Пз4 Політичний режим

1. Поняття і структура політичного режиму

Політичний режим - система засобів та методів здійснення політичної влади, форма взаємодії державних структур та населення. Будь-який політичний режим визначається:

по-перше, процедурами та способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади;

по-друге, стилем прийняття суспільно-політичних рішень;

по-третє, взаємовідносинами між політичною владою та громадянами (населенням) країни.

У науковій літературі поширеним є підхід, відповідно до якого політичний режим – це функціональний компонент політичної системи. За такого підходу політичний режим містить у собі методи, способи, напрямок розвитку політичних відносин. У сучасному суспільстві – це конституційно-правові принципи та структури, інституціональні й політичні норми, основні цінності, які регулюють роботу політичної системи. Можна сказати, що політичний режим – це спосіб функціонування та взаємозв'язку основних елементів політичної системи суспільства.

Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, його структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи.

Структура:

політичні інститути — держава та її структурні елементи,

політичні партії,

громадсько-політичні організації,

політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті.

Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність. За прямого значення цього терміну легітимним є той політичний режим, який встановлений законним шляхом і спирається на закони. Проте на законах у їх формально-правовому значенні можуть грунтуватися й тиранічні, диктаторські режими, засновані на гнобленні мас. Тому існує інше розуміння легітимності політичного режиму — як визнання його масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме такий режим є найкращим з усіх можливих і найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам. Таке розуміння легітимності політичного режиму стосується не самого режиму, а його сприйняття (визнання) масами.

2. Типологія політичних режимів

Підходи до визначення змісту категорії політичного режиму можна використовувати як підстави для їх класифікації. Розрізняють певні підстави для класифікації політичних режимів: наявність політичних партій, їх внутрішній устрій і принцип взаємин у партійній системі; співвідношення управління і самоврядування, роль місцевих органів влади в політичному процесі; місце і роль армії, поліції, спецслужб у політичному житті суспільства; ступінь поділу законодавчої, виконавчої і судової влади; ступінь і характер залучення громадян у політику і управління суспільними процесами; рівень гласності в роботі органів влади, їх відвертості для контролю і впливу з боку громадської думки

Американський політолог Роберт Алан Даль (народ. 1915) за допомогою двох критеріїв - конкурентності в боротьбі за владу і ступеня залученості громадян в управління - виділяє чотири ідеальні типи політичних режимів: закриту гегемонію (мінімальний рівень політичної конкуренції при низькій залученості громадян до політичного процесу); включаючи гегемонію (відповідає низька конкуренція, але значний відсоток "включених громадян"); конкурентну олігархію (Висока конкуренція в поєднанні з низькою включеністю); поліархію (висока конкуренція плюс висока ж включеність).

Американський політолог і соціолог Семюел Філіпс Хантінгтон (1927-2008) позначив чотири типи недемократичних режимів: Однопартійний; Військовий; особиста диктатура; расова олігархія.

Значного поширення набула типологія політичних режимів, запропонована американським ученим Хуаном Хосе Лінцем (народ. 1926), який виділив п'ять основних типів режимів: Демократичний; Авторитарний; Тоталітарний; Посттоталітарний; султаністський.

Класифікації політичних режимів залежно від міри соціальної свободи індивіда і характеру взаємин держави і громадянського суспільства, відповідно до якого можна виділити два основні види політичних режимів: демократичний і антидемократичний. Ознаками демократичного режиму є: панування закону; поділ влади; наявність реальних політичних і соціальних прав і свобод громадян; виборність органів державної влади; існування опозиції і плюралізм. Ознаки антидемократичного режиму: панування беззаконня і терору; відсутність політичного плюралізму; відсутність опозиційних партій.

Тоталітарний режим (від лат. totalis - весь, цілий) виникає, коли всі сфери життя суспільства контролюються владою. Влада при тоталітарному режимі монополізована (партією, вождем, диктатором), єдина ідеологія обов'язкова для всіх громадян. Тоталітарний політичний режим - це режим "всепоглинаючого владарювання", який безмежно втручається в життя громадян, включаючи всю їх діяльність в об'ємі свого управління і примусового регулювання.

Можна виділити певні ознаки тоталітарного політичного режиму:

1) наявність єдиної масової партії на чолі з харизматичним лідером, а також фактичне злиття партійних і державних структур; 2) монополізація і централізація влади, коли такі політичні цінності, як підпорядкування і лояльність, по відношенню до "партії-держави" є первинними порівняно з цінностями матеріальними, релігійними, естетичними в мотивації і оцінці людських вчинків; 3) "єдиновладність" офіційної ідеології, яка за допомогою масованої і цілеспрямованої індоктринації (ЗМІ, навчання, пропаганда) нав'язується суспільству як єдино вірний, дійсний спосіб мислення; 4) система фізичного і психологічного терору, режим поліцейської держави, де як базовий "правовий" панує принцип: "Дозволено тільки те, що наказано владою, все інше заборонене".

Авторитарний режим (від грец. - самовладдя) виникає, коли влада зосереджується в руках окремої людини або групи людей. Виокремимо основні ознаки авторитарного режиму: 1) влада має необмежений, непідконтрольний громадянам характер і концентрується в руках однієї людини або групи осіб; 2) опора (потенційна або реальна) на силу. Авторитарний режим може і не удаватися до масових репресій і навіть користуватися популярністю серед широких верств населення; 3) монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції, незалежної легальної політичної діяльності; 4) поповнення керівних кадрів здійснюється шляхом кооптації, а не передвиборної конкурентної боротьби; Авторитарні режими можна класифікувати: за способом їх встановлення (переворот, вибори); за обґрунтуванням приходу до влади правителів-автократів (охорона порядку, об'єднання країни, модернізація, скидання корумпованої влади); за типом політичної еліти (військова, однопартійна, релігійна, монархічна, особиста диктатура). X. Лінц запропонував розрізняти авторитаризм військово-бюрократичний, корпоративний, передтоталі гарний, постколоніальний, расово-етнічну демократію, султаністський режим.

Демократичний режим (грец. - народовладдя, - народ і влада) заснований на визнанні народу основним джерелом влади, на принципах рівності і свободи.

Базові принципи демократичного режиму влади: 1) народний суверенітет, тобто первинним носієм влади виступає народ. Всяка влада від народу; 2) вільні вибори представників влади, які припускають наявність, принаймні, трьох умов: свободу висунення кандидатур як наслідок свободи утворення і функціонування політичних партій; свободу виборчого права; свободу голосування, що сприймається як засіб таємного голосування і рівність для всіх в отриманні інформації і можливості вести пропаганду під час виборчої кампанії; 3) підпорядкування меншини більшості при чіткому дотриманні прав меншини; 4) реалізація принципу поділу влади; 5) конституціоналізм і панування закону у всіх сферах життя. Закон домінує, незважаючи на осіб, перед законом всі рівні.