1) Право на працю у системі соціально-економічних прав людини.

Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, котра реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводиться стикатися з нормами трудового права.

Трудове право - це одна з провідних галузей у системі права України. 1.Має гуманістичний х-р за своєю природою і соціальним призначенням; 2.Спрямоване на захист інтересів суб’єктів ТП; 3.встановлює соціальні гарантії для певної частини суспільства з метою надання їм рівних можливостей участі у трудових відносинах; 4.Забезпечує дотримання миру і злагоди у суспільстві; 5. Розглядається, як галузь права, сфера реалізації права, юридична наука та навчальна дисципліна.

2) Предмет та метод трудового права

Предмет трудового права складають суспільні відносини, що виникають із застосування, організації, управління та оцінки фізичної і розумової праці людини. Саме така якість людини як цілеспрямована, усвідомлена, наполеглива діяльність викликає до життя відносини, що і є об’єктом правового регулювання. Об’єктивна неподільність людини та її праці дозволили з всієї сукупності суспільних відносин відокремити коло тих, які виникають із застосування праці, і назвати їх трудовими. Тільки людина, завдяки належній їй працездатності, спроможна вступати у суспільні відносини з приводу використання своєї праці. Тому трудові правовідносини за своєю природою завжди індивідуальні і соціальні.

До предмета галузі трудового права відносяться:

- Трудові відносини - це ядро предмета трудового права. Вони безпосередньо виникають у процесі виробництва і носять вольовий характер. Такі відносини виникають незалежно від форм власності з приводу застосування праці і зв'язані із створенням матеріальних і духовних благ (трудовий договір, контракт).

- Крім трудових регулюванню трудовим правом піддаються й інші суспільні відносини, які хоч і не припускають особисту участь працівника в праці, але, будучи відносинами суспільної організації праці на підприємстві, тісно пов'язані з трудовими. Так:

* Відносини профспілкових органів, трудового колективу з приводу організації праці, встановлення і застосування її умов. Дані відносини виникають у зв'язку з прийняттям локальних нормативних актів, участю в поліпшенні матеріально-побутового і культурного обслуговування працівників, участю у правозастосовчій діяльності по захисту індивідуальних і колективних інтересів працівників.

* Відносини по участі в керівництві виробництвом. Вони реалізуються в двох основних формах: а) особиста участь в обговоренні і вирішенні питань розвитку виробництва, внесення пропозицій про поліпшення роботи підприємства; б) шляхом участі в керівництві виробництвом за допомогою громадських форм: загальні збори, конференція, виробнича нарада і т.д.

* Відносини, що виникають у зв'язку із працевлаштуванням. У процесі працевлаштування виникають З групи відносин: а) відносини між працівником і органом , який займається працевлаштуванням, (державною службою зайнятості); б) між службою зайнятості і роботодавцем з приводу працевлаштування працівника; в) між працівником і роботодавцем з приводу надання роботи.

* Відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві. Дані відносини виникають у зв'язку з одержанням громадянами робочих спеціальностей під час індивідуального або курсового учнівства, що звичайно передує їхній самостійній роботі або в зв'язку з розширенням професійних навиків.

* Відносини по нагляду (контролю) за охороною праці і дотриманням трудового законодавства. Нагляд (контроль) здійснюється спеціально уповноваженими органами, які у своїй діяльності не залежать від роботодавця. Виникаючі відносини спрямовані на створення безпечних і здорових умов праці, охорону трудових прав і законних інтересів працівників.

* Відносини по притягненню до юридичної відповідальності за порушення трудової дисципліни і заподіяння шкоди (збитку). Оскільки юридична відповідальність є суспільним, відношенням як по змісту так і за формою, а її виникнення відбувається в рамках трудових правовідносин, тому відносини по притягненню до дисциплінарної і матеріальної відповідальності також складають предмет трудового права.

* Процесуальні-трудові відносини. Ці відносини пов'язані з виникненням і порядком розгляду трудових спорів, оскільки мова йде про застосування трудового законодавства, тому ці відносини складають предмет трудового права.

* Відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню.

Таким чином, українське трудове право – це система встановлених і застосовуваних державою норм, які регулюють трудові відносини працівників і роботодавців та інші тісно з ними пов’язані відносини.

Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків.

Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин. За допомогою закріплення у відповідних правових нормах правомочносте і юридичних обов'язків фіксуються три первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона.

Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлювати для себе суб'єктивні права і брати обов'язки по виконанню певних трудових повноважень. Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов'язковими для обох сторін трудових правовідносин. Вони спрямовані на створення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою працездатністю, обмеження нічних та надурочних робіт та в інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких прагне держава в трудових відносинах.

Норми про заборону також носять імперативний характер. Забороняється приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок — на підземні роботи, звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 184 КЗпП).

Залежно від способу впливу на поведінку людей можна виз¬начити два методи правового регулювання: державно-норма¬тивний і колективно-договірний (локальний).

Державно-нормативний метод виражається в тому, що дер¬жава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством. Всі законодавчі акти, що приймають¬ся як органами державної влади, так і органами державного управління, є результатом державно-нормативного методу ре¬гулювання.

Локальний метод правового регулювання проявляється пе¬реважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що розроблені власником або Уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах наданих йому прав. Тому цей метод прийнято називати колек¬тивно-договірним, хоч поряд з колективним договором можуть прийматися й інші форми локальних актів: правила внутріш¬нього трудового розпорядку, положення про преміювання, ін¬струкції щодо охорони праці тощо.