не для нас только, но для себя самих и для Тебя, что они наслаждаются радостью жизни также, как и мы, и служат Тебе на своем месте лучше, чем мы на своем".