6) Трудове право та право соціального забезпечення: спільні та відмінні риси.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з працюючими громадянами, а право соціального забезпечення - в основному з непрацездатними особами. У трудовому праві виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фонду оплати праці підприємства, а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомог зі спеціальних централізованих соціальних фондів.

Сформувалося на основі ТП та адміністративного права.

Спільне:

1. зумовлені соціальною природою, обгрунтовані необхідністю захисту соціальних прав.

2. для обох галузей характерна наявність інституту трудового/страхового стажу.

3. метод – поєднання диспозитивного та імперативного.

Відмінності:

1. предмет

Право соціального забезпечення – відносини з приводу реалізації права на захист.

ТП – відносини з приводу права на працю.

2. субєкт

ТП – працездатні особи.

ПСЗ – непрацездатні особи, які реалізовують право на захист, ьо не можуть конкурувати з працездатними.

7) Трудове право та цивільне право: спільні та відмінні риси.

До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими. Предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини. Предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований результат праці.

За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду, а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства і внаслідок цього зобов'язаний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, громадянин виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються.

За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах - на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність)трудове право відрізняється від цивільного і за методом правового регулювання.

Характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству.

Спільне:

1.ТП – сформувалося на основі ЦП, приклад – договір особистого найму.

Ст. 9 ЦКУ- передбачає субсидіарне застосування норм ЦКУ до трудових відносин, якщо не врегульовано нормами ТП.

2. Диспозитивний метод регулювання.

3. Договірний характер виникнення правовідносин, можливість використання санкцій за неналежне виконання труд обовязків.

4. Можливість застосування цивільно-правових норм до регулювання трудових відносин

Відмінності

1. ТП – виникають на основі трудового договору, для ТП важливий сам процес застосування праці.

Ц правовідносини – на осонові цивільно-правового договору, для ЦП важливий кінцевий результат

2. Трудовий договір – грунтується на внутрішньо-трудовому розпорядку.

Цивільний договір – сторони є вільними як в момент укладення, так і виконання договору.

3. обєкт

Цп - будь-яка праця, неважливо яка освіта, досвід роботи у працівника.

ТП - виконання певної трудової функції, що відповідає займаній посаді, а тому приприйнятті на роботу є певні вимоги щодо освіти, досвіду.

5. ЦП – винятково диспозитивний метод регулювання.

ТП – поєднання імперативного з диспозитивним.

6. ТП – характерна наявність процедури укладення, виконання, припинення трудлового договору. На практиці – у працівника є обовязок подати документи, що засвідчують його особу, освіту, трудову діяльність (трудова книжка, документ про освіту, паспорт).

Працівник отримує соціальні гарантії: право на відпустку, на оплату праці.

Трудові відносини – винятково оплатний характер.

ЦП – не обовязково

7. Специфічний субєктний склад

ТП – винятково фізичні особи можуть бути працівниками, а роботодавцями можуть бути юридичні та фізичні особи. Спеціальні субєкти – трудові колективи, комісії з трудових спорів.

ЦП - і фізичні, і юридичні особи

8. цивільно-майнова відповідальність

ТП – дисциплінарна, матеріальна

8) Поняття та ознаки принципів трудового права.

Принципи трудового права - це загальновизнані вихідні положення що визначають його сутність, зумовлюють єдність правового регулювання та закономірності розвитку системи норм трудового права.

Значення принципів трудового права полягає у тому, що вони:

- відображають у коротких формулюваннях зміст усієї системи трудового права, розкриваючи сутність всього трудового права, законодавства про працю і його зв'язок із соціально-економічною і техніко-організаційною політикою держави у сфері праці;

- визначають напрями подальшого розвитку законодавства про працю та забезпечують правильне та однакове застосування його норм;

- служать однією з головних підстав об'єднання окремих норм в систему даної галузі;

- визначають правове становище суб'єктів трудового права, їх права і обов'язки;

- служать правовим підґрунтям формування й розвитку системи галузі, визначаючи її структуру, склад інститутів, зміст конкретних норм законодавства про працю.