10.Завдання і зміст заключной частини уроку. Особливості проведення заключної частини уроку

Заключна частина уроку характеризується поступовим зниженням функціональної активності організму. Чим значніші функціональні зрушення в основній частині уроку, тим більшою мірою його заключна частина повинна мати відновлювальну спрямованість. Збір знарядь, приладів в кінці уроку – це вже само собою заспокоює учнів, сприяє зниженню емоційності. Для заключної частини уроку підбирають легкодоступні вправи: малорухливі ігри, легкий біг, ходьбу, вправи на розслаблення м’язiв, танцювальні композиції тощо.

Оригінальним і доцільним з методичної точки зору може бути використання в заключній частині уроку проходження всього класу з піснею, що значно дисциплінує учнів і сприяє відновленню ритму дихання після значних фізичних навантажень основної частини, а також формуванню в учнів веселого, життєрадісного настрою i підвищує бажання відвідувати уроки фізичної культури.

Тривалість заключної частини уроку – 3-5 хв.

Зміст і методика проведення уроків фізичної культури залежно від вирішення педагогічних завдань

Зміст уроків фізичної культури – це певний набір фізичних вправ і пов’язаних з ними знань, діяльність учнів і робота вчителя, а також результати – наслідок цієї роботи.

Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації й умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють зміст уроку спроектований і той, що реально склався в процесі його проведення.

11. Заключна частина уроку характеризується поступовим зниженням функціональної активності організму. Чим значніші функціональні зрушення в основній частині уроку, тим більшою мірою його заключна частина повинна мати відновлювальну спрямованість. Збір знарядь, приладів в кінці уроку – це вже само собою заспокоює учнів, сприяє зниженню емоційності. Для заключної частини уроку підбирають легкодоступні вправи: малорухливі ігри, легкий біг, ходьбу, вправи на розслаблення м’язiв, танцювальні композиції тощо. Оригінальним і доцільним з методичної точки зору може бути використання в заключній частині уроку проходження всього класу з піснею, що значно дисциплінує учнів і сприяє відновленню ритму дихання після значних фізичних навантажень основної частини, а також формуванню в учнів веселого, життєрадісного настрою i підвищує бажання відвідувати уроки фізичної культури. Тривалість заключної частини уроку – 3-5 хв.

12. засоби фізичного виховання. поняття про фізичні вправи . Основними засобами фізичного виховання є: фізичні вправи, які застосовуються в різних випадках спорту, ігор, туризму; природні фактори (повітря, сонце, вода); гігієнічні умови праці і побуту.

Фізичні вправи – це усвідомлені рухові дії, спеціально розроблені для розв’язання завдань фізичного виховання.

Різноманітні фізичні вправи широко застосовуються у вихованні дітей і юнацтва. Це викликає потребу вивчення впливу фізичних вправ на організм, наукового підходу до їх добору і використання фізичних вправ, бо тільки тоді їх ефективність буде найбільша і відповідатиме основній меті запровадження фізичної культури в нашій країні.

Гімнастика – один із засобів фізичного виховання – являє собою сукупність спеціально відібраних фізичних вправ для впливу на організм людини, щоб змінювати її здоров’я і моральні якості, а також усувати фізичні вади.

До характерних особливостей гімнастики належать: різноманітність вправ – від найпростіших, елементарних, до складних, комбінованих, у тому числі штучних вправ без спортивних приладів, з приладами і на приладах; різнобічний вплив на організм; можливість відносно точного регулювання фізичного навантаження на організм гімнастів. Виконання гімнастичних вправ відрізняється не тільки точністю, а й красою й виразністю.

Гімнастика є невід’ємною складовою частиною обов’язкових програм з фізичного виховання дітей дошкільного віку, учнів загальноосвітніх шкіл і училищ трудових ресурсів, студентів спеціальних середніх і вищих навчальних закладів.

Широкі можливості застосування гімнастики і велика різноманітність вправ привела до створення таких відносно самостійних її видів:

1. основна гімнастика, та її різновид – гігієнічна гімнастика;

2. спортивна гімнастика;

3. акробатика;

4. художня гімнастика;

5. допоміжна гімнастика, до якої входять спортивно-допоміжна гімнастика, виробнича і лікувальна.

У доісторичні часи рухатися людину змушувала не тільки внутрішня потреба в русі, а й первісні умови життя. Власне фізична культура виникла тоді, коли людина усвідомила ефект вправляння і почала імітувати необхідні їй у трудовій діяльності рухи (наприклад, кидати спис у зображення тварини). Такі вправляння удосконалювали володіння знаряддями праці, сприяли підвищенню її результативності.

Застосування трудових дій поза реальними трудовими процесами трансформувалися в фізичні вправи. Фізичні вправи — рухові дії людини, спрямовані на її фізичне вдосконалення та підпорядковані закономірностям фізичного виховання. До основних закономірностей фізичного виховання належать методи та принципи тренування, дозування фізичних навантажень.

Фізична вправа — засіб, за допомогою якого здійснюють вплив на фізичний стан людини. Вправляючись, люди помітили, що внаслідок систематичного виконання певної рухової дії не тільки вдосконалюється спосіб її виконання, тобто рухи стають точнішими та ефективнішими, а й відбуваються зовнішні зміни органів, що беруть участь у цих рухах. Більше того, ці органи стають міцнішими, здатними виконувати раніше непосильні рухові дії. Це ефект тренування (вправляння).

Ефект тренування — дивовижна здатність організму не тільки не зношуватися внаслідок діяльності, а й удосконалюватися: накопичувати біологічну речовину, підсилювати функції, змінювати структуру, покращувати управління рухами. Наприклад, м’яз, що систематично працює, збільшується за розмірами, стає міцнішим, у ньому значно густіша сітка найдрібніших кровоносних судин — капілярів.

Тисячоліттями суворі природні умови життя (необхідність добувати їжу тяжкою фізичною працею, холод, спека, нерегулярність харчування) самі по собі, без спеціально організованих занять, сприяли тренувальному процесу. Намагаючись полегшити свою працю, створити комфортніші умови життя, люди мимоволі позбавили себе тренувального впливу природних чинників. А якщо орган чи весь організм тривалий час працює у режимі спокою (із мінімальною потужністю) розпочинається зворотній процес — детренування: зменшення маси м’язів, зникнення частини капілярів, зниження функціональної здатності.

Ефект тренування має всезагальний характер: тренуванню піддаються всі органи і функції організму; наслідки тренування бувають і позитивні, і негативні; тренування може бути спеціально організованим (свідомим), а може відбуватися несвідомо. Наприклад, деякі люди, не усвідомлюючи цього, спочатку понад міру натренують свій апетит, а пізніше, страждаючи від ожиріння, виправдовуються фізіологічними особливостями свого організму. Можна натренувати також лінь, нетерпимість і пояснювати це вродженими вадами характеру.

Тренування — цілеспрямоване повторення певної рухової дії (фізичної вправи) із метою вдосконалення способу виконання самої рухової дії та з метою впливу на фізичні й психічні якості людини.

Процес тренування забезпечує досягнення таких цілей: досконало оволодіти тими чи іншими руховими діями, розвинути фізичні якості (силу, прудкість, гнучкість, витривалість, спритність, координацію), вдосконалити тілобудову, підвищити рівень фізичної працездатності.

Рівень фізичної працездатності тісно пов’язаний із рівнем здоров’я. Підвищення рівня фізичної працездатності свідчить про зміцнення здоров’я і навпаки

13.Зміст і структура уроків фізичного виховання. Зміст і структура уроку фізичної культури

У уроках фізичного виховання прийнято розрізняти дві взаємопов'язані частини: утримання і структуру.

Під змістом уроку зазвичай розуміють фізичні вправи, запропоновані які займаються. Але такий розуміння є одностороннім і неглибоким. Істотним, що призводить до якогось результату є дуже ємне, багато образне діяльність котрі займаються, що виявляється в слуханні педагога, спостереженні те, що він свідчить,осмисливании сприйманого, проектуванні майбутніх дій, безпосередньо виконанні вправ, постійному контролі й оцінки їхньої, обговоренні з педагогом виникаючих питань, контролю над станом свого організму, регулюванні емоційних проявів та т. п. Саме всі ці елементи діяльності котрі займаються у процесі уроку і треба вважати головним змістом, тому що від них же в кінцевому підсумку і результат знань [1,c.23].

У водночас його конкретний зміст діяльності котрі займаються на уроці завжди обумовлена керівної діяльністю педагога, що полягає у постановці і роз'ясненні навчальні і інші завдання, визначенні конкретних завдань та молодіжні організації їх виконання, безупинному спостереженні над діями котрі займаються, оцінки якості та коригуванні виконуваного, регулюванні навантажень, соціальній та тактовному напрямі поведінкивоспитуемих, налагодженні відносин з-поміж них тощо. п. Усе це багатогранна діяльність педагога, потребує великого майстерності й зусиль, теж становить певну, дуже істотну частку змісту уроку.

>Направляемая педагогом інтелектуальна і рухова діяльність котрі займаються супроводжується певними функціональними процесами і зрушеннями у різних системах організму (нервової, м'язової, серцево-судинної, дихальної та інших.),приводящими до запланованих змін у фізичному і психічний стан, знання, уміннях і навичках, поведінці. Ці внутрішні процеси та безперервні зміни у стан і можливості котрі займаються становлять, ще одне характерну бік змісту уроків фізичного виховання. Отже, поняття «зміст уроку» фізичного виховання є, багатогранним. Воно включає у собі, по-перше, зумовлену конкретними навчально-виховними завданнями сукупність запропонованих які займаються фізичних вправ (предметне зміст уроку); по-друге, активну діяльність з котрі займаються, здійснювану у межах намічених завдань і предметного змісту уроку; по-третє, керівну діяльність педагога, що забезпечує правильнеосмисливание і запропонував ефективне виконання що займаються вправ; по-четверте,воспитательно-образовательний результат уроку, є безпосереднім продуктом діяльності активних учасників педагогічного процесу.

Усі перелічені боку змісту уроку взаємно зумовлюють одне одного. Тому дуже важливо, щоб педагог забезпечував повну взаємозв'язок і узгодженість з-поміж них [2,c.76].

Під структурою уроку зазвичай розуміють наявність у ньому кількох, характерних за змістом, взаємозалежних складових частин, розміщених у певної послідовності.Обобщенно вона сприймається як згрупована послідовність виконуваних вправ, обумовлена логікою розгортання навчально-виховного процесу. Фактично, це теж послідовність і необхідна взаємозв'язок всіх дій, як педагога, і котрі займаються, від яких успішне виконання чергових вправ і до наступним. Вирішальною, звісно, є структура взаємозалежних дій педагога (пояснень, показу, страховки, розбору, оціночних суджень тощо. буд.) і котрі займаються (контролю надпоказиваемим, осмислювання завдань, рішення рухових завдань, виконання самих вправ та інших.).

Теоретично та практиці фізичного вихованняцелесообразному побудові занять завжди приділялася велика увагу. Спочатку структура уроку носила стандартний характер — все практикуються цієї системи фізичного виховання види фізичних вправ були представлені у кожному занятті, завжди у одному й тому ж незмінною послідовності, щодо одного й тому самому методичному оформленні та з однією і тим самим порядком зміни величини фізичні навантаження; поступово змінюються лише конкретні вправи не більше кожного виду. Таке побудова уроку було надто притаманно шведської гімнастики, створеної П. Р.Лингом.

Проте ще наприкінці минулого століття через відкликання розвитком систем фізичного виховання, який супроводжувався розширенням завдань і арсеналу використовуваних коштів, таке стандартне побудова уроку стало вважатися недоцільним. Найбільш багата за змістом і прогресивна на той час система Ж.Демени залишала у кімнаті стандартного послідовності лише віддзеркалює певні груп типових видів фізичних вправ (серії), розраховані вирішення конкретної частини завдань. А окремі види вправ не більше кожної серії, як і вправи з цих видів, міг відбирати для уроку і розподіляти всередині серії сам педагог. Це мало, безсумнівно, прогресивне значення, оскільки забезпечувало можливість побудови занять на більш повній відповідності до особливостями котрі займаються та умовами проведення занять. Але прояв самостійності педагога у будівництві уроку гальмувалося недостатньою розробленістю завдань запропонованих серій і які включаємо у яких видів вправ. Це ускладнювало орієнтування змісту фізичних вправ і призводила до формального розбіжності та розміщення в уроці (переважно, лише з зовнішнім ознаками) [14,c.45].

На початку нашої століття мови у Франції розробилитрехчастная структура уроку, у якій чітко визначалося основне призначення кожній частині (цьому плані вона виявилася прообразом сучасного загального побудови занять). Але сам високий вміст більшості уроку, істотно обмежений завданнями, знову пропонувалося будувати стандартно, у суворо певної послідовності встановлених нею видів фізичних вправ.

Подальше істотне розвиток теорія і практика побудови занять отримало двадцятих — початку тридцятих років ХХ століття, головним чином результаті зусиль радянських вчених і методистів. Воно полягала у тому, що на посаді основи визначення змісту кожній частині, і навіть відповідних підрозділів і деяких видів вправ було рекомендовано щодо докладно розроблені навчально-виховні і гігієнічні завдання. Наслідування їм сприяло як більше свідомому вибору і методично правильному оформленню фізичних вправ, і більшцелесообразному розподілу в уроці. Тим самим було було поставлено серйозна перепона формалізму і дана повна можливість будувати уроки творчо, проявляючи самостійність й особисте ініціативу у забезпеченні необхідного відповідності забезпечення і форм занять конкретним умовам навчально-виховних робіт. Надалі в теорію і методику побудови уроків внесли чимало уточнень і доповнень у цьому напрямі.

Слід, проте, пам'ятати, що творчу організацію занять фізичними вправами не можна мислити як абсолютно довільну, не підпорядковану ніяким вимогам, і здійснювану педагогом стихійно. Навпаки, урок має споруджуватися з урахуванням багатьох об'єктивних чинників, зокрема закономірностей впливу фізичних вправ на організм психіку, поведінка котрі займаються; закономірностей самого процесу розвитку людини; логіки розгортання навчально-пізнавальної діяльності; залежностей між технікою виконуваних рухів і характером прояви рухових якостей і багатьох інших чинників, до часу, місця та умов занять. Тільки вміле використання різноманітних наукових знань і передового досвіду може забезпечити справжнє методичне творчість і гарантувати успіх.

Нині у системі фізичного виховання в основі побудови уроку прийнято поділ його за головні частини: ввідну (підготовчу), основну і заключну. Вони є обов'язковими і завжди вміщено у названої послідовності. Виділення цих частин зумовлено певними фізіологічними, психологічними і педагогічними закономірностями послідовного включення котрі займаються в навчально-виховний процес, досягнення і збереження високого, щодо стійкого рівня працездатності й, нарешті, перемикання за умов дедалі нижчій працездатності майбутню діяльність.