1. Швидкісний бар’єр”, його профілактика та усунення

Методика вдосконалення швидкості циклічних й ациклічних рухових дій внутрішньо суперечлива. З одного боку, для отримання тренувального ефекту необхідно багаторазово повторювати рухові дії з біляграничною і граничною швидкістю, з іншого – це приводить до стабілізації часових, просторово-часових, силових, ритмічних параметрів техніки.

Внаслідок багаторазового повторення конкретної вправи у відносно постійних умовах (швидкість рухової дії, частота рухів, їх амплітуда та величина зовнішнього опору) формується динамічний стереотип, який згодом стає рутинним. Спроби шляхом збільшення обсягу тренувальних навантажень домогтись зростання швидкості не приносять успіху, а призводять до ще міцнішої стабілізації параметрів техніки рухової дії і, як наслідок, швидкості її виконання. Таке явище отримало назву “швидкісний бар’єр”.

Основною причиною виникнення швидкісного бар’єру є одноманітність засобів і методів тренування та умов, у яких вони застосовуються.

Для уникнення швидкісного бар’єру в заняттях з початківцями слід дотримуватись таких методичних правил:

· якомога пізніше спеціалізувати учнів у конкретному виді швидкісних вправ;

· удосконалювати швидкість за рахунок різнобічної фізичної підготовки, застосовуючи різноманітні фізичні вправи;

· для розвитку власне прудкості не слід спішити застосовувати вправи з максимальною швидкістю;

· достатній тренувальний ефект на початковому етапі підготовки дають вправи з інтенсивністю 70-90%;

· знижувати координаційну складність рухової дії шляхом виконання її частин;

· добрий ефект для профілактики швидкісного бар’єру дає застосування ігрового і змагального методів.

Для усунення швидкісного бар’єру застосовують два методичні підходи: “руйнування” та “згасання”.

Суть “руйнування” полягає у штучному створенні умов, за яких людина змушена виконувати вправу з більшою швидкістю, ніж у звичайних умовах, а саме:

· застосування буксирних пристроїв;

· виконання швидкісних вправ у полегшених умовах (біг по нахиленій доріжці, зміна ваги приладів для метання); використання сприятливих факторів зовнішнього середовища (біг за вітром, плавання і веслування за течією, їзда на велосипеді за лідером тощо).

Суть “згасання”полягає у тривалому виключенні із програми тренування швидкісної вправи, що повинно викликати “забування” параметрів її динамічного стереотипу. При цьому слід пам’ятати, що швидкість їх згасання різна: часові, темпові, просторово-часові та силові параметри руху згасають швидше, ніж просторові.

В той час. коли вправа, в якій виник швидкісний бар’єр, не виконується, в програму тренування включають вправи на розвиток швидкої сили. Внаслідок зростання швидкісно-силового потенціалу стане можливим зростання швидкості.

2. Завдання і методика проведення гімнастики до занять , фізкультурних пауз.

Гімнастика до занять. Завданням цієї гімнастики, яку проводять щодня протягом 7—10 хв. перед початком уроків, є підготовка учнів до успішного навчання.

Учнів виводять на відкрите повітря незалежно від пори року, аби тільки не було дощу, хуртовини або морозу нижче —15°. Якщо погода несприятлива і заняття проводять у приміщенні (спор­тивному залі чи в класі), то перед цим добре його провітрюють.

Гімнастика до занять складається з комплексу різноманітних фізичних вправ, які охоплюють м'язи верхніх і нижніх кінцівок, тулуба, серцево-судинну і дихальну системи. Як правило, до ком­плексу включають 7—9 вправ. Бажано, щоб кожний клас (або група паралельних класів) мав своє місце для проведення гім­настики. Недоцільно з'єднувати більше трьох класів, бо це значно ускладнює керівництво. Загальне керівництво гімнастикою до за­нять здійснюють учитель фізичного виховання і лікар школи. Для безпосереднього проведення гімнастики залучають: у молодших класах — піонервожатих, учителів молодших класів або актив старших школярів. У середніх і старших класах гімнастику про­водять піонервожаті, учителі і фізкультурні активісти.

Для забезпечення ефективного фізіологічного впливу на орга­нізм учні повинні добре знати всі вправи комплексу. Найкраще вивчати їх організовано на уроках з фізичного виховання.

Бажано, щоб вправи виконувались потоком одна за одною. Під час показу обов'язково треба користуватися дзеркальним методом. Щоб учні синхронно виконували вправи, треба чітко і голосно під­раховувати. Одним комплексом можна користуватися 10—15 днів, а потім поступово поновлювати, замінюючи щоразу 1—2 вправи.

Фізкультурні хвилинки і фізкультурні паузи. Тривале сидіння в одній позі за партою під час уроків або за столом під час вико­нання домашніх завдань і розумове напруження стають причиною втоми та зниження уваги учнів. Через втому м'язів учні починають сутулитися, спостерігаються застійні явища в окремих ділянках, зокрема в тазу, нижніх кінцівках тощо. Зменшується приплив кро­ві до мозку, знижується активність, загальна і розумова праце­здатність, псується постава. У найактивніших учнів просто не вистачає терпіння висидіти за партою, що часом виливається в пору­шення дисципліни. У класі виникає шум — перша ознака того, що діти стомилися. Внаслідок цього ефективність уроку знижується. Усю свою увагу вчитель спрямовує на заспокоєння учнів і перестає стежити за правильністю сидіння їх за партою, за збереженням правильної постави. Це особливо помітно в початкових класах, бо для учнів молодшого шкільного віку тривале сидіння є незвичним, і вони потребують активної рухової діяльності.

Найбільш дійовим засобом розв'язання цього питання є фізкультхвилинка (1—2 хв.) у середині уроку. У першому і другому класах доцільно проводити її навіть двічі після кожних 15 хв. уроку.

Виконання фізичних вправ зумовлює збудження в корі головно­го мозку, спричинюючи таким чином короткочасний відпочинок стомлених від напруженої розумової праці ділянок головного моз­ку. В основі цих явищ лежить учення І. М. Сеченова про активний відпочинок, тобто чергування одного виду діяльності з іншим. Фізкультхвилинки активізують клас у цілому, благотворно впли­вають на відновлення працездатності, підвищують ефективність навчального процесу.

До комплексу фізкультхвилинки включають: у молодших класах — 3—4 вправи, а в старших — 5—6 вправ. Це найпростіші рухи руками, тулубом, ногами, які не потребують складної координації і впливають на основні групи м'язів.

Перед проведенням фізкультхвилинки треба добре провітрити клас, відчинивши вікно або кватирку. Через деякий час (10— 12 днів) комплекс треба поступово оновлювати, замінюючи 1—2 вправи. Слід пам'ятати, що фізкультхвилинки позитивно вплива­тимуть лише тоді, коли вони добре організовані і методично пра­вильно проведені. Комплекс вправ будують за такою схемою. Перша вправа має охоплювати переважно м'язи спини і плечового пояса (типу потягування і на випростання хребта). Друга впра­ва — для м'язів верхніх кінцівок і третя — для м'язів нижніх кін­цівок. Зміст комплексу фізкультхвилинки обов'язково треба узгоджувати з характером уроку. Вправи виконують стоячи за партами або в проходах. Розміщувати учнів треба так, щоб вони не заважали один одному. У молодших класах фізкультхвилинку проводять учителі-класоводи, а в старших це можна доручати учням, які мають відповідну підготовку (під контролем учителя).

Після уроків у групах подовженого дня під час виконання до­машніх завдань проводять фізкультпаузи, які тривають 8—10 хв. Проводять їх для активного відпочинку. До комплексів фізкультпауз, крім загально розвиваючих вправ, можна включати рухливі ігри, стрибки, метання, долання перешкод тощо. Добираючи фізич­ні вправи, треба зважати на вік і зацікавленість учнів. Умови, при яких виконуються домашні завдання, дають змогу збільшити час активного відпочинку порівняно з фізкультхвилинками на уроках і виконати більшу кількість фізичних вправ. Фізкультпаузи можна проводити на відкритому повітрі в усі пори року. Це ефективний засіб підвищення уваги, працездатності, активності учнів і кра­щого засвоєння ними навчального матеріалу. Пояснення вправ має бути коротким і зрозумілим, а показ — чітким і дзеркальним. 3. Особливості визначення завдань уроку фізичної культури. Уроки фізичної культури у молодшій школі будуються у відповідності до загальних педагогічних принципів і вирішує наступні завдання:

1. Навчання красивої ходьби, формування правильної постави.

2. Навчитися правильно дихати і вміти узгоджувати рухи з диханням.

3. Формування “школи рухів”, виразного i технічно правильного виконання вправ.

4. Формування навиків i умінь самостійно використовувати засоби фізичного виховання в позаурочний час.

5. Озброєння учнів елементарними знаннями про значення фізичних вправ для здоров’я людей, про руховий режим, особисту гігієну, загартовування.

6. Розвиток інтересу в учнів i вироблення звички до різних форм занять фізичними вправами.

Вирішення наступних завдань висуває до уроку фізичної культури певні вимоги, що враховуються при формуванні його змісту.

Всі уроки фізичної культури в школі можна класифікувати за їх спрямованістю i можливістю рішення педагогічних завдань на: навчальні, тренувальні, комплексні, контрольні.

Навчальні уроки переважно спрямовані на засвоєння техніки виконання вправ, виявлення помилок під час виконання вправ та їх усунення. Широко використовуються прийоми страхування, самострахування, взаємонавчання, активізація учнів, повідомлення теоретичних відомостей.

від загальної кількості занять.В молодших класах навчальні уроки складають приблизно 70–80

Тренувальні уроки проводяться з метою удосконалення вивченого матеріалу і розвитку фізичних якостей. Широко використовуються змагальний і ігровий методи.

Комплексні уроки передбачають матеріал з різних розділів програми. Обов’язковим є визначення стержневого матеріалу на певну серію уроків.

Контрольні уроки розв’язують завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, вони мають великий навчальний і тренувальний ефект.

В практиці роботи школи чисто навчальні, контрольні або тренувальні уроки зустрічаються досить рідко. В кожному занятті присутні елементи навчання, контролю i тренування.

Усі завдання виходячи з їхнього спрямування, об’єднують у методиці фізичного виховання у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.

Вирішення освітніх завдань  проходить через озброєння учнів необхідними знаннями, уміннями і навичками виконувати фізичні вправи, а також використовувати їх у повсякденному житті та в процесі самовдосконалення. Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, спрямовують навчальну діяльність, даючи змогу передбачити конкретні результати уроку.

Важливе значення при вирішені освітніх завдань має постановка завдань, які повинні узгоджуватись з логікою процесу навчання і його етапів. Конкретним називається таке освітнє завдання, у формулюванні якого відбитий кінцевий результат даного уроку. Тому при висунені завдань на урок потрібно користуватись дієсловами: “навчити”(“вчити”, “вивчати далі”), “закріпити”, “удосконалювати”.

Завдання також можуть формулюватись за допомогою слів: “ознайомити” і “оцінити”. Такі конкретні завдання потрібно записати у конспект і довести до кожного учня.

Оздоровчий вплив на організм учнів забезпечується через створення сприятливих умов для оптимального розвитку і покращення рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості та покращення здоров’я. Важливим у вирішені оздоровчих завдань має правильне дозування фізичного навантаження, належні гігієнічні умови проведення занять, організація їх у природніх умовах, загартовуючі процедури.

Розв’язання оздоровчих занять потребує особливої організації занять з учнями, віднесеними до спеціальних медичних груп, тимчасово звільнених від фізичних навантажень і тими хто пропустив ряд занять через хворобу.

Виховні завдання вирішуються через виховний вплив фізичних вправ на розвиток моральних і вольових якостей, єдність фізичного і духовного у розвитку особи учня. Під єдністю фізичного і духовного у розвитку людини розуміють те, що нормальний розвиток особистості неможливий без рухової діяльності, а також те, що рухова діяльність набуває значення одного з факторів справжнього людського розвитку, лише за умови одухотвореності (натхненності), котра об’єктивно зумовлює взаємозв’язок всіх видів виховання, зокрема фізичного, розумового, морального, естетичного. Розглядати їх як окремі види виховання недопустимо, бо в житті вони взаємопов’язані як єдині сторони цілого.

Велике виховне значення мають традиційні форми організації уроку, які вчитель повинен постійно тримати в полі зору, висуваючи до учнів певні вимоги: