3.3 План тестування
Тестування програмного забезпечення – це процес технічного дослідження, призначений для виявлення інформації про якість продукту відносно контексту, в якому він має використовуватись. Техніка тестування також включає як процес пошуку помилок або інших дефектів, так і випробування програмних складових з метою оцінки.
Якість не є абсолютною, це суб'єктивне поняття. Тому тестування, як процес своєчасного виявлення помилок та дефектів, не може повністю забезпечити коректність програмного забезпечення. Воно тільки порівнює стан і поведінку продукту зі специфікацією.
При тестуванні програмного продукту передбачено перевірка наступних функцій:
реєстрація користувачів;
добавлення даних в БД;
реєстрація відвідування клієнтів;
формування статистичних даних.
Рисунок 3.26 – Перевірка правильності введення
Після вибору користувача і введення паролю (рис. 3.26) відкрилося головне меню програми, що свідчить про правильну роботу функції. При неправильному вводі паролю виводиться повідомлення про помилку.
Рисунок 3.27 – Перевірка коректності виведення підказок
Після натискання кнопки «Додати запис» з’явилось пусте поле для вводу даних (рис. 3.27), що свідчить про правильність організації функції добавлення нових записів.
Рисунок 3.28 – Результат тестування
Після вибору даних про клієнта і необхідні послуги, відобразились дані про вибір часу та дати відвідування (рис. 3.28). Це свідчить про правильність створення функції добавлення нового відвідування в оздоровчий комплекс.
Рисунок 3.29 – Відображення результату тестування
Після вибору інтервалу відображення даних сформувалась діаграма з доходами комплексу по рокам (рис. 3.29). Це означає, що функція відображення статистичних даних працює правильно.
Отриманий результат відповідає очікуваному, з чого можна зробити висновок, що програмний продукт працює коректно.
Розділ 4. Охорона праці
Охорона праці – це система правових актів, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних i лікувально-профілактичних заходів i засобів, спрямованих на забезпечення здоров’я та працездатність людини в процесі праці. Основоположне значення в галузі охорони праці має Закон України «Про охорону праці». Дія цього закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працівників.
Методологічною основою охорони праці є аналіз умов праці, технологічного процесу, виробничого обладнання з точки зору можливості виникнення небезпечних i шкідливих виробничих факторів.
Стратегічним направленням розвитку охорони праці є створення безпечної техніки та безпечних технологій, комплексна автоматизація виробництва i на цій основі забезпечення на всіх підприємствах умов, виключаючи виробничий травматизм, професійні захворювання i важку фізичну працю.
Поліпшення умов та охорона праці стає одним із важливих напрямків підвищення матеріального та культурного рівня життя народу.
Зараз в Україні створена і діє ціла система законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують питання охорони праці в усіх галузях виробництва та сферах діяльності.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;
повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
обов’язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Забезпечення здорових i безпечних умов праці покладається на адміністрацію підприємства. Адміністрація зобов’язана вводити сучасні засоби техніки безпеки, попереджуючи виробничий травматизм i забезпечувати санiтарно-гiгiєнiчнi умови, попереджуючи виникнення професійних захворювань робочих i службовців.
Адміністрація підприємства зобов’язана забезпечити належне технічне обладнання всіх робочих місць i створити на них умови праці, відповідні правилам з охорони праці. Адміністрація розробляє інструкції, інструктує працівників, контролює дотримання працівниками інструкції з охорони праці, проводить розслідування нещасних випадків на виробництві.
Трудове законодавство є основою для розробки типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників i службовців підприємств, установ, організацій.
Інструкції з охорони праці повинні містити розділи: загальні вимоги безпеки; вимоги безпеки перед початком роботи; вимоги безпеки під час роботи; вимоги безпеки в аварійних ситуаціях; вимоги безпеки по закінченню роботи.
Виконання вимог інструкції являється обов’язковим для працюючих. Інструкції можуть бути видані на руки, чи розміщенні на робочих місцях, чи зберігатися у визначеному місці, доступному для працюючих.
Розпочинаючи працювати з персональним комп’ютером (ПК), необхідно пам’ятати, що це дуже складна апаратура, яка потребує акуратного й обережного ставлення до неї, високої самодисципліни на всіх етапах її експлуатації. Напруга живлення ПК 220 В є небезпечною для життя людини. Тому, незважаючи на те, що в конструкції комп’ютера передбачена достатня ізоляція від струмопровідних ділянок, необхідно знати та чітко виконувати ряд правил техніки безпеки.
Забороняється:
торкатися екрана і тильного боку дисплея, проводів живлення та заземлення, з’єднувальних кабелів;
порушувати порядок увімкнення й вимикання апаратних блоків;
класти на апаратуру сторонні предмети;
працювати за комп’ютером у вологому одязі та вологими руками;
палити в приміщенні, де знаходяться комп’ютери.
Перед початком роботи на комп’ютері необхідно отримати дозвіл на роботу в уповноважених осіб педагогічно-лаборантського складу. Під час роботи на комп’ютері необхідно:
суворо дотримуватися інструкції з експлуатації апаратури;
працювати на клавіатурі чистими сухими руками, не натискуючи на клавіші без потреби чи навмання;
працюючи з дискетами, оберігати їх від ударів, дії магнітного поля й тепла, правильно вставляти дискети в дисковод;
коректно завершувати роботу з тим чи іншим програмним засобом.
У разі появи запаху горілого, самовільного вимикання апаратури, незвичних звуків треба негайно повідомити про це обслуговуючий персонал та вимкнути комп’ютер. Не можна працювати на комп’ютері при недостатньому освітленні, високому рівні шуму тощо.
Під час роботи комп’ютера екран дисплея є джерелом електромагнітного випромінювання, яке руйнує зір, викликає втому, знижує працездатність. Через це треба, щоб очі користувача знаходилися на відстані 60-70 см від екрана, а безперервна робота за комп’ютером тривала не більше 25 хв. для дітей та 40-45 хв. для дорослих.
При роботі з ЕОМ необхідно бути уважним, не відвертати уваги на сторонні справи та не відвертати увагу у других про всі виявлені несправності негайно повідомити начальнику ЕОМ, а в аварійних ситуаціях негайно зупинити роботу; дотримуватись правил особистої гігієни, харчуватися тільки у спеціально обладнаних для цієї мети місцях; зберігати одяг в відведених місцях.
Будівлі та приміщення, де розміщені робочі місця операторів, мають бути не нижче II ступеня вогнестійкості згідно з ДБН В.1.1.7-2002.
Площу та об’єм для одного робочого місця оператора визначають згідно з вимогами ДсанПіН 3.3.2-007-98. Площа має бути не менше 6,0 м2, об’єм – не менше 20,0 м3.
Заземлені конструкції, що знаходяться в приміщеннях, де розміщені робочі місця операторів (батареї опалення, водопровідні труби, кабелі із заземленим відкритим екраном), мають бути надійно захищені діелектричними щитками або сітками з метою недопущення потрапляння працівника під напругу.
Проходи до засобів пожежогасіння мають бути вільними.
Організація робочого місця оператора повинна забезпечувати відповідність усіх елементів робочого місця та їх розташування вимогам НПАОП 0.00-1.28-10 «Правил охорони праці під час експлуатації обчислювальних машин».
Розміщення принтера або іншого пристрою введення-виведення інформації на робочому місці має забезпечувати добру видимість екрана, зручність ручного керування пристроєм введення-виведення інформації в зоні досяжності моторного поля.
Під матричні принтери потрібно підкладати вібраційні килимки для гасіння вібрації та шуму.
За потреби особливої концентрації уваги під час виконання робіт суміжні робочі місця операторів необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5-2 м.
При організації робочого місця, яке передбачає роботу з ЕОМ для керування технологічним обладнанням (верстати з програмним управлінням, роботизовані технологічні комплекси, обладнання для гнучкого автоматизованого виробництва тощо), слід передбачати:
достатній простір для оператора ЕОМ;
вільну досяжність органів ручного керування в зоні моторного поля (відстань по висоті – 900-1330 мм, по глибині – 400-500 мм);
розташування екрана у робочій зоні, яке буде забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом 30° від лінії зору оператора, а також зручність використання під час коригування керуючих програм одночасно з виконанням основних виробничих операцій;
можливість повертання екрана навколо горизонтальної та вертикальної осей.
Щодня перед початком роботи необхідно очищати екран від пилу та інших забруднень.
Після закінчення роботи ЕОМ повинні бути відключені від електричної мережі.
У разі виникнення аварійної ситуації необхідно негайно відключити ЕОМ від електричної мережі.
Не допускається:
виконувати обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ безпосередньо на робочому місці оператора;
зберігати біля ЕОМ папір, дискети, інші носії інформації, запасні блоки, деталі тощо, якщо вони не використовуються для поточної роботи;
відключати захисні пристрої, самочинно проводити зміни у конструкції та складі ЕОМ або їх технічне налагодження;
працювати з матричним принтером за відсутності вібраційного килимка та зі знятою (піднятою) верхньою кришкою.
Конструкція робочого місця користувача ЕОМ має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози.
Робочі місця з ЕОМ слід так розташовувати відносно світових прорізів, щоб природне світло падало збоку переважно зліва.
При розміщенні робочих столів з ЕОМ слід дотримувати такі відстані: між бічними поверхнями ЕОМ 1,2 м, відстань від тильної поверхні одного дисплею до екрана іншого – 2,5 м.
Конструкція робочого столу має відповідати сучасним вимогам ергономіки і забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні використовуваного обладнання (дисплея, клавіатури, принтера) і документів.
Висота робочої поверхні робочого столу з ЕОМ має регулюватися в межах 680...800 мм, а ширина і глибина – забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомендовані розміри: 600..1400 мм, глибина – 800..1000 мм).
Робочий стіл повинен мати простір для ніг заввишки не менше ніж 600 мм, завширшки не менше ніж 500 мм, завглибшки (на рівні колін) не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги – ніж 650 мм.
Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, з кутом і нахилом сидіння та спинки і за відстанню від спинки до переднього краю сидіння поверхня сидіння має бути плоскою, передній край – заокругленим. Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Шаг регулювання елементів стільця має становити: для лінійних розмірів – 15..20 мм, для кутових 2..5°. Зусилля регулювання має не перевищувати 20 Н.
Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400..500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння – до 15° вперед і до 5° назад.
Висота спинки стільця має становити (300±20) мм, ширина – не менше ніж 380 мм, радіус кривизни горизонтальної площини – 400 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в межах 1..30° від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260..400 мм.
Для зниження статичного напруження м’язів верхніх кінцівок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки 50..70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230..260 мм і відстанню між підлокітниками в межах 350..500 мм.
Поверхня сидіння і спинки стільця має бути напівм’якою з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.
Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг завширшки не менше ніж 300 мм, завглибшки не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки до 20°. Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю заввишки 10 мм.
Екран має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600..700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.
Розташування екрана має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом +30° до нормальної лінії погляду працюючого.
Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100..300 мм від краю, зверненого до працюючого. У конструкції клавіатури має передбачатися опорний пристрій (виготовлений з матеріалу з високим коефіцієнтом тертя, що перешкоджає мимовільному її зсуву), який дає змогу змінювати кут нахилу поверхні клавіатури у межах 5..15°. Висота середнього рядка клавіш має не перевищувати 30 мм. Поверхня клавіатури має бути матовою з коефіцієнтом відбиття 0,4.
Розташування пристрою введення-виведення інформації має забезпечувати добру видимість екрана, зручність ручного керування в зоні досяжності моторного поля і за висотою – 900..1300 мм, за шириною 400..500 мм.
Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп’ютерних випромінювань необхідно застосування приекранних фільтрів, локальних світлофільтрів (засобів індивідуального захисту очей) та інших засобів захисту, що пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний гігієнічний сертифікат.
Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі; це стихійне лихо, яке приводить до загибелі людей, знищення матеріальних ресурсів та забруднення навколишнього середовища.
Пожежі поділяються на 5 класів:
кл. – горіння твердих речовин;
кл. – горіння рідин;
кл. – горіння газів;
кл. – горіння металів;
кл. – горіння електропристроїв.
Причинами виникнення пожеж можуть бути людський та природній фактори.
людський фактор:
необережне поводження з вогнем;
дитячі пустощі з вогнем;
пічне опалення;
несправності електромережі;
природній фактор:
атмосферна електрика;
теплове, хімічне та мікробіологічне самозагорання.
Небезпечними факторами пожежі є:
висока температура навколишнього середовища та іскри;
токсичні продукти горіння;
понижена концентрація кисню в зоні горіння;
дим;
вибухи горючих газів, руйнування будівельних конструкцій;
паніка людей при пожежі.
Для правильного планування та успішного проведення заходів пожежної безпеки вагоме значення має оцінка об'єктів щодо їх вибухопожежонебезпеки. Умови виникнення та поширення пожежі в будівлях та приміщеннях залежить від кількості та вибухонебезпечних властивостей речовин і матеріалів, що в них знаходяться, а також особливістю технологічних процесів розміщених в них виробництв. Відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86) та наказу МНС №833 від 03.12.2007р. За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення та будівлі поділяються на п’ять категорій: А, Б, В, Г, Д.
Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі.
Основна система комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта є система організаційно-технічних заходів. Всі заходи організаційно-технічного характеру на об'єкті можна розділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.
Організаційні заходи передбачають: організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень та об’єктів в цілому.
До технічних засобів належить: суворе дотримання правил і норм, визначених нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об'єктів, технічному переоснащенні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т.п.
Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволенних місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт.
Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, опалення, вентиляції).
Системою протипожежного захисту є сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї яка здійснюється за чотирма напрямками:
обмеження розмірів та поширення пожежі;
обмеження розвитку пожежі;
забезпечення безпечної експлуатації людей та майна;
створення умов для успішного гасіння пожежі.
Забезпечення ефективності цих напрямків протипожежного захисту здійснюється за рахунок підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій; згідно з ДСТУ БВ. 1.1-4-98 «Будівельні конструкції. Методи випробувань на вогнестійкість»; влаштування протипожежних перешкод, протипожежних стін, забезпечення протипожежних розривів та евакуаційних виходів під час проектування будівель та споруд.
Ефективне гасіння пожеж здійснюється чотирма основними способами:
охолодженням горючих речовин або зони горіння;
ізоляцією горючих речовин або окисника від зони горіння;
розбавленням концентрації повітря чи горючих речовин;
хімічним гальмуванням реакції горіння.
Для забезпечення цих способів гасіння пожеж використовуються наступні вогнегасильні речовини: вода, піна, інертні та негорючі гази, хладони, вогнегасні порошки. Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.
Гасіння пожеж здійснюється пристосуваннями та засобами, які підрозділяються на стаціонарні, пересувні та первинні. Стаціонарні установки пожежогасіння являють собою апарати, трубопроводи та обладнання, які розміщені в постійних місцях і призначені для подачі вогнегасних речовин до місць займання. Такі установки поділяються на автоматичні та напівавтоматичні, які приводяться в дію відповідним сигналізатором (сповіщувачем) або спонукальним пристроєм.
До пересувних пожежних засобів належать пожежні машини, поїзди, катери, літаки, танки, а також пожежні насоси та мотопомпи.
Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж на початковій стадії. До первинних засобів пожежогасіння належать вогнегасники, пожежний інвентар та пожежні інструменти. Залежно від вогнегасильної речовини вогнегасники поділяються на: водяні, водоімпульсні, пінні, вуглекислотні, порошкові, хладонові.
Для швидкого виявлення та оповіщення про пожежу підприємства забезпечуються системами пожежної сигналізації та оповіщення. Пожежні сповіщувачі – це пристрої, що формують сигнал про пожежу. Розрізняють пожежні сповіщувачі ручної та автоматичної дії. Ручний сповіщувач вимикає людина, що виявила пожежу, шляхом натискання на пускову кнопку.
Автоматичні сповіщувачі спрацьовують без участі людини від дії на них чинників, що супроводжують пожежу: підвищення температури, поява диму чи полум’я.