39.Тмфв как найка и дисциплина

еорія і методика фізичного виховання, як наукова та навчальна дисципліна. Система фізичного виховання. Під терміном „теорія” в науці і зокрема в ТМФВ розуміють систему основних ідей, форму наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв’язки дійсності. На відміну від теоретичних знань, які є сукупністю з певної теми, теорією є лише ті знання, які пояснюють галузь з певних, чітко визначених позицій. В історичному аспекті першою з’явилась практика фізичного виховання. Вона стала найпотужнішим джерелом виникнення наукових знань про процес фізичного виховання. На сучасному етапі розвитку ТМФВ, практика залишається її рушієм, вона значною мірою обумовлює і визначає форми, зміст та методи фізичного виховання. Тому практику фізичного виховання вважають першим і одним з основних джерел виникнення і розвитку теорії фізичного виховання. Другим джерелом ТМФВ є практика суспільного життя. Звідси ми отримуємо інформацію про завдання, ефективність методів, засобів і форм фізичного виховання на кожному відтинку розвитку суспільства, його потреби. Третім джерелом розвитку ТМФВ є прогресивні ідеї філософів, педагогів, психологів, лікарів про зміст і шляхи виховання гармонійно розвиненої особистості, про зміст і шляхи виховання в людині потреби дотримуватись здорового способу життя. Четвертим джерелом є результати досліджень у суміжних галузях знань. Жодна наука не може повноцінно розвиватись, обмежившись лише власними результатами досліджень. ТМФВ є складовою частиною педагогічних наук. Вона вивчає фізичне виховання як феномен соціального життя, його мету і завдання на різних етапах розвитку суспільства, методи та форми організації спортивної практики. Місце науки в системі знань визначається її предметом. Предметом ТМФВ є загальні закономірності функціонування і розвитку фізичного виховання. Предмет вивчення теорії у практиці наукових досліджень представлений у вигляді об’єкта і суб’єкта. Під об’єктом дослідження розуміють певний педагогічний фактор, що вивчається (метод навчання, шляхи активізації учнів, організація їх діяльності, ефективність фізичних вправ і т.д.). Під суб’єктом розуміють людину, в якої вивчають реакцію на зміни, що вносяться до навчального процесу (застосування вправ, використання певних методів навчання чи організації діяльності учнів та ін.). Об’єкт і суб’єкт вивчення існують завжди разом. Теорія, як наука розробляє лише ті закономірності, які є однаковими для всієї багатогранної практики фізичного виховання і поширюється на всі основні напрямки та вікові ланки системи фізичного виховання Як навчальна дисципліна, ТМФВ визначає:  Суть мети і завдань, які повинні бути вирішені у процесі фізичного виховання;  Принципові підходи до досягнення мети і вирішення завдань;  Ефективні засоби вирішення завдань;  Методи спільної роботи вчителя й учнів у процесі фізичного виховання;  Оптимальні форми побудови процесу фізичного виховання;  Закономірності управління процесом навчання і виховання фізичних здібностей. МФВ як наука і навчальна дисципліна оперує певними поняттями, які узагальнено віддзеркалюють суть явищ, що вивчаються нею, а саме: „фізична культура”, „фізичне виховання”, „фізичний розвиток”, „спорт”. Такі поняття, як „фізичні вправи”, „фізичні здібності”, „навички”, „принципи”, „методи” та ін., будуть характеризуватися і визначатися при вивченні відповідних тем. Фізична культура це сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого фізичного і духовного удосконалення людини. Характеризуючи фізичну культуру слід розглядати щонайменше у трьох аспектах:  Діяльнісний аспект, включає доцільну рухову активність у вигляді різних форм фізичних вправ, спрямованих на формування необхідних в житті рухових умінь і навичок; розвиток життєво важливих фізичних здібностей; оптимізацію здоров’я і працездатності;  Предметно-ціннісний аспект представлений матеріальними (матеріально-технічними засобами) і духовними (наукові знання, методи) цінностями, створеними суспільством для забезпечення ефективності фізкультурної діяльності;  Результативний аспект характеризується сукупністю корисних результатів використання фізичної культури, які виражаються у володінні людиною її цінностями, надбані нею високого рівня фізичної дієздатності. Фізичну культуру особистості можна визначити як сукупність властивостей людини, які набуваються в процесі фізичного виховання і виражаються в її активній діяльності, спрямованій на всебічне удосконалення своєї фізичної природи та ведення здорового способу життя. Показниками стану розвитку фізичної культури є:  Рівень здоров’я, фізичного розвитку та підготовленості різних верств населення;  Ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності;  Рівень розвитку системи фізичного виховання;  Рівень розвитку самодіяльного масового спорту;  Рівень забезпечення кваліфікованими фахівцями;  Рівень впровадження у фізичну культуру досягнень науково-технічного прогресу;  Відображення явищ фізичної культури у творах мистецтва і літератури;  Матеріальна база;  Рівень спортивних досягнень. 40.Схаме уроку ФВ

Завдання уроків фізичної культури.

          У фізичному вихованні результат залежить від якості навчальної і виховної роботи на уроках фізкультури. Це досягається послідовним розв'язанням освітніх, виховних і оздоровчих завдань на кожному уроці.

            Освітні завдання — це навчання дітей основних рухових дій (бігу, стрибків, метань, лазіння, перелізання, рівноваги, пересування на лижах). Послідовна реалізація освітніх завдань в кінцевому результаті приводить до міцного і повного засвоєння навчального матеріалу. Освітні завдання можуть бути такі: ознайомити, навчити, повторити, удосконалити.             Для розв'язання одних завдань необхідний відносно тривалий час (серія уроків), для інших — достатньо одного уроку. Так, наприклад, навчити техніки стрибка у висоту з прямого розбігу способом «зігнувши ноги» з правильним виконанням усіх елементів стрибка (розбіг, відштовхування, перехід через планку, приземлення) на одному уроці неможливо, потрібна серія послідовних уроків. І навпаки, ознайомити учнів з технікою відштовхування — завдання відносно невелике, часткове, яке розв'язується протягом одного уроку.

          До освітніх завдань належать також теоретичні відомості про руховий режим під час виконання фізичних вправ, догляду за тілом і одягом у процесі занять фізичними вправами. На уроках фізкультури освітні завдання розв'язуються в комплексі з виховними й оздоровчими. У дітей під час навчання виховуються дисциплінованість, чесність, воля і т.д. У зв'язку з тим, що виховні та оздоровчі завдання загальні і розв'язуються протягом усього навчального року, записувати їх до плану уроку немає потреби.

На уроках фізкультури у дітей розвиваються такі якості, як сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість. Ця робота проводиться на кожному уроці(ЗФП).

       Найважливіші завдання уроків фізичної культури в школі це формування в учнів знань про здоровий спосіб життя, вмінь та навичок щодо самостійних занять фізичними вправами, а також залучення до систематичних занять спортом, іншими видами рухової діяльності. Все це обумовлює інструктивно-методичну спрямованість уроків фізичної культури. Не обов'язково, щоби уроки у повному обсязі забезпечували необхідну для школярів рухову активність. Важливо, щоби вони дали кожному учневі знання і практику щодо тренування організму, долання різних труднощів, привчили до перенесення фізичних навантажень.

Організаційні вимоги: чіткість проведення - економне використання часу, оптимальний темп навчання, логічна послідовність і завершеність; свідома дисципліна учнів; раціональне використання різних засобів навчання, в тому числі технічних.

Виховні вимоги: сприяння всебічному фізичному і духовному розвитку, формування естетичних ідеалів, підвищення самостійності і активності учнів.

Вимоги оздоровчої спрямованості: вибір засобів та навантажень, що сприяють зміцненню здоров'я та фізичному розвитку учнів.

Дидактичні або освітні вимоги чітке визначення завдань навчання в цілому і по частинах, місця кожного уроку в системі занять і його оптимального змісту; вибір відповідних методів навчання і вдосконалення рухових здібностей; здійснення навчання на підставі важливіших дидактичних принципів. Останні передбачають врахування вікових особливостей школярів.   Типологія і структура уроку До сьогодні не існує універсальної класифікації уроків. Проте зазвичай виділяють уроки: вступні; заключні; вивчення нового матеріалу; повторення вивченого; розвиваючої спрямованості; контрольні; комбіновані. Найбільш типовими є комбіновані уроки, їх не слід планувати і проводити шаблонно, за єдиною, назавжди визначеною схемою.  

Структура уроку фізичної культури.

Під структурою уроку розуміють орієнтовний план, яким можна користуватися як основою для організації та побудови уроку. Це допомагає вчителеві найбільш раціонально підбирати навчальний матеріал, розподіляти його протягом уроку і визначати оптимальне навантаження. Побудова уроку залежить від завдань, які треба розв'язати протягом 45 хв. Для виконання поставлених завдань підбирають матеріал, визначають послідовність його вивчення та методичні прийоми навчання. Урок фізичної культури структурно складається з трьох частин — підготовчої, основної і заключної. Поділ цей, звичайно, умовний, чіткої межі між частинами уроку немає. У першій частині уроку дітей потрібно організувати, підготувати до занять.

Це роблять за допомогою вправ з шикувань, перешикувань, ходьби, бігу та загально-розвиваючих.

В основній частині уроку навчають нових вправ, включаючи підготовчі й підвідні вправи. У кінці основної частини грають у рухливу гру. Вправи, що вивчаються в основній частині уроку, в поєднанні з рухливою грою повинні впливати на організм учнів, а гра — підвищити фізичне та емоційне навантаження.  

У заключній частині доцільно виконувати вправи, що сприяють поступовому приведенню організму дитини у відносно спокійний стан: ритмічну та фігурну ходьбу, нескладні перешикування, вправи на увагу, танцювальні вправи у повільному темпі, ходьбу з піснею, дихальні вправи, вправи на розслаблення. У кінці уроку вчитель підводить підсумки (відзначає старанних учнів, підбадьорює тих, яким важко дається певна вправа).

Способи організації учнів на уроці.

Більшість фізичних вправ в 1-му класі (шикування, акробатичні та загально-розвиваючі вправи, ходьба, біг, метання, вправи з великим і малим м'ячами, вправи зі скакалкою, танцювальні вправи) доцільно виконувати фронтальним способом. Цей спосіб організації діяльності учнів — найефективніший, бо допомагає досягти найбільшої моторної щільності на уроці. Проте він потребує достатньої кількості інвентарю й обладнання, його широко застосовують під час ознайомлення з новим матеріалом.

Потоковий спосіб використовують при виконанні стрибків у висоту і довжину з розбігу, у лижній підготовці (наприклад, спускання зі схилу). Суть його полягає в тому, що одну й ту ж саму вправу учні виконують по черзі, один за одним, безперервним потоком. Тут щільність не така висока, як при фронтальному способі, але є можливість спостерігати за індивідуальним виконанням. Потоків може бути кілька, це залежить від конкретних умов. Наприклад, під час навчання вправ з рівноваги два, три, чотири потоки можна організувати, якщо є така сама кількість гімнастичних лав або колод. При цьому зростає й щільність уроку.  

Позмінний спосіб. Суть його полягає в тому, що всі учні розподіляються на зміни для виконання однієї й тієї самої вправи. У кожній зміні стільки учнів, скільки одночасно можуть виконати вправу. Наприклад, якщо в залі 8 прольотів гімнастичної стінки, а в класі 32 учні, — можна організувати чотири зміни для виконання вправи з ла­зіння по гімнастичній стінці. Індивідуальний спосіб. Суть його полягає в тому, що один учень виконує вправу, а інші — спостерігають. Цей спосіб застосовують, коли вчитель хоче перевірити навички рухової дії конкретного учня або ступінь його фізичної підготовленості. Оскільки для учнів 1-го класу не передбачено навчальних нормативів за видами вправ, то зазначений спосіб у перших класах не практикується, його можна застосовувати під час експрес-тестування, щоб визначити рівень фізичної підготовленості школярів. З першокласниками насамперед слід використовувати ігровий спосіб організації. Способи організації учнів на уроці залежать від конкретних завдань, від умов (наявності спортивного залу, достатньої кількості інвентарю й обладнання, контингенту учнів і їх підготовленості). Застосування різних способів організації учнів значно урізноманітнює урок.